Казка про непедагогічного Миколайчика

2145
28 грудня 2018

В одній казковій школі одного святкового дня сталася не дуже красива історія.

Хоча починалася вона цілком хороше.

Напередодні дня Святого Миколая класна керівниця "Лісового А" Сова Пугачівна оголосила своїм підопічним малятам:

– Завтра на свято всі отримають солодкі подарунки.

Тож 19 грудня рівна шеренга котиків, зайчиків, ведмежат і білченят весело і дружно крокувала до святково вбраної їдальні.

З неї смачно пахло випічкою, було чути передзвін маленьких дзвоників, в кінці залу стояв справжнісінький Святий Миколай (принаймні в ньому діти не впізнали ні фізрука Борсука, ні трудовика Вовка), справжнісінька завучка Лисиця Вертихвостівна та не такі вже справжнісінькі янголята ("Лісовий А" впізнав учнів з "Польового Б", яким видали біленькі крильця).

Миколай привітав дітлахів зі святом, а потім Лисиця Вертихвостівна вивела трьох зайченят, найбільш непосидючих і вертких, перед усім класом.

До них підійшли звірята-янголята і роздали їм різочки.

"Лісовий А" тихенько потішався: ото зайцям-бешкетникам дісталося!

Зайченята, попри те, що були однаковими пустунами, зреагували по-різному.

Одне зайченятко (найсміливіше) обурилося: "Що це ви мене тут принижуєте!"

На що Лисиця Вертихвостівна улесливим голосочком відповіла:

– То традиція – кожній слухняній дитинці Миколай приносить гостинці, а неслухняним – різочку!

Друге зайченятко дуже розізлилося й тут же зламало гілочки.

Наша Лисиця Вертихвостівна аж підскочила від втіхи.

– От бачиш, от бачиш, не дарма ж тобі різочка, ти й тут вередуєш!

Третє зайченятко знизало плечима й не сказало нічого. А й справді, що тут казати?

Потім, коли вже "Лісовий А" прийшов назад до свого класу, всім, разом із зайченятами, роздали святкові пряники. Без глазурі.

Було б і казочці кінець. Але ж хіба вам не цікаво, що сказали батьки зайченят?

Перше малятко прийшло додому і розказало історію мамі. Маму нічого не здивувало.

– Певно, там багато бешкетників, – подумала вона і більше про це не згадувала.

Сім’я другого зайченяти переїхала з іншої країни. Там зовсім не такі ліси, не такі традиції, нема Миколайчиків, а є інші високоповажні особи, які заступаються за всіх добрих лісових жителів.

У тому лісі різочки дарувати не прийнято, то вважається за зовсім поганий знак.

Але, як кажуть, в чужий монастир зі своїми порядками не лізь. Тато зайченяти сваритися з Лисицею Вертихвостівною не хотів. Бо ще вижене зайченя зі школи, а воно ж справді бешкетувати любить.

Третє зайченя про різочку не розказало. А раптом мама ще додасть!

Його батьки дізналися про випадок випадково, від інших мам.

І що? Нічого. Геть нічого не сказали. Може не зрозуміли серйозності ситуації?

Подейкують, то це не перші різочки у казковій школі.

Якось там вже траплялася якась катавасія, але більшість батьків стали на захист вчителів, бо не гоже ж сваритися з Лисицею, правда?

Ця казочка геть не про різочки, а про булінг. А ще, про те, коли він залишається безкарним.

Ніхто не захистить вашу дитину, доки ви самі не скажете про те, що її не можна ображати.

Завжди знайдуться ті, хто принизивши слабшого отримує страшенне задоволення. Вам не шкода, що вони можуть позбиткуватися саме над вашою дитиною?

За статистикою ЮНІСЕФ, 67% дітей потерпають від цькування.

Подбайте про те, щоб хоча б ваших дітей серед них не було. Говоріть з ними, захищайте їх, дбайте не лише про те, щоб ваші зайченята носили на своїх пухнастих дупках брендовані штанці та телефон, який не вміщається в дитячу лапку, а й про те, щоб у них було спокійно на душі.

Бо яка б Лисиця Вертихвостівна не сиділа б у школі, садку, на гуртках чи будь-де, прийде тато-заєць і покаже їй, де раки зимують.

Людмила Панасюк, УП

Вас також може зацікавити: 

powered by lun.ua

Головне на сайті