"Топографія пам’яті": ми – те, що ми пам’ятаємо
Десь рік тому я переглядала особисті альбоми солдата, який служив у німецькій армії під час війни.
Три великі фотоальбоми охоплювали переважно довоєнний період та війну, розкривали географію походів – життя окупованої Польщі, СРСР та Франції.
Деякі світлини мали коментарі, але часто у таких випадках читачу здається, що і фотографія говорить багато – розкриває всі "секрети" війни, що межують із повсякденністю та офіційною державною позицією.
Рівно через мені до рук потрапила книжка "Топографія пам’яті" Мартіна Поллака, видана видавництвом "Човен" ще на початку цього року.
Це збірка есеїв, написана в різні роки австрійським письменником, журналістом та перекладачем, що спеціалізується на історії Центральної та Східної Європи.
Поллак походить з консервативної австрійської родини, що підтримувала політику німецьких націонал-соціалістів.
У своїх книгах автор підіймає питання історії, толерантності та сприйняття Інших – євреїв, ромів, українців (галичан).
Розглядаючи знайдені фотографії, поштівки та листівки, Поллак розмірковує, чому фотографії саме такі, чому люди зображені саме так, про що говорить їхня мова тіла.
Французький письменник Марсель Пруст писав, що у певному віці наші спогади так тісно переплітаються, що думки, книга, яку ти читаєш, вже не грають ролі: усюди ти вкладаєш частинку самого себе, все благодатно, все небезпечно, в рекламі мила можна зробити такі ж дорогоцінні відкриття.
Поллак же намагається відсторонитися від свого матеріалу, пробує його аналізувати, вдивлитися у деталі.
Він обирає не надто емоційну мову, не часто заглиблюється й у власні болісні спогади. Принаймні вдало приховує їх від свого читача.
До рук письменника потрапляє фотографія (вона стала обкладинкою книжки), де багаті австрійські діти зафіксовані із "Гітлерівським вітанням".
На одній світлині лише один хлопчик із трьох дітей надсилає вітання тому, хто фотографіє. На іншій фотографії – вже троє дітей зображені у цій позі.
Поллак пише, що діти завжди хотіли подобатися своїм батькам, очевидно, це вітання – жест, аби вдовольнити батьківське око, а не вподобання.
З іншого боку, що могло статися з дітьми? На початок війни цей хлопчик мав підрости й очевидно міг піти до армії. Та чи пішов? Чи змінилося його життя до цього моменту?
Інша фотографія, на якій загострює око Поллак – приниження євреїв.
На світлині показано людей, які відмивали асфальт. Хто автор цієї фотографії, питає автор?
Чи міг він втрутитися в цей акт приниження?
Це питання часто можна поставити усім військовим фотографам, які працюючи у "гарячих точках" документують акти ненависті та насилля.
Чи міг фотограф змінити хід історії? Поллак розмірковує, що такий жест не змінив би ситуацію в цілому, але поставив життя автора знімка під загрозу.
Його думки про минуле часто переплітаються із тим, як ми сприймаємо сьогодення.
У Пруста важливою метафорою та образом у романах була дорога.
У Поллака цей образ також зустрічається. Впродовж життя він все більше рухався на схід Європи.
Дорога виявляла в його родинній пам’яті болісні та важкі моменти, змінювала ставлення до речей, явищ, спільнот.
Останні тексти письменника у книзі – його виступи перед європейською аудиторії з закликами підтримки України.
Письменник пише, наскільки в Україні змінилось у консервативний бік суспільство, пише про загрози демократії, про проблеми та виклики, які роїлися у повітрі перед 2014 роком.
Ті ж думки, ті ж загрози, які озвучив та описав письменник, можна відчути й сьогодні, описуючи вже нинішні процеси.
Найбільш резонуюче із теперішнім днем – питання ромів, їхньої пам’яті та місця у соціумі: "чи має право ця спільнота на свою меморіальну дошку"?
"Топографія пам’яті" Мартіна Поллака може стати у пригоді тим, хто цікавиться феноменом пам’яті та намагається розібратися з тим, який вплив вона має на історію, і як історія впливає на те, що ми пам’ятаємо.
Але й водночас – це книжка, яка ставить критичні питання та вимагає критичних відповідей щодо того, як ми конструюємо свою реальність, чи толеруємо насилля, чи здатні ми це насилля виявляти.
Катерина Яковленко, журналістка, дослідниця Research Platform PinchukArtCentre, для УП.Життя
Титульне фото: V_Nikitenko/Depositphotos