Плагіат Ніколаєнка. Екс-міністр і керівник спецради, що присудила ступінь дружині Кириленка, – теж крадій текстів

30 листопада 2016, 12:43

Тетяна Пархоменко доктор філософських наук, професор

20-21 жовтня 2016 року відбулися вибори в Національній академії педагогічних наук України.

Серед тих, кого було обрано дійсними членами і членами-кореспондентами НАПНУ, – тесть віце-прем'єра В'ячеслава Кириленка Михайло Мартинюк та ректор Національного університету біоресурсів і природокористування Станіслав Ніколаєнко, який нарешті приєднав до свого звання академіка Російської академії освіти й звання члена-кореспондента вітчизняної академії пед.наук.

Нагадаємо, що Ніколаєнко також є головою вченої спецради Д 26.004.18, яка спочатку присудила науковий ступінь доктора пед.наук дружині віце-прем'єра України, а потім зберегла Катерині Кириленко цей ступінь, доклавши чимало зусиль, аби заплющити очі на масштабний плагіат в її докторській дисертації, монографії, авторефераті, підручнику, чотирьох посібниках і низці статей.

[L]Обрання Станіслава Ніколаєнка членом-кореспондентом НАПНУ – а цей статус гарантує довічні доплати від держави – теж стало можливим завдячуючи плагіату.

У 2008 році Ніколаєнко видає монографію "Теоретико-методологічні основи управління інноваційним розвитком системи освіти України", а у червні наступного 2009 року захищає цю ж монографію як докторську дисертацію.

Аби завантажити відповідні документи - клацніть на зображення

Серед офіційних опонентів – ректор Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди Іван Прокопенко. Цікава деталь: після того, як "експерти" очолюваної ним вченої спецради дійшли висновку лише про 1,4 відсотка "тотожностей" в дисертації Катерини Кириленко, Прокопенко отримав нагороду – орден "За заслуги" І ступеню".

Навіть поверхневий перегляд монографії, вона ж докторська дисертація, Ніколаєнка дозволяє виявити чимало запозичень як з українських, так і зарубіжних авторів без посилань на них.

Тобто, особа (Станіслав Ніколаєнко), яка не є автором цих текстів, оприлюднила їх під своїм іменем, що кваліфікується 50-ю статтею закону "Про авторське право та суміжні права" як плагіат.

Так, текст на сторінках 213-221 – повністю переписаний зі статті російських авторів Сластьоніна і Руденка "О современных подходах к подготовке учителя", яку надруковано в журналі "Педагог" №1 за 1996 рік. Жодних посилань під цим текстом на справжніх авторів в монографії пана Ніколаєнка.

Перед вами - лише одна сторінка у зменшеному варіанті. Аби завантажити всі відповідні документи у великому розмірі - клацніть на зображення

Текст переписаний не механічно: там, де в оригіналі йшлося про Росію, в монографії завбачливе замінено на Україну

На сторінках 311-318 – текст статті російського науковця Трофимова "Зарубежные подходы к инвестициям в человеческий капитал: инновации в образовании", надрукованої у журнали "Инновации" №10 (97) за листопад-2006.

Посилань знову немає.

А ось доповідь А.Ю.Іванченка з Національного фармацевтичного університету на Міжнародній науково-практичній конференції у квітні 2008 року в Харкові – знову ж таки, без будь-яких посилань – повністю розмістилась на сторінках 211-212 монографії (вона ж докторська дисертація) Ніколаєнка.

Не залишилися поза увагою дисертанта й західні автори.

На сторінках 201-203 без посилань на автора розміщено текст доповіді Джеймса Келлі "Роль образования и подготовки учителей в удовлетворении индивидуальных, общественных и экономических нужд" на Міжнародній конференції у грудні-1998 у Будапешті.

Втім, не тільки статтям та доповідям "пощастило" прикрасити монографію/дисертацію екс-міністра освіти і науки.

На сторінках 204-211 текст захищеної в 2004 році у Москві дисертації російського доктора пед.наук Кравцової "Совершенствование системы подготовки будущих учителей в области информационных и коммуникационных технологий в условиях модернизации образования: на материале зарубежных исследований".

Розділи "Актуальность исследования" и "Гипотеза исследования" російської дисертації майже повністю оприлюднено в монографії українського екс-міністра під іменем "особи, яка не є їх автором"

Наступні приклади плагіату в монографії Ніколаєнка одразу дають відчути міністерське минуле її автора.

На 286-й сторінці – фрагмент статті "Школа не може стояти осторонь формування духовного світу дітей та молоді" Павла Полянського.

На час цієї публікації у журналі "Національна безпека і оборона" №8-2005, Полянський, як директор департаменту загальної середньої та дошкільної освіти, знаходився у прямому підпорядкуванні пана Ніколаєнка.

Посилань на "підлеглого" в монографії/докторській дисертації Ніколаєнка – звісно ж, немає

Тим більш нема чого було посилатися на статті й навіть інтерв'ю ректорів.

Тому на сторінках 164-166 монографії – текст інтерв'ю ректора Національного технічного університету "Харківський політехнічний університет" Леоніда Товажнянського, яке було надруковано у газеті "Політехнік" №22-23 цього ВНЗ 14 жовтня 2004 року.

Від свого імені Ніколаєнко подав не лише все, що сказав кореспонденту цієї газети ректор НТУ "ХПІ", – а й навіть запитання самого інтерв'юера

Ректор іншого Національного технічного університету – "Київського політехнічного інституту" – Михайло Згуровський у газеті "Дзеркало тижня" №34 від 2 вересня 2005 року надрукував статтю "Шлях до інформаційного суспільства – від Женеви до Тунісу".

Без жодних посилань на Згуровського, величезні фрагменти цієї статті поповнили текст монографії Ніколаєнка на сторінках 163-164 та 195-197.

Втім, екс-міністр МОН вважав зайвим посилатися на авторство не тільки колишніх підлеглих, але й на колишнього керівника.

Так на сторінках 180-181, 281, 292, 295-299, 302-303 Ніколаєнко під своїм іменем подає більше половини публікації авторства тодішнього першого віце-прем'єр-міністра України Анатолія Кінаха "Стан та перспективи професійного розвитку трудового потенціалу України", надрукованої у журналі "Вища школа" № 2 за 2005 рік.

Ще однією родзинкою "міністерського стилю" монографії/дисертації Станіслава Ніколаєнка є пристрасть до використання аналітичних матеріалів.

Щоправда, знов без посилань на їх авторів, навіть якщо прізвища чітко зазначені.

Так, на сторінках 284-293 – фрагменти "Аналитического обозрения" за 2003 рік Центру проблем розвитку освіти Білоруського державного університету.

І хоча автором скопійованих текстів зазначено Л.А.Ященко – посилань ані на автора, ані бодай на це джерело в монографії немає.

Сторінки 257-278 монографії/дисертації Ніколаєнка відсотків на 99 є "тотожними" тексту з близько тридцяти сторінок "Аналитическо-информационных материалов "Образование"" – доповіді, підготовленої російськими експертами до саміту G8 2006 року у Санкт-Петербурзі.

Доповідь скопійовано разом із частиною внутрішньотекстових посилань – прийом, яким відзначилась у своїй дисертації й Катерина Кириленко

Як і у випадку з текстами аналітичних матеріалів БГУ, зазначені сторінки монографії Ніколаєнка цікаві тим, що в багатьох місцях замінено слова, котрі ідентифікують російське або білоруське походження тексту – на українські маркери.

Це доводить, що на фальсифікацію екс-міністр освіти і науки йшов цілком свідомо.

Пан екс-міністр не соромився приписувати собі "проведений аналіз" "особисто" здійснені дослідження, визначення "отримані результати"

Не зупинився новообраний членкор Академії педагогічних наук України від плагіаризму й тоді, коли опублікував на сторінках 166-168 монографії/докторської під своїм іменем фрагменти "Образование в информационном обществе" Сінті Гутман, для видання якого російською мовою було отримано офіційний дозвіл ЮНЕСКО.

Отже, пан екс-міністр освіти і науки і чинний ректор НУБіП тепер не тільки через МОН, а й через НАПНУ – буде отримувати доплати з державного бюджету за науковий ступінь доктора пед. наук і звання член-кора, отриманих за плагіат.

Довічна доплата за звання член-кореспондента національної галузевої академії дорівнює 3060 гривень на місяць.

На тлі цього гасло "Фінансувати науку, без чого в України немає майбутнього" викликає запитання.

Фінансувати ніколаєнок і кириленок, котрі присвоїли собі право уособлювати українську науку?

Фінансувати, аби забезпечити їхнє "краще майбутнє"?

Фінансувати плагіаторів за рахунок вчителів і студентів, лікарів і бібліотекарів?

Головне сьогодні