Велике весняне пробудження

199
27 лютого 2015

Восени на Великій Житомирській з’явилось графіті колективу Інтересні казки. Сокіл, який перемагає двоголову Гідру - зовнішнього і внутрішнього ворога.

Синхронно ноосфера явила роботу Андрія Єрмоленка (автора шеврона Укроп) - орел-тризуб, який шматує двоголову змію.

А художниця Влада Ралко зобразила російського двоголового орла у вигляді нафаршированої (вибухівкою?) курки.

Графіті "Інтересних казок" 
Робота Андрія Єрмоленка 
Картина Влади Ралко 

Ці геральдичні перипетії нагадують багато історій та легенд. Соколів давньоруських князів, від яких наче пішла форма тризуба.

Герби кількох десятків минулих і дійсних держав (від аквіли, головного штандарту римських легіонів, втратити який не можна було ні за яких обставин - легіон, який втрачав штандарт, розформовувався).

А ще вони нагадують історію Дикого поля, яке колись було рідним домом для степових орлів, Aquila nipalensis. Цей своєрідний підвид має довгі лапи і багато ходить по землі, на ній же, посеред степу, в’є гнізда (тому ці хижі птахи й покинули розорані українські степи на початку ХХ століття). Степовий орел може годинами сидіти біля нори, підстерігаючи здобич. А може літати і вистежувати зверху, каменем шугаючи вниз.

Сокіл, Орел (не двоголова геральдична бестія, а справжній) - це символи далекоглядності і прозорливості, а відтак витривалості і сили волі. Зверху краще видно. Степовий орел, який живе на землі, має ще й досвід зміни фокусу, знається на мікро і макро рівнях, якщо перекласти на людську мову. Може побачити цілісну багаторівневу картинку.

До чого я це все веду? Добре, що художникам світ нашептав саме такий національний символ. Але основне населення степу - не орли.

 

Україна нагадує безкраї поля, засіяні пшеницею. Збіжжя влітку як-не-як дозріло, і ховрахи, миші та інші гризуни встигли натягати його в нірки... Однак здалеку наступає грізний Бабай-Бабах. Його залізні ящури знищують усе на своєму шляху - спалюють збіжжя, отруюють повітря, але, що найважливіше - і найменш помітно - перемелюють землю на півметра в глибину.

Люди-землероби це добре розуміють, формують Воїнство та вступають у Битву. Орли це бачать, яструби бачать, помічають синиці і ластівки. Бачать вовки і олені, лисиці і куниці, і навіть зайці. Птахи роблять розвідку, вовки влаштовують засідки, зайці передають інформацію.

Тільки гризуни копають нірки поглибше, тянуть туди зерна побільше, і закупорюють входи такими щільними "нічого то не дасть", "та що в цій країні тобі дадуть зробити", "та вони всі такі", "а шо за цей рік хтось щось зробив", "ага, доженуть і ще раз дадуть". Перечікують. Висовуються з нірок лише щоб підгодувати корупційних змій. Ну треба ж водійське посвідчення, екзамен здати, зробити закордонний паспорт. Ще зерна підтягнути, під шумок.

Можна наче і зрозуміти - їх справа запасати зерно, вити кубла, розпушувати і удобрювати грунт. А не орати, сіяти, доглядати, воювати, вчити і вчитися. Тільки в часи змін і переломів рішення кожної мишки стає доленосним.

Залізні ящури усе ближче. Чутливіші відчувають, що починає двигтіти сама земля, кидають нори і тікають подалі. Інші ціпеніють під своїми затишними "а шо вони шось зробили", "ці не кращі", "ото накерували, диви які ціни", "я за них не буду..." ковдрочками. Реальність уже не витримує, і починає в науку гноїти запаси зерна в комірках. А ті й далі чекають, поки ящури перемелють їх разом із грунтом.

На поверхні об'єднане Воїнство вже давно воює. Достойно, хай і з перемінним успіхом, перемагає. Запорошені орли сідають на плечі людям і радісно клекочуть. Павучихи плетуть маскувальні сітки. Кроти риють окопи. Волонтерський десант міцно закріпився в тилах ворога і руйнує усі ці роками напрацьовані схеми, знайомства та кумівство.

Ящури Бабая, блискучі, грюкітливі і страшні, мають багато слабких місць. Однак Воїнству бракує критичної маси - підтримки найчисельніших мешканців степу. Полчищ ховрахів, бабаків, тхорів і барсуків. Бойових загонів миш-полівок. Диверсійних щурячих груп. Адже найслабше місце залізних ящурів - це їх черево. Одна маленька зернинка, закинута між коліщатками, ламає величезну тварюку.

Розвідка визначила розташування сил ворога. Стратеги-реформатори сформували переможний план. Бойові загони розчистили шлях. Медіа-авіація прикриває наступ. Справа лише за цими, маленькими, яких мільйони. Як у Володарі Перснів - від хобіта, непоказної істоти, її сили волі, її перемоги у битві з собою залежить доля Всесвіту.

Залишається лише сподіватись, що скоро закінчиться зимова сплячка, і з нірок покажуться маленькі носики. Поведуть вусиками. Хитрі очиці оцінять ситуацію і зрозуміють: весна. Вирощеного кимось корму нема. А щоб люди змогли знову засіяти поля, треба включитись і робити посильне.

Це ж наша спільна земля.



powered by lun.ua