"За Родіну, за Путіна!"
Радянський Союз вмонтовано в пам’ятники Леніна, саме тому, радянським людям, навіть тим, хто себе не ідентифікує в такий спосіб, болить, коли ідоли падають, коли ідолів скидають з п’єдесталів. За цим виттям стоїть щось більше за звичайний жаль за поваленим пам’ятником, це щось – особисте, ідеологічне, ціннісне.
Пам’ятаєте пісню: "Ленин всегда живой, Ленин всегда со мной?" У Володимирів Іллічів вживлений СРСР, тому досі мумія лежить в мавзолеї, досі цього одіозного персонажа не поховано.
Багато хто з росіян та проросійські налаштованих громадян України проводить прямі асоціації: "Повалили Леніна, потім візьмуться за Пушкіна! Російська культура в небезпеці. Навколо - фашисти".
Не російська культура, перепрошую, шановні, виключно – радянська, якої начебто немає, але менш із тим – вона є, і вона – дійсно у небезпеці. Ленін – Сталін – Путін. Я чекаю, коли на бігбордах сучасної Росії з’являться ці напівпрофілі, а дівчат називатимуть – Пулєстами.
Радянська культура, символіка котрої зараз множиться як дрозофіли. І це не ностальгійна рестораційна символіка, хоча, зокрема, мене напружували всі ці заклади харчування та розваг, що ними використовувалися "фішки" радянщини. Сучасна Росія, можливо, не усвідомлюючи, продукує та експлуатує саме радянську культуру.
Не потрібні машини часу – достатньо прочитати звернення діячів сучасної російської (наполягаю, що радянської!) культури на підтримку дій Володимира Путіна, щоб повернутися в ту епоху.
На мій погляд, це не радянщина періоду відлиги, не радянщина періоду застою, і не радянщина періоду перебудови, це навіть не радянщина періоду сталінських репресій, це – переможна радянщина післявоєнного періоду, коли СРСР розправляв свої плечі "воїна, що звільнив світ від фашизму".
В цьому періоді дивовижним чином продовжує жити Росія очима, думками та словами Путіна. Продовжує жити в 21 сторіччі. "Никто не забыт, ничто не забыто".
В цьому періоді продовжує жити і частина України, але хочеться зазначити наступне.
Я розумію, що недоречно говорити "цікаво", коли продовжують вбивати, калічити людей, викрадати, захоплювати заручників, постійно брехати, вести неоголошену війну – навіть листами; але, менш із тим, все одне – цікаво, як Україна саме зараз випускає з себе кров, послід – СРСР - наче після пологів, з 23-річним запізненням – нарешті - випускає з себе те, що не вийшло, коли народилася Наша Незалежність.
І я думаю про те, як часто нам говорили: незріла нація, незріла країна. "Що ви здобули за двадцять три роки? Що вами було зроблено? Чому у вас при владі гопник,чому все розкрадається? Чому ви досі нічого видатного не створили своєю мовою? Ким є ваші герої? Чого ви прагнете? Ким, зрештою, є ви?"
Втім, ймовірно, ми тільки зараз будемо дихати на повні груди, тільки зараз вчитися говорити, ходити, дорослішати. Дуже швидко набирати обертів, адже, епоха дітей індиго, не зважаючи на те, що в когось продовжується епоха радянщини.
Ми не могли бути іншими, бо до цього часу в організмі держави, в більшості з нас сидів кровавий послід, сидів СРСР, дай Боже, щоб вийшов зараз увесь, повністю. Можливо, це наш єдиний шанс, сподіваюся, в нас все вийде, як слід, бо вийде цей послід.
Адже здається, що в сусідній країні він вріс в матку. Цей послід – СРСР. Вріс, кровить, не хоче виходити, править умами, править безумцями, панує і прагне крові, обертаючись на гнійний перитоніт.
Тому всіма силами не можна допустити злиття в єдиний організм. Особливо зараз. Бо саме в нас є шанс. Бо є можливість. Бо є віра.