Врятувати будинок Леонтовича: зараз або ніколи

2801
9 грудня 2019

"Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка".

Знову всім світом звучать ці рядки найвідомішої української пісні в історії.

Ця мелодія стала для земної кулі справжнім гімном Різдва, що об’єднує мільярди людей.

Знову зовсім скоро – 13 грудня – ми відзначатимемо день народження її автора. І знову Україна своїм ставленням до свого генія – Миколи Леонтовича – демонструє, що до цивілізованого сприйняття самих себе, нашої культури і нашої історії нам ще дуже далеко.

Причому, як показує хроніка культурного протистояння останнього часу, до цивілізації ми не наближаємося. Радше навпаки, плентаємося у зворотному напрямку.

Два роки тому Фонд гуманітарного розвитку України забив на сполох: будинок родини Миколи Леонтовича в селі Шершні на Вінниччині близький до повної руйнації.

Будиночок дитинства, де геніальний композитор вбирав з молоком матері народний мелос і навчався азам гри на музичних інструментах за допомогою неймовірно талановитого батька-священника, доведений до відчайдушного стану. Будівля історичного значення десятиліттями не ремонтувалося.

Увага до неї з боку незалежної української держави обмежилася встановленням пам'ятної таблички в 1997 році – коли рішенням обласної держадміністрації будинок внесли до списку пам’яток місцевого значення.

Саме по собі це рішення виглядає парадоксальним: як можна вважати "місцевою" спадщину Леонтовича (адже будинок – частина матеріальної спадщини, пов'язаної з особистою історією композитора), якщо його мелодії відомі всьому світу?

Одвічний український комплекс меншовартості дався взнаки навіть у цьому.

Однак далі було лише гірше.

Будинок Леонтовича навіть у статусі місцевої пам’ятки почав руйнуватися. Він вже не знав тепла і турботи людських рук, натомість отримав невігластво та злодійство.

Сьогодні можна стверджувати: з дня на день будинок великого композитора просто розчиниться у повітрі.

З того часу як Фонд гуманітарного розвитку України почав кампанію за порятунок будинку, ані місцева, ані національна влада не зробила абсолютно нічого, щоб сприяти цій справі.

Ба більше. Наперекір шляхетності українського громадянського суспільства, шляхетності тисяч людей, які виступили за збереження спадщини Леонтовича, влада почала зводити нові перешкоди.

На початку 2018 року руками нечистоплотних чиновників була запущена кампанія fake news: цей будинок Леонтовича, мовляв, не справжній, а справжній давно згорів. Тому і рятувати його не має сенсу.

Примітно, "документи", що підтверджують цю конспірологічну теорію, були знайдені буквально протягом місяця після того, як громадяни стали вимагати від влади Вінниччини активних дій з порятунку будинку і критикувати її за неналежне ставлення до пам'яті українського генія.

Ну, а справжні причини цієї брехливої пропаганди стали зрозумілі пізніше, коли з'ясувалося, що на землю під будинком розраховують місцеві "еліти" – для яких популярність Леонтовича у країнах всієї планети зовсім не є аргументом для приборкання хижацьких апетитів.

У вінницькому селі розсипається будинок, де жив всесвітньо відомий український
композитор Микола Леонтович. Фото 2017 року

Додамо ще одну деталь до цього цинічного спектаклю. Життя Леонтовича обірвалося від рук чекістів і тому багато відомостей та документів, що стосувалися його життя, були знищені.

А тепер вже сучасні чиновники в угоду місцевим "латифундистам" зачищають й викривляють рештки інформації, що залишалася в архівах.

Нехтуючи народною пам’яттю про те, як жителі Шершнів своїми руками зводили цей будинок для улюбленого та поважного священника – батька родини Дмитра Леонтовича.

Що ж у підсумку цієї чергової трагічної історії української культури?

13 грудня ми ще зможемо відзначити 142-річчя з дня народження Миколи Леонтовича в будинку його дитинства, куди зі спеціальним виступом завітає всесвітньо відомий скрипаль Ілля Бондаренко.

Свого часу почувши саме його джазове аранжування Carol of the Bells (англомовної версії "Щедрика", відомої кожному американцю), на Різдво 2016 року Іллю особисто запросила виступити у Білому домі перша леді США Мішель Обама.

На січень у Києві запланований благодійний концерт #Leontovych_Help, метою буде фандрайзинг для реновації будинку.

Однак без результативних дій з боку держави на захист будинку святкувати 143-річчя Леонтовича там вже не доведеться. Він вже не існуватиме.

А ми, не об’єднавшись на підтримку цього унікального осердя духу, цього місця, де плекалася українська ідентифікація, станемо співорганізаторами вбивства. Жорстокими варварами.

І в цій ситуації не залишається нічого іншого як звернутися до вищої владної інституції в країні.

Шановний Президенте Зеленський!

Те, що питання про збереження будинку Миколи Леонтовича ми просимо вас взяти під свій особистий контроль, є свідченням сьогоднішньої слабкості державних культурних інституцій в Україні. Але іншого виходу немає.

Україна дала світові кілька імен, які, створивши позачасові шедеври, вразили людство глибинними можливостями мистецтва.

Але ми самі не шануємо ці імена й ігноруємо їхню спадщину. 

У Києві були знищені будинки, де народився і дорослішав Казимир Малевич. У нас немає музею його творчості. І навіть спроба дати його ім'я міжнародному аеропорту в Борисполі три роки тому зазнала поразки в боротьбі з вузьколобими урядовцями.

У підсумку, відомий мільярдам людей по всій планеті батько супрематизму, автор "Чорного квадрату", який змінив усю траєкторію мистецтва ХХ століття, забутий на своїй батьківщині – і гості України не мають можливості доторкнутися до історії Малевича.

Столична кіностудія імені Олександра Довженка останні роки перебуває у фатальному занепаді і постійно знаходиться під загрозою закриття або приватизації – що в сучасних умовах означатиме перетворення її території на будівельний майданчик чергового житлового комплексу.

Але ж ми говоримо про кіностудію, з якою пов'язане створення фільму "Земля" – стрічки, що про неї режисери, історики та викладачі всього світу говорять як про наріжний камінь кінематографічного мистецтва.

Тепер під загрозою зникнення опинився родинний будинок, де провів дитинство Микола Леонтович.

Щоб цього не сталося, ми просимо вас зробити три важливі кроки:

1. Оголосити будинок сім'ї Миколи Леонтовича в селі Шершні пам'яткою культурної спадщини національного значення та вжити заходи для його порятунку – в тому числі і завдяки пожертвам українських громадян і діаспори з усього світу.

Після довгоочікуваної реновації та створення необхідної інфраструктури будинок Леонтовича повинен зайняти своє місце на карті культурних маршрутів Європи. Паломництво туристів до будинків Бетховена і Генделя є дороговказом для України.

2. Ініціювати закон щодо нагляду за усіма пам’ятками держави – національного чи місцевого значення – з боку міністерства гуманітарної політики.

Адже на прикладі будиночку Леонтовича ми бачимо, що культурна "децентралізація" перетворює пам’ятки на жертв волюнтаризму місцевого чиновництва.

Ми не маємо жодного права децентралізувати народне надбання – адже Леонтович не є частиною культури Вінницької області, він є частиною культури всієї України та світу.

Питання про збереження будинку Миколи Леонтовича на часі

Так само, як Тарасова гора в Каневі, скіфські кургани на Донбасі чи Тараканівський форт на Рівненщині.

Інакше вже зовсім скоро заради наповнення власних кишень місцеві князьки демонтують усі пам’ятні дошки, а місцеві "культурні" чиновники перепишуть усі реєстри.

І прикриватимуться при цьому "інтересами громади" – за якими насправді стоятимуть грабіжництво та корупція.

3. Ініціювати звернення від імені держави до ЮНЕСКО для внесення мелодії "Щедрика" до списку шедеврів усної та нематеріальної спадщини людства.

Якби Україна хотіла і зуміла грамотно розпорядитися спадщиною Леонтовича, то економічний ефект лише від одного його твору дозволив би нашій країні менше залежати від міжнародної фінансової допомоги.

Адже культура є головним економічним драйвером XXI століття і нехтувати нею – означає розписатися у власному глупстві.

Сьогодні замість "Щедрика" ми чуємо тишу, що лунає з розбитих вікон будинку Леонтовича в селі на Вінниччині.

Ця тиша вкупі з нашою бездіяльністю дуже скоро можуть завдати фатального удару по українській ідентичності – і ми назавжди втратимо частинку нашої історії.

Тому ми або рятуємо будинок Леонтовича прямо зараз – або втрачаємо його назавжди!

Наталія Заболотна, президент Фонду гуманітарного розвитку України, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua