Коли ламається смартфон, або Що буде, якщо ваша бабуся з'явиться у Instagram

Вчора мені на Viber прийшов смішний стікер з репером, а сьогодні у меседжер – картинка зі сніжком та текстом "Граємо в сніжки? Це сніжка добра! Надішли її усім, кому бажаєш щастя!".

Так я дізналася, що моїй бабусі полагодили смартфон.

Людмилі Йосипівні за кілька місяців буде 70. Смартфон їй купили зо півроку тому.

Обирали ми його разом і вона все бідкалася, що надто дорогий. Пропонували докласти грошей і купити дорожчу модель, але бабуся обрала симпатичного китайця, на якого їй вистачало коштів, подарованих на кілька свят родичами, та ще трохи доклала із заначки.

З того часу бабуся перестала бурчати на нас, що ми "сидимо в телефоні", – провела інтернет і стала пропадати в ньому.

– Люда, я тобі скинула фотки квітів в Telegram, бачила?

– Бабусь, може в меседжері?

– Ні, в Telegram, перевір.

Чудово, у бабусі вже є Telegram.

Потім на мене в Instagram підписалася li.udmila7401. Інтуїція мені підказувала, що я цю жіночку знаю, хоч на її сторінці й не було жодного фото. Як думаєте, хто це був?

Повз уваги бабусі не проходила жодна світлина, яку я розміщую у мережі.

– Шо то ти там за вуха домалювала?

– Оце то ти скривилася, гарні фотки закидай, а не що попало...

Мій персональний критик.

Більшість часу бабуся проводила не у меседжерах. Її "затягнули" рецепти та турецькі серіали. Що те, що інше було непогано: ми щораз дегустували якусь нову смакоту, а за серіалами бабуся не нудьгувала вечорами.

Тільки дід бурчав, що "старушка" тепер, як внуки, вся в мобільнику.

Він же свою нокію-горіхокола міняти відмовився навідріз.

У телефоні Людмили Йосипівни було купа фото внуків, рідних, гарних клумб, ідей для рукоділля.

А потім він зламався.

Коли домашні перепробували всі методи реабілітації смартфона, було вирішено таки везти його в ремонт.

[L]Там винесли вирок: принаймні два тижні чи навіть місяць у сервісі.

Запанікували всі: і бабуся, і ми. Бабуся – бо не буде де дивитися турецькі серіали. Ми – через те ж саме.

Спочатку бабуся спробувала користуватися старим смартфоном сестри. Не підійшов – було занадто мало пам'яті, занадто малий екран. Не те.

Якийсь час була зовсім без телефону. Дідові довелося ділитися нокією.

Місяць, поки сервісний центр ремонтував бабусин телефон, страждали всі. Навіть працівник центру вже питав, що за жіночка на нього "наїхала" та винувато пояснював, що він же нічого не вирішує.

Бабуся.

Я її тезка, і, кажуть, дуже схожа на неї. Хе-хе, оце дам внукам джосу в старості. Мабуть, буду ганяти на гіроборді та носити рвані джинси.

А дідусь на свята попросив альбом з фотографіями. Звичайний. Не цифровий.

То кому, ви кажете, треба смартфони?

Людмила Панасюк, УП

Титульна світлина photographee.eu/Depositphotos