#Мамаяпокакала, або З Днем матері

9535
10 квітня 2020

Твереза правда про материнство, про яке не прийнято говорити. Любов до дитини – за замовчуванням. 

…Ледь встигаю перевести у режим "вимкнений мікрофон" вебінар, де я ведуча, як на балкон (тимчасовий офіс) залітає моя дворічка з радісним криком: "Мама, какаші!".

Нервово дивлюся на годинник, скільки до завершення онлайн-зустрічі, розумію, що ще добрих пів години – починаю "торгуватися" з дочкою. Щось пообіцявши, якось випроваджую її з балкону.

Через "ті" пів години дитячої кімнати було не впізнати – йогурт на ліжку, на книжці, у квітах на підвіконні. Самі квіти поскубані…

Зате вона не заважала працювати і по-своєму терпляче чекала.

Зрештою, нічого невластивого 2-річці, дочка не зробила. Просто втретє чи четверте доведеться прибирати (читайте – просто розгребти поверхово безлад).

І це – вдалий день.

Без істерик.

Коли ми з колегою, мамою сина-школяра, вчергове ділимося "радощами материнства", інша наша колега по-доброму, але іронічно зауважує: "Через ваші розповіді, мені не хочеться мати дітей".

На що наштовхується на безкомпромісну відповідь майже в унісон: "Краще тобі бути поінформованою, аніж народити і прозріти".

Мені свого часу не пощастило – я майже нічого, окрім "не виспишся", не знала.

Попри те, що дочка запланована і бажана та підтримку чоловіка, я сам-на-сам опинилися з втратою себе.

Тому що нон-стоп годувати, мити, заколисувати, забавляти, і не спати толком.

Тому що в ті години, коли дитина спить, найчастіше я бігла дороблювати роботу (яку, розуміла, якщо залишу – то і решток себе не зберу).

Тому що майже всі й все довкола кричать до тебе – "тепер тебе не існує, бо є дитина".

І це найважче!

Ця дитина знічев’я починає плакати надцятий раз на годину, і ти вже готовий дертися на стіну від втоми і безсилля.

А ще вибігати із шампунем на голові з ванни, щойно зачувши крик.

І поради, поради від найрідніших до малознайомих людей, як правильно виховувати дитину і не бути "мачухою". А рекомендація маст-хев – добре дати по сраці…

Якби я все це знала, це не значить, що не захотіла б народити дитину. Але принаймні спробувала б підготуватися.

А ще ставила б менше завищених очікувань до себе як до матері. Було б менше почуття провини, що не встигаю, не достатньо приділяю уваги, недостатньо хочу бути з нею, недостатньо люблю.

І спробуй поскаржитися, коли звідусіль з публічного простору солодким сиропом ллється про "щастя материнства".

І лиш у дуже таємних групах, де збираються мами-однодумиці, є можливість викричатися, виматюкатися, проістеричити, зрештою, наплакатися.

І зовсім мала частка цього болю пробивається у публічний простір.

Карантин усе погіршив.

…Нещодавно Центр прав людини ZMINA у межах кампанії "Жінки проти пандемії" провів онлайн-опитування про потреби жінок під час карантину.

Опитування тривало з 13 квітня по 24 квітня 2020 року. В ньому взяли участь жінки, які проживають в Україні, віком від 18 років. Всього – 976 респонденток.

61% – це жительки міста Києва, обласних центрів та міст з населенням від 100 тисяч; майже 15% – мешканки міст з населенням до 100 тис., а 24% – з селищ міського типу або сіл.

Збір даних відбувався через соціальні мережі та інші онлайн-канали за принципом самовідбору респонденток.

Найчастіше жінки, які мають дітей, скаржаться на неможливість з дитиною вийти на вулицю погуляти, на те, що дуже важко поєднувати власну дистанційну роботу з онлайн-навчанням дітей, на неможливість усамітнитися хоч на якийсь час, зробити щось для себе в плані творчості чи самореалізації.

А ще хвилюються за втрату доходу.

Боляче читати деякі одкровення, подані у розгорнутих відповідях. Бо відгукуються в тобі майже кожним словом.

👉  "Я усвідомлено стала мамою. Я люблю і приймаю свою дитину, нічого особливого від неї ніколи не очікувала, ніколи не піднімала на неї руку і дуже рідко підвищувала голос.

Сину – 1,5 роки. У нас – однушка. І з часів заборони на парки, я все частіше запалююсь і підвищую голос.

З тодлером важко мити посуд, готувати і навіть завантажувати прання. Йому постійно потрібна увага. Це потихеньку зводить мене з розуму".

👉   "Гм. Гостру ізоляцію й психологічні проблеми я відчувала кілька років тому після народження дитини, коли життя різко змінилося порівняно з попереднім соціально активним.

Зараз же карантин – це як лайт-версія декрету, з дорослішим дитям це незрівнянно легше. Маючи з яким декретним дном порівняти, зараз я просто насолоджуюсь, бо маю час на свою роботу і творчість".

👉   "Дитина відмовляється вчитися, чи будь-що робити. 5 годин його істерик і три вправи на вісім речень були написані за 20 хвилин…".

👉   "У мене дитина з синдромом дефіциту уваги (СДУГ) і в неї відбуваються зриви через необхідність дистанційного навчання. Мені важко із цим впоратись, і ми сваримось з дитиною".

👉   "Я себе почуваю, як тварина у клітці. Дуже багато стала забирати час хатня праця, догляд за дитиною, допомога чоловікові. На свій розвиток, сконцентрованість на роботі виходить мало часу на день. Я не можу побути на самоті, зібратись з думками. Мені важко і страшно".

Чи не найбільше жінок описує свої почуття від наслідків карантину, як тривогу, роздратування, втому, неможливість реалізувати себе як професіоналку.

Деякі з них відверто кажуть про роздратованість через перебування вдома з дитиною 24/7. Озвучують бажання – побути наодинці хоча б кілька годин.

Тільки уявіть: достатньо всього кілька годин часу на себе (і це не про варити борщ, поки дитина спить), щоб почуватися собою. Принаймні – живою.

Мені стало легше, коли дочка пішла в садочок. Одномоментно.

Усе говорила друзям – виберу один день, коли чоловік поведе дочку в садок, а я просто заляжу спати.

Або піду в кінотеатр і подивлюся якийсь новий фільм.

Нічого з того не встигла (завжди мала якісь інші пріоритети). А з карантином і поготів усе втратилося.

Тому коли зустрічаю мам з дітьми, які гуляють на вулиці під час карантину, я не знаю їхніх причин, але розумію – чому вони вийшли.

Коли бачу, як дитина виривається з рук і катається в істериці на асфальті, а мама збирає останні сили, щоб приголубити – я щиро співчуваю.

Коли чую, що якась з мам організувала "день тата" і зникла у своїх справах – я відверто радію.

І в День Матері мене вже трохи тіпає в очікуванні пафосних слів про нашу почесну місію від можновладців.

Коли з парламентської трибуни лунають крики про демографічну кризу, а нічого не робиться задля збільшення кількості садочків, якісної дошкільної освіти та гідної заробітної плати вихователям.

Зі школою попри реформи – не менша криза, яка поглибиться через пандемію.

Коли, за даними Фонду ООН у галузі народонаселення, прогнозується в усьому світі до 7 мільйонів незапланованих вагітностей найближчими місяцями через ускладнений доступ до контрацепції, а ведення вагітності триває онлайн чи просто-напросто відсутня інформація, де можна зробити аборт і отримати інші соціальні послуги.

Ба більше – це неможливо в умовах жорсткого карантину.

І мене ще глибше обурює підрахунок смертей від коронавірусу, і байдужа тиша від влади про наслідки карантину, зокрема його впливу на здоров’я жінок.

Тож якщо замовляти подарунки на свята, я би попросила про визнання материнства як надважкої фізичної та емоційної праці (без святого дорікання – "сама хотіла – сама народила"), про підтримку (щонайменше – побути з дитиною дві-три-чотири години або повчити уроки без мами), змовчати хоча б на цей день з порадами, замовити сніданок-обід-вечерю і помити посуд опісля.

Навіть якщо половину з цього робить тато чи інші родичі.

Витяг з опитування.

"Чоловік зробив дитячу зону на балконі, а для мене відремонтував робочий стіл.

Після того, як вкладу дитину спати, маю можливість почитати щось для себе. До цього теж могла, просто карантин змусив розчистити балкон і відремонтувати стіл))) стало зручніше;) "

"Щоб діти зберігали психічну рівновагу, мультики обмежуємо, ввели за правила щовечора під час і після вечері всією родиною грати в настольні ігри, читати щось вголос, або дивитися сімейний добрий фільм".

"Завдяки карантину продала машину, яку не могла продати рік)) знайшла роботу – до карантину знайти видалену роботу було складніше. Працедавці перестали боятись видалених працівників та в них з'явилась необхідність".

"Ми жодного разу не посварилися, підтримки стало більше, обіймів – в десятки разів більше, бо бачимось не лише зранку – ввечері, але постійно разом вдома".

Ірина Виртосу, ZMINA, спеціально для УП.Життя

Матеріал підготовлено в межах кампанії "Жінки проти пандемії" за підтримки Українського жіночого фонду. ZMINA відповідає за зміст тексту. Інформація, що подана в матеріалі, не завжди відображає погляди УЖФ

Титульна світлина altanaka/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

Спочатку допоможи матері: як одна мама рятує тих, кому немає куди йти

Що кажуть діти: життєві комікси про мамське життя

15 коміксів про те, як це – бути мамою

"Треба було попросити!". Художниця чесно ілюструє роль мами та дружини в родині

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua