"Давай після Пасхи" або Як ми забуваємо про релігійне різноманіття
"Євробачення" у Києві закінчилося і його слоган про шанування різноманіття поступово також відійшов у минуле.
Різноманіття має демонструвати нам відмінності та подібності між людьми.
Подумайте, перш ніж вітати із релігійними святами, і зокрема Пасхою, ваших колег. Цілком можливо, що не всі вони є православними.
Крім того, завжди є хтось, хто не сповідує жодної релігії.
У мене, наприклад, увесь цей робочий тиждень будь-яка робоча комунікація починалася із слів – "Давай після Пасхи". Люди, очевидно, почали готуватися заздалегідь.
До речі, свято Пасхи для мене, це той момент, коли супутні традиції не мають відношення до релігії, а є просто магічними згадками з дитинства.
Ми з прабабцею Мілею ходили прямо вночі святити власноруч спечені паски. Все це таїнство приготувань і недосипань, довгі черги і повні вербні кошики, бородаті батюшки, які обливають тебе водою з віника, а ще можливість потім обшкребти білу цукрову жижецю із верхівок пасок, робили ці дні особливими.
Виходить, що вітаючи із святом Пасхи своїх колег та знайомих, я призюмую, що аналогічний досвід мали усі вони.
Та чи так це насправді?
В нас на "Громадському радіо" працює чудова журналістка і ведуча Тетяна Курманова, вона кримчанка, переселенка, з мусульманської родини. За її словами, сама зараз не практикує жодну релігію.
Таня розповідає, що до 7 років жила з батьками в Туркменістані. Там місцева громада святкувала католицьку Пасху.
Потім її родина переїхала в Крим і жила в татарському мікрорайоні, де свято Пасхи не відмічали, хоча це був традиційний вихідній в школі.
Напередодні Пасхи, я запитала, як вона реагує на вітання – "Христос Воскрес". Таня віджартувалася, що можна відповідати, як її друг – "Я знаю".
Насправді ж, вона каже: "Воістину Воскрес". Тому що в нас "так прийнято". Хоча зізнається, що близькі люди і колеги, вже знають, що вона не релігійна і вітати не варто.
Водночас, Таня зізнається, що не розуміє, чому Україна, яка декларує релігійне різноманіття і згідно Конституції не має обов’язкової державної релігії, не святкує, скажімо, Курбан-Байрам, важливе ісламське свято, або веселе свято ізраїльського народу – Пурім, коли всі наряджаються та п’ють багато вина.
Більше того, нас, громадян світської держави, щорічно вітають із релігійними святами, починаючи від супермаркетів техніки і закінчуючи президентом України.
Нам всім не вистачає релігійної чутливості, тобто розуміння та прийняття до уваги соціокультурних факторів, що лежать в основі нашого життя.
Єлизавета Кузьменко, правозахисниця, журналістка, спеціально для УП.Життя