Кохання: архетипи, проекції і переноси

78
14 лютого 2012

Кохання? Що це, яке воно? Звичайно говорити про нього можна нескінченно. А проте – не треба думати, ніби його таїни зовсім недоступні людському розумінню – інакше ніхто з нас і близько до нього не підступився б.

Але живуть же якось люди: зустрічаються і знайомляться, закохуються і народжують дітей. А потім помічають, як воно кудись щезає. Саме тоді, здебільшого, й починають замислюватися над тим, що це було.

Той, хто просто любить, про нього не задумується, як не замислюються птахи над законами аеродинаміки. І тільки втративши крила – люди починають будувати літаки, а розучившись любити – задумуватися над тим, що це було і як його повернути.

Звичайно так, кохання – це найперше атрибут молодості, про що вже писалося. Саме через це такими популярними стають любовні романи – як ще одна можливість нагадати людині про її молодість. Відтворити в уяві ті часи, коли вона, здається, вміла жити не задумуючись.

Але не тільки – іноді кохання приходить і в старшому віці. До того ж його магія полягає не тільки в привабливості молодості і навіть не стільки в тому, що за ним часто приховується предковічна сила природи. Кохання містить в собі ще одне таїнство – вміння і знання щось вирішувати.

Будучи закоханим, ми майже ніколи не сумніваємося в своєму виборі. Ми будуємо життєві плани і знаємо, якими маємо бути самі, яким має бути наш коханий; маємо чіткі критерії вибору життєвого шляху та оцінки добра і зла.

А ставши дорослим і мудрішим, раптом виявляємо, що усього нашого чималого досвіду і усіх наших знань тепер вже не вистачає для того, щоб хоча би приблизно повернути собі таке ж чітке знання і розуміння ситуації, як тоді.

Тому в старшому віці інтерес до кохання, крім таких-от панічних намагань повернути молодість, проявляється ще й в цих двох намірах:

  • зрозуміти, що з роками пішло не так і чому зараз немає настільки сильних почуттів, як колись. І як їх, почуття, можна було зберегти. Чи навпаки – чому так захоплювався ними  тоді, якщо зараз виявляється, що вони й не потрібні зовсім;
  • осмислити ті механізми, що керують нашою долею: переосмислити колишнє відчуття ясності і розуміння; зрозуміти що і як стається у нашому житті. Відновити чіткі критерії оцінки правильності вибору свого шляху розвитку.

Але для того, щоб ці спроби були хоч трохи успішними, щоб зрозуміти, що таке кохання і як саме воно працює, треба спочатку зрозуміти деякі специфічні особливості і механізми нашого не тільки свідомого, але й підсвідомого мислення.

От, наприклад "проекція" – різновид психологічного захисту, що полягає в приписуванні комусь іншому власних недоліків чи мотивів поведінки.

Вона нерідко супроводжує кохання – тоді ми приписуємо іншому свої вади (або й достоїнства), намагаємося інтерпретувати поведінку коханої виходячи з власних мотивів.

Особливо сильно проекція проявляється у відчутті ревнощів – тоді, коли ми самі схильні до невірності, тоді найбільше й боїмося зради чи обману з боку партнера.

Або "перенос" – психоаналітичний термін, що в його первинному значенні означав перенесення тих почуттів, які дитина зазвичай відчуває по відношенню до своїх батьків, на психотерапевта.

Але тепер, в широкому сенсі цього терміну, про нього говорять як про перенесення будь-яких почуттів з одного об’єкту на інший. Такі переноси теж більш ніж популярні в коханні.

Класичний приклад з психоаналізу – коли ми в своїх коханих бачимо відображення одного зі своїх батьків – протилежної з нами статі.

Проте перенос може проявлятися і в тому, що ми переносимо на кохану особу свої власні відчуття і бажання щодо будь-кого іншого. Або й навіть – щодо самого себе.

Тоді ми оберігаємо коханого, переживаємо за нього, як за самого себе. І навіть більше, як за себе – бо сприймаємо його (її) як себе у минулому – слабкого й беззахисного.

Цей, в принципі непоганий механізм, має проте свою дещо гіршу зворотну сторону – бо наш партнер теж хоче, щоб його (її) сприймали тим чи іншим чином. І не завжди – таким-от слабким, потребуючим постійної опіки.

Так в коханні виникають конфлікти. Для нас важливим є те, як нас сприймає дорога нам людина, як саме з точки зору суспільних уявлень вона нас оцінить: наскільки сильним і мужнім, чи навпаки – розумною і ніжною вважає.

Це така собі своєрідна класифікація – так ми завжди чинимо щодо інших. Нам легше класифікувати їх за якоюсь зі вже відомих ознак. Легше віднести до якогось вже існуючого в наших уявленнях типу людей, ніж сприймати як цілком новий об’єкт.

Така класифікація надає коханню додаткової ваги, бо поєднавшись з тими насиченими позитивними почуттями, які її супроводжують, може намертво закріпити в нашій уяві подібні уявлення про самого себе. А тому й зробити нас саме такими.

Це теж характерна ознака кохання – шляхом такого своєрідного "програмування" воно нас іноді й справді робить кращим, ніж ми були. Або й гіршим. Чи просто іншим.

От тільки не завжди ми хочемо, щоб нас якось класифікували. Намагаємося бути новим унікальним об’єктом. Це найсильніше відчуття в коханні – відчуття власної унікальності. Іноді воно поєднується з відчуттям "я красивий(-а)". Що, попри усталену думку, важливо не тільки для дівчат.

Для мужчин подібне відчуття теж важливе і може проявлятися у вигляді потреби захоплення і схвалення з боку жінок. Так чоловіки шукають підтвердження правильності обраного ними шляху. Стверджують власну значимість та суспільну затребуваність.

Неможливо зрозуміти суть кохання і без уявлення про "архетипи" – колективні уявлення, притаманні багатьом народам. От, наприклад, якщо Ваша кохана схожа на принцесу-воїна, це багато що може прояснити в ваших стосунках.

В усякому разі – те, що доведеться Вам її завойовувати зі слізьми і болем. І так буде доти, доки вона так настійливо триматиметься за цей архетип.

Що, проте, іноді може бути лише своєрідним психологічним захистом – і  знайшовши "свого" мужчину, така дівчина легко може перейти до іншої моделі поведінки, почне слідувати іншому архетипу.

Так теж буває. Головне – це любити, а все інше часто й справді не має значення. Архетипи іноді просто захищають людину від спроб нав’язати їй якісь інші уявлення – не такі, які близькі її серцю, її уявленням про власну долю.

Вони перегукуються для нас з казками і міфами, містять в собі не просто якісь аналогії, але й цілі сценарії поведінки. А тому іноді й справді можуть передбачати майбутній розвиток відносин, можливо навіть – долю людини.

В цьому сенсі кохання – це механізм долі; засіб творення певних подій та можливість особистого розвитку людини. Кохання дає нам виправдання, дарує право робити "дурні" вчинки, через які легше втілюється наша доля.

Складніші глибинні психічні структури завжди реалізовуються через простіші й поверхневіші. Це напевно чи не найважливіше відкриття Фройда – можливість реалізації одних психічних уявлень через інші.

Тому, щоб отримати щось велике, треба спершу зробити хоч щось мале. Щоб виграти мільйон в лотерею, треба як мінімум купити лотерейний квиток. І обмежуючи свою поведінку в реальному житті цілим рядом умовностей, ми іноді й самі не знаємо, які можливості втрачаємо.

Тому кохання не завжди ціль – іноді це й засіб. Своєрідний "дозвіл на безумство". Він дає нам право робити вчинки, які б ми інакше навряд чи зробили. А потім запитуємо себе: що це було? Намагаємося зрозуміти: як його повернути? Як ще можна реалізувати свої цінності через власну поведінку?

Так інтерес до кохання зводиться до того, щоб віднайти ті механізми, які керують нашою долею: зрозуміти, як одні події можуть здійснюватися через інші; побачити, що не все завжди визначається однією тільки логікою; усвідомити, що події ми запам’ятовуємо разом з тим емоційним фоном, що їх супроводжує.

Будучи закоханими, ми непомітно створюємо програму свого наступного розвитку. Але потім її доволі часто доводиться переглядати і переосмислювати – навіть у випадку кохання успішного.

Отож, якщо Вам зараз, можливо, не пощастило в коханні, не переживайте – свій унікальний досвід Ви все-одно вже здобули. Треба тільки правильно його зрозуміти – залишити собі краще з нього і позбутися зайвих і непотрібних тепер вже ілюзій.

І просто жити далі…

powered by lun.ua