Чому персоналізація шкільної освіти системний виклик, а не тільки завдання вчителів  

Чому персоналізація шкільної освіти системний виклик, а не тільки завдання вчителів  

Законом України "Про освіту" передбачено право учня на індивідуальну освітню траєкторію.

У законопроекті "Про повну загальну середню освіту" залишилося формулювання: "Індивідуальна освітня траєкторія в закладі освіти реалізується за умови наявності необхідних для цього ресурсів".

ЧОМУ ПЕРСОНАЛІЗАЦІЯ ОСВІТИ ВАЖЛИВА?

На перший погляд персоналізація може здатися розкішшю, але вимоги до шкільної освіти в постіндустріальному суспільстві перетворюють цю "розкіш" на практичний інструмент, що дозволяє зробити освіту потрібною та адекватною вимогам сьогодення.

Більше того, компетентнісний підхід (який запроваджується в рамках Нової української школи) в принципі неможливий без персоналізації, оскільки припускає, що всі діти в результаті навчання набувають визначений набір компетентностей.

[L]Аби оволодіти певною компетенцією, різним дітям потрібні різні способи та методи навчання, й час навчання також може різнитися.

Константою є тільки результат – набуття дитиною компетентності.

Тільки персоналізація освіти дозволяє учням бути "агентами" освітнього процесу, адже базується безпосередньо на освітніх цілях та інтересах дітей, закладаючи міцний фундамент для усвідомленого навчання протягом життя.

Конецепція НУШ містить обіцянку зміни системи оцінювання при впровадженні компетентнісного підходу: "... буде створено нову систему вимірювання й оцінювання результатів навчання. Зокрема буде змінено зміст зовнішнього незалежного оцінювання", й це дуже добре.

Зараз дуже важливим є підтримка прогресивно налаштованого учительства в їхніх практиках індивідуалізації методів та способів навчання, а також ініціювання публічного дискурсу стосовно шляхів уможливлення персоналізації шкільної освіти на рівні системи.

ЧОМУ ПЕРСОНАЛІЗАЦІЯ ОСВІТИ СИСТЕМНИЙ ВИКЛИК?

Відповідальними за індивідуалізацію освітнього процесу в школі є вчителі.

Таку думку нещодавно озвучила міністр освіти та науки України Лілія Гриневич:

"Дійсно сьогодні школа має відповісти на запитання: "Як навчати всіх по-різному?"

Найбільш успішно вирішує цю проблему той педагог, який знає й володіє набором різних змістів, форм і технологій освіти.

Від такого вчителя потрібне безперервне переосмислення своїх дій і позицій, для нього стає звичною ситуація роботи у різному темпі з різними дітьми".

Думка, висловлена міністром, містить у собі декілька загроз. Адже така, безсумнівно, потрібна, важлива та революційна інновація потребує суттєвої перебудови всієї шкільної системи.

По-перше: спрощення та зведення системного поняття індивідуалізації шкільної освіти до рівня комунікації "вчитель-учень" унеможливить в подальшому системне перетворення шкільної освіти у відповідності до принципів персоналізованого навчання.

Оскільки зупиняють його в зародку, так і не розпочавши.

Безумовно, адекватна, уважна, професійна та партнерська комунікація між вчителем та учнем – це один з важливих необхідних компонентів персоналізації шкільної освіти. Необхідних, проте недостатніх.

Що ж таке "персоналізоване навчання"?

У визначенні цього складного (й, подекуди, незрозумілого) поняття ціла низка провідних міжнародних інституцій, що займаються питаннями розвитку освіти за підтримки фундації Білла та Мелінди Гейтс, виділяють 4 компоненти:

  • особистий освітній профайл (в ньому визначаються сильні сторони, потреби, мотивація та цілі учня/учениці, також міститься опис способу та регулярність інформування/отримання учнем/ученицею та його/її батьками зворотнього зв'язку)
  • особиста освітня траєкторія (складається з освітніх планів, форм освітнього досвіду та способів, в які учень/учениця розроблятиме та впроваджуватиме свою освітню траєкторію)
  • прогрес розвитку компетенцій (описує як відбуватиметься оцінювання набуття певних компетенцій та просування учня/учениці за власним освітнім планом)
  • гнучке освітнє середовище (формується задля забезпечення індивідуальних потреб учнів й містить рішення щодо структури роботи усіх людей, задіяних в освітньому процесі, а також щодо використання простору й часу, передбачаючи можливість активної групової співпраці учнів школи різних класів)

Наведене визначення не є абсолютом, радше практичним інструментом для освітян, які працюють над розробкою дитиноцентристських моделей шкільного навчання.

Воно пропонує цілісний погляд, проте не вимагає виконання усіх пунктів, надаючи певну свободу дій на шляху до побудови моделі персоналізованої освіти.

По-друге: неспроможність шкільної системи забезпечувати реалізацію права на індивідуальну освітню траєкторію робить вчителів заручниками ситуації.

Педагоги отримують нездійсненне завдання, а відтак, ймовірно, неминучим є опір та низька мотивація підтримувати та реалізовувати (!) конче потрібні зміни в системі шкільної освіти.

Автори Кен Робінсон та Лу Ароніка в своїй книзі "Школа майбутнього" наголошують на необхідності змінювати шкільну філософію на засадах індивідуального підходу та цінності самопізнання.

Напрямок змін повинен включати в тому числі значну персоналізацію трьох основних освітніх компонентів, як то:

  • навчальні плани/програми,
  • методи навчання,
  • процес оцінювання.

По-третє: відсутність інструментів задля здійснення змін в частині забезпечення права учнів на індивідуальну освітню траєкторію може потягнути за собою зневіру в успіх усієї шкільної реформи широкого загалу.

А без "рятівного" кола підтримки громадськості будь-яка реформа може залишитися лише набором нездійсненних декларацій.

Тут важливо називати речі своїми іменами. Якщо на даний момент немає можливості розробити та впровадити інструменти задля реалізації права учнів на персоналізовану освіту, то треба чесно визнати, що такі інструменти наразі не є доступними (з багатьох, в тому числі об’єктивних причин) або що вони розроблятимуться пізніше.

Проте абсолютно неправильним є вимагати від вчителів індивідуалізації за умов стандартизованого розкладу, оцінювання знань, не компетенцій, та класно-урочної системи, адже серед них є багато вчителів, які мріють бачити школу в Україні інструментом розвитку талантів КОЖНОЇ дитини.

Вікторія Гуменюк, соціологиня, аспірантка Докторської школи НаУКМА, спеціально для УП.Життя

Титульний малюнок від artursz/Depositphotos

Реклама:

Головне сьогодні