Як намастити культуру на хліб
Остаточно так і не відомо, чи належить Черчиллеві репліка "А за що ж ми тоді воюємо?", ніби-то сказана у відповідь на пропозицію скоротити фінансування освіти та культури. Проте за останній рік у соцмережах і українських ЗМІ вона побила всі рекорди цитованості, майже претендуючи на статус істини.
І вже немає ніякого значення, правдива ця цитата чи ми видаємо бажане за дійсне. Останній варіант навіть цікавіший, бо це означає, що в українському суспільстві сьогодні не просто назріла потреба змін, а й поволі визріває розуміння того, що уможливлює ці зміни чи перешкоджає їм саме культура.
Можливо про те саме свідчить і інший факт. Чимало публічних і політичних обговорень змін у культурі сьогодні починаються зі спроб визначити, що ж воно за таке – ця "культура". І якими б ці спроби не були, вони мене теж дуже тішать. Вони говорять про те, що культура більше не вміщається в таке зручне прокрустове ложе "мистецтва" і "духовності", себто розваг і традиційних цінностей, у якому вона перебувала попередні понад двадцять років.
Ці різноманітні пошуки зв’язків між "культурою" і "змінами" – можливо одна з найбільш важливих і дивовижних речей, які стались із українським суспільством за останні півтора роки.
Зміни не народжуються з нічого. Суспільства, які починаються трансформаційні процеси у наче-то подібних умовах із ніби-то подібними цілями, опиняються на різних траєкторіях розвитку деколи з дуже відмінним результатом. Центральна і Східна Європа є чудовим прикладом.
Суспільні уявлення про зміни, їхній очікуваний результат і шляхи, якими цього результату можна і варто досягати, залежать від кількох чинників. Зокрема, від того, яким є суспільство у стартовій точці і яким воно бачить себе – а часто це різні картини. А також від того, на яких цінностях ґрунтується суспільний договір – грубо кажучи, що є добре, а що погано у стосунках між людьми, а також між людьми та державою. І чи суспільство ці цінності бачить і розуміє.
Як каже історик Ярослав Грицак, цінності дуже навіть мастяться на хліб. Бо вони трансформуються у суспільний добробут, розвиток і якість життя. Цінності – це і є культура. А ще культура – це поле можливостей, царина максимально швидких змін, тестова лабораторія суспільства, де відпрацьовують різні варіанти й шляхи розвитку, де робляться помилки і вчаться серйозні уроки.
До чого тут УП.Культура? Певно, до змін. Змінюється Українська правда.Життя, даючи більше місця для того, аби писати про культуру. І сама УП.Культура – це про зміни.
Ми писатимемо про те, що ми вже маємо в країні й без чого подальші зміни не можливі. Ми писатимемо про те, чого не було ще вчора і без чого вже не можна уявити нашого завтра.
Ми писатимемо про те, які процеси і явища відбуваються в культурі сьогодні та що це означає для всіх нас. Ми будемо намагатись зрозуміти, яким суспільство бачить себе сьогодні в дзеркалі мистецтва і чому йому це не дуже подобається.
Ми показуватимемо те, як культуру розуміють у Європейському союзі, як там працюють механізми підтримки і розвитку. Ми будемо розказувати історії. Ми будемо вчитись одне в одного, як ставати агентами змін.
Нехай спочатку це будуть лише вкраплення у полотні змін. Проте з часом вони будуть рости, збільшуватись, поєднуватись і ставати сильнішими.
Матеріали нової УП.Культура спочатку теж будуть вкрапленнями - і ми позначаємо їх крапками. Відтепер шукайте наші зелені крапочки на Українській Правді.Життя.