Колись карантин закінчиться, але не для всіх

3319
1 квітня 2020

Коронавірус крокує планетою, і вже декілька тижнів доволі активно шириться Україною. 

В це не хотілося вірити: "Це неправда","В нас такого бути не може", "Нумо молімось, і нас це омине". Але це таки сталося: коронавірус в Україні вже майже буденна реальність.

Разом з хворобою в країну прийшов і карантин. 

 Коронавірус крокує планетою, і вже декілька тижнів доволі активно шириться Україною. 
Фото: Pexels

До 24 квітня ми вимушено обмежені у пересуванні. Нас позбавили не лише подорожей закордон, до яких ми звикли завдяки європейському безвізу, але й обмежили у пересуванні власною країною,  власним містом. 

Через надзвичайну ситуацію, право гарантоване нам ст. 33 Конституції України, стало вторинним, безпека первинною.

Все, що сприймалося як даність – недосконала, але наявна інфраструктура (робота транспорту); рутинна діяльність – (маршрут "дім-робота-дім", кава зранку в улюбленій кав'ярні); соціальне життя (відвідання кіно, театрів, музей, зустрічі з друзями й родичами) раптово стало недоступним й ніби зникло.

Ми зустрілись з обмеженнями, ми замкнені в чотирьох стінах: працюємо з дому, дивимося кіно, ходимо в музеї й в оперу онлайн (безмежна дяка усім інституціям, які відкрили безкоштовно для нас свої архіви), і влаштовуємо вечірки через zoom.

 

Ми чуємо про негативні наслідки карантину для медичної системи та економіки, для наших родинних зв'язків, а може вже частково їх відчуваємо. 

Але чи є в карантині позитив? Бо Китай "подарував" нам не лише коронавірус і карантин, але і символ, який символізує кризу 危机, [wēijī], де означає "небезпеку", а – "можливість" (机会 [jīhuì] шанс).

 Яку ж можливість, нам українцям, дає карантин? 

Здійснити незаплановану "подорож" у світ тих, хто живе у "вічному" карантині, бо ПОСТІЙНО обмежений у пересуванні у нашій державі.

 А якщо вже і вийшли у світ, то ні робочої інфраструктури, ні тобі доступного транспорту щоб рухатися далі.
Фото: Pexels

У світ батьків (здебільшого мам) з дітьми у візочках, яким заборонено заїжджати у поліклініку, магазини, урядові структури, дитячі садочки, школи бо вони "забруднюють підлогу".

У світ дітей, галас яких докучає тим, хто прагне спокою, і які, своєю чергою, псують дворові майданчики аби було тихо.

У світ людей на інвалідних візках, які не можуть виїхати з помешкань через брак ліфтів і пандусів.. і навіть якщо пандус вдалося встановити, то "добрі" сусіди його розбирають, бо він, пандус, "знецінює їхнє житло".

А якщо вже і вийшли у світ, то ні робочої інфраструктури, ні тобі доступного транспорту щоб рухатися далі.

У світ літніх людей, пересування яких обмежується від помешкання до лавиці у дворі, звичайно якщо така лавиця є.

Це неоціненна можливість познайомитися з тим, як живеться 40- 60 відсоткам українців, які знаходиться у "довічному карантині".

Можливість Є. АЛЕ. Чи вистачить нам "екстремального" карантинного досвіду, щоб знайти ресурси емоційні й фінансові   щоб "вивести" з "буденного карантину" мам, дітей, людей з інвалідністю, літніх людей? 

Чи будемо далі вдавати, що ЦЬОГО карантину не існує, бо МИ не є його частиною?

Одного дня, цей карантин закінчиться, але тільки для молодих, сильних, здорових, і бездітних.

Дуже хотілося б, щоб його закінчення стало поштовхом у близькому часі закінчити й "довічний карантин" для всіх.

Ольга Мирцало, киянка, мама сина, засновниця спільноти "Київ дружній для батьків та малюків"

Вас також може зацікавити:

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

 

powered by lun.ua