Як реформувати вищу юридичну освіту в Україні
Протягом багатьох років в Україні спостерігається колосальна криза довіри населення до державних інституцій, які покликані захищати права і свободи громадян, охороняти правопорядок.
Так, станом на березень 2019 року, всій судовій системі не довіряло 75% громадян України, а Верховному Суду та місцевим судам – по 67%, Конституційному Суду – 65%.
Крім того прокуратурі не довіряло 71%, Національному антикорупційному бюро України - 68%.
Безумовно, причиною такою низької довіри є і відсутність справжніх реформ вказаних органів, і корупція в рядах їх представників, і неадекватна система відбору кандидатів на посади.
Проте не менш важливим чинником є також і відвертий та шокуючий, навіть для пересічних громадян, непрофесіоналізм багатьох суддів, прокурорів, слідчих та адвокатів.
Звідки він бере свій початок?
Чому серед тисяч юристів, які щорічно випускаються вітчизняними вишами, згодом виростають не зразково юридично ерудовані судді, слідчі та прокурори, а доволі посередні фахівці, які на своїх суспільно важливих посадах, що досить непогано оплачуються за рахунок платників податків, не можуть впоратися часом із доволі простими завданнями?
Чому вони припускаються грубих помилок у тлумаченні норм права, невірно кваліфікують очевидно прості ситуації та не спроможні належним чином обґрунтувати ухвалене ними рішення?
Відповідь на всі ці питання одна: студент після проходження через чинну модель вищої юридичної освіти отримує недостатній багаж знань та практичних навичок, і це вкрай негативно впливає на його подальше становлення як правника.
А відтак вказану модель слід істотно змінити.
З цим твердженням погоджуються як представники юридичних компаній, так і представники державних органів.
Так, лише близько 17% опитаних роботодавців із приватного сектору та лише 34% роботодавців із державного сектору задоволені рівнем знань випускників-юристів.
Згідно з іншим опитуванням USAID за 2017 рік, пріоритетними сферами реформ у галузі правничої освіти мають бути формування прикладних професійних правничих навичок (91%), розвиток критичного мислення (84%) та посилення підготовки з питань професійної правничої етики (83%).
В якості реакції на цю ситуацію, Міністерство освіти і науки разом з Міністерством юстиції за останні п’ять років підготовили вже дві концепції реформування юридичної освіти, однак жодну з них не було затверджено.
Побіжний аналіз змісту обох документів демонструє, що вони, на наш погляд, дещо розпорошують свою увагу. Або на ті моменти, які напряму не стосуються вирішення причин, що призвели до неналежного рівня якості вищої юридичної освіти, або на тези, які по суті виглядають спробою "додатково врегулювати" доступ до правничих професій.
Наразі в Україні складно знайти державний чи приватний виш, де б абітурієнтам не пропонувалося вступити на юридичний факультет.
За останніми даними Міністерства юстиції, у державі нараховується 193 виші, що здійснюють підготовку бакалаврів з права, 120 вишів – що здійснюють підготовку магістрів, а також 215 вишів, що випускають молодших спеціалістів та спеціалістів.
В усіх цих вишах на всіх формах навчання станом на 1 січня 2019 року одночасно навчалося більше ста тисяч (!!!) майбутніх юристів.
Тільки у 2018 році отримало диплом по праву 39 тисяч (!!!) осіб, з них 12255 магістрів, 2591 спеціаліст, 18913 бакалаврів права та 5319 молодших спеціалістів.
У той же час у Польщі у сфері вищої юридичної освіти налічується лише 25 вишів (із яких 10 – приватні), у Німеччині – 42, у Великій Британії – 97.
І навіть у США, які за населенням у майже 8 разів є більшими за Україну, кількість вишів, які надають послуги із підготовки юристів, не перевищує 200.
То чому ж така величезна кількість вишів з юридичними факультетами, а також просто шалена кількість студентів, що протягом останніх 10-15 років отримала диплом з правознавства, ніяк не переходить в якість?
Проаналізувавши наявні звіти, аналітичні та соціологічні дослідження, дві концепції реформування юридичної освіти та інші матеріали, вважаємо, що основними причинами описаної проблеми є наступні чинники.
Виші здійснюють підготовку юристів за програмами, які не враховують потреби юридичної практики;
Відсутність ефективної системи зовнішнього контролю за знаннями випускників рівня "бакалавр права" і "магістр права", яка би могла визначити ступінь володіння компетентностями, які є важливими для юридичної практики.
Аномально велика кількість вишів, що мають право здійснювати підготовку бакалаврів та магістрів зі спеціальності "Право". Наразі наданням освітніх послуг у сфері вищої юридичної освіти займається значна кількість непрофільних закладів, які подекуди для цього об’єктивно не мають належної матеріальної бази та кількості науково-педагогічних працівників.
Можливість здобуття вищої юридичної освіти шляхом заочної форми навчання. Наразі питома вага (біля 40%) випускників юридичних факультетів вишів отримують диплом після навчання на заочній формі. У низці досліджень наводяться обґрунтовані дані про низькій рівень підготовки випускників такої форми навчання.
При цьому перші два чинники, на наш погляд, мають основне значення, оскільки при їх вирішенні інші чинники автоматично поступово також втратять свій негативний вплив.
Зазначу, що вказані вище чинники не є вичерпним переліком. Але варто розуміти, що виділення надмірної кількості другорядних за своїм значенням факторів призводить до істотного розпорошення самих реформаторських заходів, невірного розподілення зусиль та акцентів у перетвореннях, внаслідок чого не вирішується основна проблема, яка і викликала необхідність проведення реформи.
Шляхами вирішення описаних проблем може бути запровадження наступних кроків:
1. Реформа вищої юридичної освіти має передбачати значне посилення освітніх програм, навчальних планів, моделей викладання у таких напрямах підготовки юристів у вишах:
- удосконалення навчальних програм, спрямованих на оволодіння студентами тими теоретичними знаннями, які є необхідною базою для практичних навичок;
- детальне вивчення міжнародних стандартів прав людини, практики Європейського суду з прав людини тощо;
- навички аналітичного та критичного мислення, професійна етика;
- прикладні навички (із складання різних видів юридичних документів, надання консультацій, розв’язання практичних кейсів, підготовка до судових процесів, стратегія і тактика судових процесів);
- інші супутні навички (риторика та ораторське мистецтво, комунікація, тайм-менеджмент, робота з базами даних, організація праці тощо).
2. Для виконання пункту 1, необхідно запровадити Єдиний державний стандарт вищої юридичної освіти.
Він не має посягати на автономію вишів, але разом з тим має встановлювати вищевказаний чіткий набір загальних та спеціальних компетентностей, якими повинен володіти випускник, відповідно до потреб юридичної практики, та відповідав сучасним європейським правовим цінностям.
3. Запровадити Єдиний державний кваліфікаційний іспит (ЄДКІ) зі спеціальності "Право" для випускників як бакалаврського, такі і магістерського освітніх рівнів, який проводиться і перевіряється автономно від вишу, і включає в себе анонімне тестування та розв’язання практичних завдань.
При цьому формування змісту ЄДКІ та адміністрування його проведення має для всіх відповідних вишів забезпечувати єдина незалежна комісія, що утворюється МОН, МЮ за участю представників академічної та професійної спільнот.
Передумовою допуску до складання ЄДКІ повинно стати успішне засвоєння студентом відповідної освітньої програми, а також (у випадку із магістратурою) підготовка та захист письмової дослідницької роботи.
Наслідком ЄДКІ стане ліквідація державних екзаменаційних комісій, що формуються самими вишами.
4. Успішне складання ЄДКІ має стати єдиною умовою отримання диплому бакалавра та диплому магістра зі спеціальності "Право".
Крім того річний сукупний результат складання ЄДКІ зі спеціальності "Право" студентами певного вишу повинен напряму впливати на рейтинги вишу у даній сфері, а також бути критерієм визначення обсягу бюджетного фінансування закладу.
5. Підготовку правника в Україні мають здійснювати виші, які належать до сфери компетенції МОН, та приватні заклади, що отримали ліцензію МОН.
Таким чином буде припинена негативна практика масової підготовки юристів відомчими вишами силових міністерств (передусім, МВС).
6. Підвищити ліцензійні умови та умови акредитації вишів, які встановлює держава для того, щоби заклад отримав право видавати диплом про здобуття вищої юридичної освіти.
Вища юридична освіта не може бути здобута шляхом заочної форми навчання у виші.
7. Переглянути вимоги до викладацького складу вишів з тим, щоби враховувалося наявність у викладачів практичного досвіду і спеціалізації (в тому числі міждисциплінарної), а також наявність публікацій (не лише наукових), результати яких напряму використовуються у навчальному процесі та сприяють розвитку компетентностей, визначених Єдиним державним стандартом.
При цьому одночасно вжити заходів для підвищення рівня заробітної плати викладацького складу, матеріальної бази вишів, забезпечити можливість викладачам за рахунок заходів проходити стажування та підвищення кваліфікації, в тому числі за кордоном.
8. Застосовувати модель, за якою до викладання певних цілісних навчальних курсів, які відповідають Єдиному державному стандарту, поряд із викладачами вишів, залучалися б також і авторитетні та відомі практикуючі юристи (судді, адвокати, правозахисники, прокурори, нотаріуси, юридичні радники тощо).
Борис Малишев, експерт Фундації DEJURE, спеціально для УП.Життя
Матеріал підготовлений за підтримки Посольства Королівства Нідерланди, в рамках програми МАТРА.
Зміст цієї публікації є виключно відповідальністю Фундації DEJURE і в жодному разі не відображає позицію Королівства Нідерланди.
Титульна світлина yeti88/Depositphotos
"Лише жіночність та шарм". Чому Асоціація юристок виступила проти конкурсу краси серед адвокаток
Контрактники хочуть бути юристами і менеджерами. Топ-10 платних спеціальностей вишів
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.