Казки як зброя

Цього літа видавництво "Гамазин" невеличким накладом у 1000 примірників випустило книжку для дітей Наталії Кримської з ілюстраціями Віри Граф-Нестерчук "Казки Сонячного півострова".

Непересічна подія в культурному просторі України, що несправедливо лишилася непоміченою в українських медіа.

Здавалося б, казки, та й казки. Казкові герої – дощик Кап, морський Баранець, неслухняна Зірочка, Пісочний чоловічок, Кіт Мурчик і рожева кішечка Лілі, песики Бімка і Булька – живуть собі казковим життям, досліджують світ, переживають свої казкові, часом буденні, часом повчальні пригоди.

Хіба мало зараз в Україні з'являється неймовірних добрих дитячих книжок з високохудожніми ілюстраціями?

Як заходиш у книгарню, тим паче, на книжкову виставку – аж очі бігають, а деякі книжки складно випустити з рук.

Ця книжка – точно не Гаррі Поттер, за кордон великим накладом її не продати, великих грошей не заробити.

От тільки створення та видання цієї книжки – зовсім не пересічна історія. І кожен рядок у кожній казці, кожен малюнок просякнутий такою тугою, відчаєм і сподіванням, що може розтопити й крижане серце.

Наталка Кримська народилася в Сімферополі в той рік, коли Крим став українським і вважає себе українкою.

З юності писала казки, статті та замітки, працювала в різних виданнях.

Події 2014-го викликали шок, гнів, відчай, відразу. Як і багато інших людей в ті часи, Наталія проглядала стрічку новин, сперечалася на форумах, а згодом знайшла однодумців у блозі "Кримський Бандерівець", чиї хроніки окупації можна побачити на багатьох інтернет-ресурсах.

Географія шанувальників блогу сягає далеко за межі України: Німеччина, Канада, Нова Зеландія, Бельгія, Ізраїль, утворюючи таку собі мережу-аналог "українського світу".

Заради розради Наталія виклала в блозі одну з казок, написану в умовах окупації.

Читачі були в захваті, особливо ті, хто перебував на захопленій ворогом території, зокрема, на окупованій частині Донецької та Луганської областей. Репостили, обмінювалися, читали свої малим дітям, з нетерпінням чекали нових казок.

Читачі вмовили авторку спочатку на власний блог, а потім і на цілу книжку.

Знайшлися й добровільні помічники-волонтери і народні спонсори. Допомагали з редагуванням, коректорською роботою, версткою.

Художниця Віра Граф-Нестерчук добровільно взялася проілюструвати казки.

Її біографія теж досить карколомна: народилася в Сибіру, потім з батьками повернулася в Україну, в невелике місто Здолбунів на Рівненщині, а закінчивши університет, жила і працювала в Херсоні.

У 1993 році митчиня поїхала за кордон і зараз живе у Швейцарії, де займається живописом.

В ілюстраціях Віри характерної зовнішності набули всі герої, в тому числі Пісочний чоловічок, Пірат на пенсії, сірі чоловічки, страшний дракон і цар-загарбник (в якому легко можна впізнати Путіна), що взяв півострів у полон і запорошив його сірістю, агресією і байдужістю.

З малюнків і казок постає Україна, за якою тужать і яку мріють повернути наші співвітчизники у неволі – легка, лагідна, барвиста. ніжна, уквітчана, співуча, в ароматах кави, свіжого хлібу і морського бризу, зелені і різнотрав'я, де росте книжкове дерево і діточки вчаться різних мов, де тварини та люди, росіяни, татари й українці живуть у любові й допомагають одне одному.

Видавництво Гамазин видає книжки коштом автора.

Тож гроші на видання збирали теж усім "бандерівським" світом. Надсилали звідусіль – з України, з-за кордону, з окупованих Донецька і Луганська, і, звісно, з Криму.

Це був окремий квест, як передати гроші, а потім через всі блокпости перевезти книгу на окуповану територію і не опинитися в підвалі.

"Коли я читаю цю книжку своїй маленький донечці, то не можу стримати сліз. Та дихання перехоплює. Бо я розумію, про що в ній. В цю книжку вкладено стільки душі та стількох людей, що просто немає слів. Хай живе наша мати – Україна!"

"Менi дуже сподобалось. Це просто чудово, а вiд картинок мурахи по шкiрi. Я цього ще не бачив. Дякую величезне," – це лише деякі відгуки читачів, які вже придбали книгу.

Наразі в окупації народилася та проживає малеча, якій виповнилось 4-5 років. І в голови дітей у школах і садочках ллється тільки бруд та ненависть до України.

В країні сотні тисяч дітей-переселенців. Їм теж треба пояснити, чому їхні батьки були змушені покинути все і бігти світ за очі.

Та й дітям молодших класів з вільних територій треба розказати, що таке для нас Крим і чому його треба повертати.

Кримські татари змогли розказати своїй молоді, що Крим – це їхній Рай, обіцяна земля. Тому їм і вдалося повернути собі власну землю, з якої їх знову намагаються вичавити загарбники.

Працювати з дітьми треба змалечку. А що роблять Українці для повернення Криму, крім лозунгів? Небагато.

Ось вам книга-натхнення, написана кримчанкою в окупації, проілюстрована українкою в еміграції, видана за волонтерські гроші в тому числі тих, хто перебуває в окупації.

Це те, що наші громадяни відчувають в неволі, як вони хочуть, щоб ми розповіли про окупацію їхнім та нашим малим дітям, якою вони мріють бачити Україну.

Книга як ідея, книга як ще-не-повністю-розкритий потенціал.

Книга як подвиг, як акт колективного ненасильницького спротиву російській агресії.

Казки як потужна зброя, що нищать вщент тезу російської пропаганди, що в Криму Україну ніхто не чекає.

Це ті казки, які б мали читати кожного вечора разом з іншими в передачах "Надобраніч, діти!" на радіостанції, що здійснює радіотрансляцію на Крим.

Коли в окупованих містах України фотографують проукраїнські графіті або з Авдіївки відправляють жовто-блакитні кульки, це всім подобається, і кожен канал поспішає вставити подібний сюжет у свій новинний випуск.

А тут не кульки і не кілька намальованих крейдою слів, хоч і вони несуть певну загрозу для сміливця.

Маємо колективний суто волонтерський проект, конче необхідний для наближення перемоги – і байдужа тиша.

Журналісти, літератори, педагоги, кожен, хто може і кому болить! Зробіть хоч щось!

Допоможіть удосконалити, може, трохи переробити, поширити, прорекламувати, створіть радіоверсію, зняти мультики врешті-решт.

Крим сказав своє слово. Крим чекає Україну. А Україна чекає Крим?

Марина Цезарева, для УП.Життя

Титульне фото: SergeyNivens/Depositphotos