Голоси за віру, або Навіщо Богові політика

51
7 жовтня 2015

У Львові напередодні виборів звільнили керівницю управління культури Ірину Магдиш.

За серйозні корупційні схеми? За відмивання грошей з міського бюджету через районні бібліотеки? За відверте нехтування службовими обов’язками?

Та ні. За образу почуттів віруючих.

І навіть не звільнили. Нишком і непублічно змусили написати заяву про звільнення за власним бажанням.

За інших обставин це і новиною б не вважалось – де велика політика, а де управління культури.

Як прозвучало нещодавно у фейсбук дискусії між головним редактором газети KyivPost, Браяном Боннером, і директоркою київського офісу Інституту Кеннана, Катериною Смаглій, гроші, які обертаються в культурі (а відповідно потенційні масштаби корупції), так незрівнянні з іншими сферами життя та економіки, що і дискусія довкола цих проблем не є аж так значною.

Але те, що сьогодні відбувається у Львові, дуже чітко і ясно демонструє, що не корупцією єдиною.

Ця ситуація показує, що сьогодні, два роки по Майдану і у 21-му столітті, у секулярній державі можливе звільнення чиновниці за публічну критику церкви, котра "зловживає своєю владою", зокрема, й тому, що у громади не достатньо інших альтернатив – культурних чи освітніх.

Чиновниці з гарною і незаплямованою репутацією, хоч і з гострим язиком.

Чиновниці, з великим послужним списком, в якому, зокрема, багато роботи саме з віддаленими від центру районами і громадами.

Чиновниці, яку і колеги з управління, і культурне середовище Львова цінують та підтримують.

"Не знаю, чи мої слова в повній мірі компенсують ту образу, якої зазнали вірні та представники церкви від слів керівника управління культури міста Львова. Але мої вибачення щирі. Бо ці слова образили і мене особисто", – написав Андрій Садовий на своїй сторінці у Facebook у середу, 7 жовтня.

Показовою є риторика цього віртуального обміну думками між мером, колишньою вже керівницею управління культури і УГКЦ та окремими її представниками.

"Образи" – це така непевна субстанція, котра ніяк не регулюється законом, не мусить відповідати фактам, але чудово працює, коли інших аргументів немає.

Ба більше, образи – субстанція суто емотивна, тому й реакція і дії, котрі вона "легітимізує" – теж емотивні й експресивні.

Саме образи стоять і за численними закриттями і погромами виставок у Росії – від "Забороненого мистецтва" до нещодавного погрому виставки шістдесятників "Скульптури, яких ми не бачимо", і за конфліктом у Могилянці, який призвів до вигнання тодішнім президентом Квітом Центру Візуальної Культури, і за нападом на "Шарлі Ебдо", врешті-решт.

Ні, я не прирівнюю звільнення Магдиш і розстріл журналістів.

Але так, я порівнюю дії, за якими стоїть не закон, а образа "почуттів віруючих".

І сам факт того, що почуття віруючих, в які церква загортає свою владу і свій гонор, використовуються як тиск на владу, як фактичний шантаж – голоси за слухняність, -– має змусити всіх нас не мовчати.

Бо немає значення, яка за цим стоїть церква: "погана московська" чи "прогресивна своя".

Жодна церква, яка маніпулює владою і шантажує її, не може вважатись прогресивною.

Жоден політик, який не має сили і голосу, аби відстоювати вищість Конституції над конкретними інтересами, не має бути політиком.

Львів проковтнув пам’ятник Шептицькому, який буквально протиснули через громаду. Тепер, здається, ковтає і те, як боягузливо витискають Магдиш. Але справа уже не в пам’ятнику – його вже не знести, і не у Ірині Магдиш, яка навряд повернеться в команду Садового, навіть якщо її благатимуть.

Справа у тому, в яке середньовіччя громадяни готові дозволи себе занурити. Або чого ж середньовіччя – як далеко ми готові відкотитись назад у своїх правах, свободах і вимогах до змін? 2012? 2001?

Бо демократія – це коли можуть існувати і співіснувати різні позиції і точки зору, між якими є дискусія.

І саме вона зараз тестується у Львові.

Якщо вона не пройде цей тест, чекаємо хвилю обурених почуттів по всій країні – чудове болото, куди можна ховати будь-які політичні невдачі.

***

Буквально впродовж кількох годин по новині про звільнення Ірини Магдиш, фейсбук вибухнув реакціями і створив хештег - #‎supportmagdysz. Нижче подаємо лише деякі з них.

Євген Глібовицький, керуючи партнер Pro.Mova:

"Цікаво, а в УГКЦ розуміють, що отаке звільнення Iryna Magdysz - це мобілізація секуляристів проти церкви? Навіщо?

Дивлюсь на ширший контекст - ціннісні зміни, зміни структури економіки, зміни демографічні - і не бачу як це в перспективі призведе до посилення ролі церкви в житті громади. Сотні катакомбних священиків жертвували собою для того, щоб СРСР як моральний експеримент став минулим, а тут такий ренесанс…"

 

Отар Довженко, викладач Магістерської програми з медіакомунікацій УКУ:

"Окремий привіт людям, які сказали "фас" на Магдиш. Це люди, яким будь-який варіант – якби Садовий визнав за Іриною право на власну думку про церкву чи якби він її злив, що він, власне, і зробив, – був дуже вигідний.

Це так чи інакше зашкодило б його рейтингу. Те, що Садовий волів утратити підтримку ліберальної меншини, а не правовірної більшості, в принципі, не дивно. Але від цього не менш бридко. Iryna Magdysz, тримайтеся."

 

Тетяна Мазур, директорка Amnesty International в Україні:

"Дуже прогресивний погляд. Приємно вражена - не очікувала такого від львівської чиновниці… Героїню інтерв'ю звільняють за скаргами церков... Так Львів перестав бути для мене найкращим містом в світі. Абсурд просто, це скрєпи, а не європейський підхід."

 

Дарія Гірна, журналістка Громадське.Львів:

"Мені, віруючій людині, дуже неприємно бачити, як моя церква, прикриваючись Богом, щонеділі рубає касу; мені, львів'янці, дуже соромно, що мер мого міста цьому потурає, щоб отримати більше більше і більше влади. Немає тут нічого доброго і, тим більше, святого. Фу #‎supportmagdysz"

 

Андрій Бондар, письменник, блогер:

"Садовий – в мінус. Просто боязкий вахлай, який, замість захистити людину від клерикалів, просто її морально вбив. Iryna Magdysz, тримайтесь."

 

powered by lun.ua