Звідки береться булінг і що з ним робити

Минулого місяця спочатку спільноту Facebook, а тоді й ЗМІ розбурхала історія про харківський торт та ученицю, якій вчителька не дала шматок, бо, мовляв, мати дитини принципово відмовилася здавати гроші на солодощі.

Публікація викликала страшенне обурення та отримала характеристику у вигляді доволі популярного останнім часом слова, яке чути звідусіль – булінг.

18 грудня Верховна рада ухвалила законопроект "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)".

Він стосується дошкільнят, школярів, студентів профтехнічної освіти та вишів, вчителів у дитсадках та школах, і педагогів у закладах вищої освіти. А також науково-педагогічних працівників та усіх учасників освітнього процесу, батьків у тому числі.

ЗВІДКИ БЕРЕТЬСЯ БУЛІНГ?

Коли йдеться про буллінг, то тут варто розглядати ситуацію під різними кутами.

З одного боку, питання стосується не лише дітей, але і дорослих. Тобто якщо у колективі є авторитетний дорослий, який встановлює правила, де заборонено моральне та фізічне насилля, відслідковує та контролює виконанння цих правил, травлі не буде.

Він також зможе компетентно та вчасно помітити сигнальні маячки, та швидко нейтралізувати їх.

З іншого боку, якщо вчитель не помічає булінгу чи мобінгу, то травлі, на жаль, не уникнути.

Чому? Тому що, мораль у 12 років ще слабка. Це безпосередньо пов`зано із розвитком мозку. Тому і відповідальність у кожного своя.

Утім, все-таки її більше у нас, у дорослих. Якраз час визначитися, що гарно, а що погано та почуватися сильними у відстоюванні власних цінностей.

Дуже важливо розуміти, шо існують певні вікові потреби. Підлітковий вік пов`язаний із завойовуванням поваги в колективі та сім'ї, перманентним доведенням собі та іншим, що у дитини є місце.

Підліткам життєво необхідно триматися зграї. Тільки так можна виконати програму, закладену споконвіку. І якщо група має позитивне, здорове ядро, тоді все чудово і цькування не потрібне. Дітей і підлітків об'єднує спільний інтерес, спільна мета.

Якщо ж цього немає, тоді діти – під дією тієї ж потреби бути в зграї, – направляють групову енергію проти когось.

Немов перебуваючи в стані афекту, вони поширюють її з усім остервенінням, руйнуючи себе та інших.

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ БУЛІНГУ:

  1. Потреба віку.
  2. Тиск школи, як системи.
  3. Групова ієрархія (коли одразу в кількох дітей є бажання домінувати та бути визнаним лідером).
  4. Дитячий досвід (якщо дитина раніше була жертвою насилля, саме вона потрапить до воронки агресора чи жертви).

Для батьків та й інших дорослих, які так чи інакше розділяють відповідальність за дитину, важливо не закривати очі на ситуацію. Вона не вирішиться самостійно й не зникне сама по собі, а розмови за зачиненими дверима не є ефективними.

Буллінг (цькування) – це хвороба групи і працювати необхідно з групою в цілому.

У середовищі, де вже є схильність до цькування, ризик "заразиться" всім дітям вкрай високий. Саме з цієї причини необхідно підключати дорослих: батьків, вчителів, директорів навчальних закладів. Саме дорослий мусить взяти на себе відповідальність і висунути вимоги, які змінять конкретну поведінку групи.

ЩОБ ВПЛИВАТИ НА ДІТЕЙ, ВАРТО СЛІДУВАТИ ПРАВИЛАМ:

Сформулювати правила групи і укласти контракт.

Тобто, учні з допомогою дорослого складають статут, конституцію життя групи, класу.

В свою чергу, класний керівних акцентує увагу на важливості правил і пояснює, що вони дають.

Методом голосування діти складають контракт та підпивують його.

Дорослий повинен контролювати дотримання.

Через посередника (фільм, притча, казка) достукатися до моральних принципів.

Методом аналізу ситуації та поведінки головних героїв.

Потім наочно пояснити дитині, в чому його помилка та як саме його дії вплинули на інших дітей.

Створити здорову атмосферу у колективі, де роль лідерства кочує від одного учасника до іншого.

Організовути тімбілдинги, спільні поїздки. Середовище, де дітей об'єднує єдине захоплення й інтереси, формує бажання дізнаватися більше про себе та інших.

ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЩО НА МОЄЮ ДИТИНОЮ ЗНУЩАЮТЬСЯ?

На будь-яку травмуючу ситуацію діти реагують включаючи рептильний мозок сигналами нападу чи завмирання.

У дітей це проявляється кількома способами: роздратування, агресія, лякливість, уникнення предметів, що нагадують про травму, нічні жахи, уникнення будь-яких розмов, що асоціюються із хворобливою темою, або питання, які він чує буквально паралізують її.

У разі виникнення цих симптомів, варто поговорити із шкільним учителем та спробувати з`ясувати, що ж насправді є причиною такого нервового стану.

Вас також може зацікавити:

Наталія Казарян, викладач курсу особистісного зростання, комунікації та розвитку емоційного інтелекту Міжнародного дитячого університету ICU, спеціально для УП.Життя

Титульна світлина belchonock/Depositphotos

Реклама:

Головне сьогодні