Хто кому брат: діалог жовто-блакитних

17
23 травня 2014

Біля Оперного театру в Києві зібралися десятки людей: тут і відомі громадські діячі, і один із колишніх президентів, представники більшості релігійних конфесій, зрештою члени закордонних делегацій.

Втративши Крим (принаймні на деякий час), кримські татари все ж не опустили рук і змогли об’єднати довкола себе інтелігенцію та небайдужих людей. Україна наближалася до 70-ї річниці з дня депортації кримців з власної землі. Багато хто з них ніколи більше не повернувся до Криму. Рік 2014, історія повторюється?

16 травня. Зала Опери стрімко наповнюється гостями, у кожного на сидінні лежить нове видання про історію та культуру Криму. Втративши, більше любиш. Думаю, для когось справжній Крим відкриється лише зараз — все ж рідний, багатоликий, давній, сакральний.

Кримських татар можна завжди легко помітити, бо в їх очах туга, щось невимовно сумне, особливий блиск. Так зберігається пам’ять про депортованих, знищених і зраджених людей. Ледве не кожна друга родина має особисту історію і кожна варта окремої "Хайтарми", простору для висловлювання.

Вечір-реквієм розпочався з двох гімнів — кримськотатарського та українського. Помітила, що в залі деякі українські гості вже повторювали слова кримськотатарською. Проте далі почалися офіційні виступи і оптимізму різко поменшало.

Першим слово мав лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв. Він був традиційно спокійним і мудрим.

"На нашій землі встановився окупаційний режим, ми не знаємо, як довго він триватиме. В цій ситуації наш народ опинився у самому принизливому положенні, адже не зважаю на жорстку дискримінацію, на те безправ’я, в якому були кримські татари на своїй землі, вони протягом 23-х років незалежності України були основною державницькою силою, яка протистоїть сепаратистським силам на території Криму", – звертаючись до аудиторії сказав він.

Іноді замислюєшся, скільки в цьому маленькому чоловікові мудрості. Він за стільки років боротьби навчився бути заздрісно спокійним навіть у найстрашніших для власного народу ситуаціях. Нагадав про те, що кримці продовжують зберігати вірність Україні і попри бездіяльність центральної влади вийдуть на акції 18 травня із кримськотатарськими та українськими прапорами.  Так і сталося.

Людина, яка присвятила все своє життя боротьбі за право бути собою, тепер нев’їздна. Куди? Додому.

Особливість Мустафи, що він завжди є своєрідною совістю для українських чиновників. Вони чітко знають, що Джемілєв говоритиме правду і не буде прикрашати ситуацію. Попри природну дипломатичність, колишній дисидент (чи колишній?) не боїться називати речі своїми іменами. Після слів лідера кримськотатарського народу, Яценюку, залишалося лише вибачатися. Але цього не відбулося. З майстерності Арсенія Петровича говорити максимально загальними фразами було зрозуміло єдине — свою провину він у ситуації з Кримом не відчуває. Хоча й обіцяє зробити в Києві Кримський дім. Що ж, побачимо….

Штефан Фюлле, який також став почесним гостем вечора був стриманим і традиційно нагадав про стримання Росії, інакше агресії може завершитися не лише анексією Криму, а й проблемами всередині самої Європи. Зауваження очевидне, як на мене, але знову із присмаком "глибокої занепокоєності".

Астрід Торс, верховний комісар ОБСЄ із питань нацменшин не стримувала сліз. Виголошуючи свою промову. Враження було. Що вона має особисту історію, пов’язану із трагедією знищення нації. Такі сентименти в бік України були неочікуваними.

У вечорі брало участь багато українських митців, як то Ада Роговцева, яка нагадала, що одним з її улюблених учнів в Інституті Карпенко-Карого свого часу був Ахтем Сейтаблаєв, автор художнього фільму "Хайтарма" і режисер вечора – реквієма, Фома з гурту "Мандрів", Сестри Тельнюк та інші.

Кримські татари цього року стали лакмусовим папірцем для України, перевіркою на справжність нашої солідарності, нашої мудрості та знання Криму як такого.

З усім із вищезазначеного виявилися неабиякі проблеми. Це вперше за багато років на марші, який відбувся через два дні після вечора в Опері (18 травня), вигукували: "Аллах акбар!".

Київ радо прийняв справжніх братів, теж жовто-блакитних.

На конференції "Мислити з Україною", ініційованої Тіматі Снайдером, яка в цей час тривала в Дипломатичній академії, одна з учасниць прийшла, обгорнута кримськотатарським прапором.

Трагедія для когось стала трендом, а для когось початком іншого ставлення до Криму і його мешканців. Період санаторійної зони і "незрозумілих татар" закінчився.

Або ми навчимося чути один одного і діяти злагоджено, або зустрічатимемося з кримським сценарієм ще не раз. Росія не оцінює адекватно, що розпочала і все ще вірить, що втрат для неї після цієї війни не буде.

А українцям є серйозний привід замислитись, чи тих ми записали у брати? Можливо, кримські татари, попри всі етно-культурні розбіжності готові до набагато пліднішого діалогу і відданості Українській державі, аніж північні сусіди. Who khows…

powered by lun.ua