В кіно з дітьми. Годзілла

Всі батьки час від часу ходять в кіно з дітьми, може не часто, але періодично.

Але після фільму левова частина людей зрідка питають більше, аніж "сподобалося?", не намагаючись з’ясувати, що саме захопило-відштовхнуло дитину, які були відчуття, які виникали думки.

А це більше за просто цікаво.

По-перше, якщо ми все ж будемо це робити, ми так дамо дітям нагоду залучити пам'ять, емоції, розум.

По-друге, можна було б краще зрозуміти уподобання дитини та й її саму.

По-третє, ми просто утворимо якісний діалог, який у нас трапляється, погодьтеся, не в тій кількості, як нам би того хотілося. І, врешті-решт, ми змогли б відірвати дитину від всюдисущих ґаджетів.

Я щотижня ходжу з дітьми в кіно. Як кінокритика, мене запрошують на всі прем’єри, куди я можу брати і дітей (а від цієї можливості побачити фільм чи мультфільм швидше за всіх в Україні вони шаленіють), але ж школа і уроки не завжди дають нагоду піти разом в робочі дні.

Тому ходимо на вікенд. Цього разу я з донькою пішов на американсько-японсько-китайський фантастичний екшн "Годзілла 2: Король монстрів".

Чому такий дивний вибір для 11-річної дівчинки?

Монстри у фільмі не страшні, без крупних планів, без показу їдження, крові й натуралістичних смертей, тобто всього того, що може негативно вплинути на дитячу психіку і підійти під рейтинг 16+.

В США йому дали рейтинг PG-13, нам ближче 12+, так само як в Австрії, Бразилії, Німеччині, Фінляндії, Ісландії, Ірландії та інших країнах (хоча в Данії й Швеції дали 11+, а в Канаді і поготів – на фільм зможуть піти підлітки будь-якого віку, тільки разом з батьками).

В Україні проміжного вікового рейтингу між 16 і 12 вже не існує.

Зваживши можливу небезпеку, яка була мінімальна з огляду на фільм і на доволі предметну підготовку дитини, починаючи від "Сімпсонів" і різноманітних марвелівських екшнів і закінчуючи "Планетою мавп" та "Світом Юрського періоду", я зрозумів: в цьому випадку бажання дитини не зможуть призвести до шкідливих наслідків.

Ну, а потім існує така штука, як 4dx. Що це таке? Атракціон в кінотеатрі, з водою, що прискає тобі в обличчя, вітром, що куйовдить волосся і рухливими кріслами, які не тільки туди-сюди гойдаються, імітуючи політ, а й штурхають в спину і в усі інші частини тіла, часом несподівано і дуже навіть шокуюче, чим значно підсилюють ефект від перегляду.

Один раз випробуваний, зал з апаратурою 4dx стає наркотичним для дітей, і вони мріють туди потрапити ще раз, і ще, і ще.

"Годзілла" в 4dx – це повноцінна гойдалка, і якщо й існує ідеальний симбіоз кіно з технологіями для розваг, то це кращий варіант.

Перше, що грайливо сказала донька, зайшовши до залу: "Мені хочеться прищипнутися, як в машині!" І в цьому є сенс – в мене такі відчуття були також.

Коли фільм почався й відразу набрав темп екшну, а Годзілла з’явився на екрані – донька вчепилася в мою руку.

Питаю: "Тобі страшно?" "Ні, - каже, - так тепліше".

Справді, вітер і вода, які за сюжетом заповнювали фільм, гуляли і по залу, і бувало доволі прохолодно.

Вигуки під час сеансу особливо тішили.

"Епічно помер!" – з захватом прокоментувала вона, коли Мотра проштрикнула літаючу бестію на ймення Родан.

Звісно, бестія не померла, але ж хто знав тоді? А коли Годзілла впав і йому на допомогу прилетіла Мотра, донька зробила бровки хаткою і губці подушкою: "Вона до нього підійшла і захистила його... Це так няшно!".

"Трішки було страшно, коли почалась тиша, а потім – тидищщщщщ".

Це особливо смішно, бо оцінює дитина, і сидить на екшні про монстрів, які, в принципі, мали б лякати більше, ніж на означення "тидищщщщщ".

Але постійне гойдання крісел і ледь не постійний вітер з водою в обличчя цікавим чином – навмисно? – позбавляв змоги думати і оцінювати побачене, переводячи думки у слова.

Тому траплялися лише короткі резюме, типу: "Якщо вона так любила свого тата, то чого до нього не пішла, навіть якщо мама не дозволяла?". Або: "Я трішки стала на місце цієї дівчинки, Медісон, і це сумно...". Чи: "Мама злюка".

Втім післяфільмове обговорення коштувало навдивовижу малослівного перегляду (яке просто не можливе на будь-якому мультфільмі).

Вже у фойє, донька, роздумуючи про сенс фільму, несподівано видала шокуюче для її віку резюме:

"Вона (головна героїня) хотіла, щоб людей прибили, і мене це не здивувало. Тому що я теж думаю, що люди – какашки. Вони забруднюють природу. Ми, коли їхали в Карпати, бачили справжню гору сміття: такий гарний краєвид, і бац – гора сміття!.. А ще люди погано ставляться до тваринок".

Якщо диференціювати лексику – це ж все таки каже дитина – можна зробити цікавий висновок щодо фільму, який, виявляється, не такий простий, як виглядає на перший погляд.

Та це не допомогла 200-мільйонному блокбастеру від нищівного підсумку: "Мені не сподобалося, бо нецікаво було: якщо б не було 4dx, я б заснула... Воно не заслуговує, щоб була третя серія".

Звісно, ця думка дитини навряд чи буде кимось серйозно розглядатися.

Але подумайте – приблизно на таку публіку голлівудські мейджери і розраховують, і саме від їх реакції – від реакції маси подібних глядачів, і залежить майбутнє не тільки франшизи про гігантського кайдзю Годзіллу, а й загалом майбутнє великих компаній.

Натомість я після цього походу в кіно теж зрозумів кілька важливих для себе речей: яким би крутим не був би атракціон, для дитини важлива історія, її цікавість, інакше діагноз "воно все нудне" може поставити під загрозу добрий настрій і загалом цілий день нашого спілкування.

"Годзілла як тварючка мені сподобався", – вже на виході з ТРЦ сказала донька, і це суттєво допомогло для того, аби завершити показ мінімальним позитивом. І то добре.

Ярослав Підгора-Гвяздовський, журналіст, кінокритик, редактор, спеціально для УП.Життя