Повернення дітей з інтернатів. Спростовуємо породжені міфи

Вже кілька місяців тема про 42 тисячі дітей, яких без належної підготовки повернули у сім’ї з інтернатних закладів, залишається в центрі уваги медіа та громадськості.

Приємно бачити небайдужість до долі тисяч дітей. В той же час, ми, в "СОС Дитячі Містечка Україна", як і наші колеги з інших благодійних організацій, отримуємо багато запитань, інколи – навіть нарікань.

Одні бідкаються – жах, всіх дітей повернули у небезпечні сім'ї, інші звинувачують усіх без розбору у бездіяльності, треті вимагають конкретні історії та імена, без яких ситуацію називають обманом.

На цих трьох моментах, які переважають серед обговорень в суспільстві та медіа, і хотілось би зупинитись окремо та розвіяти деякі міфи.

Сім’ї жахливі – дітям краще в інтернатах

Установка: "Усіх повернули в жахливі сім'ї, там їм загрожує небезпека, краще б були в інтернатах".

Насправді переважна більшість сімей, які колись віддали дітей в інтернати і тепер отримали їх назад, не є "жахливими".

Вони є вразливими. Ці родини потребували допомоги – і матеріальної, і соціальної. Більшість з них потребують простих підтримуючих послуг для дітей, але в їхніх громадах таких послуг нема.

Є і менша частина сімей, де ситуація справді тяжка, і там вже потрібний тривалий інтенсивний соціальний супровід.

Якби вони отримали все це вчасно, то, у більшості, не віддали б дітей в інтернати. Допомога цим сім'ям потрібна і зараз.

Ось наприклад, одна з таких історій:

Прабабуся-опікун виховує своїх рідних правнуків. Донька померла, а онуку через алкогольну залежність позбавили батьківських прав.

Попри похилий вік та купу хронічних хвороб, прабабуся не покинула дітей, оформила над ними опіку.

З нею разом проживає ще неповнолітня онука. У дівчинки проблеми зі здоров’ям; дитині треба робити операцію, але коштів немає.

З початком карантину в родину повернули 12-ти річного хлопчика з інвалідністю, який знаходився в спеціальному інтернатному закладі.

А ще в родини близько 40 тис. грн боргів. Прабабуся позичала гроші у знайомих на терміновий ремонт старенького будинку, де живе з дітьми і який вже був в аварійному стані.

Здається, найпростіше рішення – відправити дитину назад в інтернат. Але інтернатні умови теж шкідливі: діти там страждають від жорстокого поводження, ізоляції та занедбання.

Там діти не бачать сімейних стосунків, а відтак їхні власні сім’ї потім часто розпадаються.

Вони не вчаться господарству і в дорослому віці не можуть забезпечувати себе.

Вони втрачають прив’язаність до батьків, і навряд чи зможуть та захочуть піклуватися про них в старості.

Таким чином, інтернат є покаранням для цих сімей.

І рішення не в інтернаті, а в допомозі за місцем проживання.

Із цими та багатьма іншими сім’ями можна та треба працювати – ми, "СОС Дитячі Містечка Україна", доводимо це на практиці – як і багато інших організацій.

Допомагаємо матеріально: продуктами харчування, засобами гігієни, дитячими книжками і розвиваючими засобами.

І найголовніше – беремо під дружній соціально-психологічний супровід, щоб сім’я відчула допомогу і пораду: соціальні працівники регулярно моніторять і підтримують сім’ї, педагоги і психологи консультують і навчають.

За належної підтримки та допомоги, сім’я може возз’єднатись і діти виховуватимуться у любові, яку не забезпечить жоден інтернат.

Все фейк – немає конкретних історій

Установка: Все обман. Новина про повернення дітей з інтернатів – фейк, інакше – доведіть і назвіть конкретні історії та імена.

Насправді, як би нам не хотілось підтримати суспільний резонанс та увагу до теми і до нашої роботи – ми в першу чергу турбуємось про приватність, безпеку та психологічне здоров’я дорослих та дітей у цих родинах.

Саме тому про більшість реальних історій ми можемо говорити лише на умовах анонімності та зі згоди їхніх героїв.

Адже інколи йдеться про сім’ї, які бояться розголосу через цькування з боку сусідів, або ще гірше – через страх сімейного насильства.

Наприклад, за останні тижні під час спільних з соціальними службами візитів до сімей, куди повернулися діти, ми виявили сім’ю, де батько погрожував зброєю, не пускаючи соціальних працівників у двір.

В іншій сім’ї ми побачили все домашнє приладдя розбитим і поламаним, бо у алкозалежного батька трапляються приступи руйнівної агресії.

У подібних ситуаціях, на жаль, ми можемо лише інформувати владні органи, і далі, почасту, вже йдеться про вилучення дитини з небезпечної сім’ї. Тож конфіденційність тут життєво важлива.

Тут дітей слід влаштовувати в сімейні форми виховання (ми, наприклад, супроводжуємо 34 такі родини): патронатні та прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу.

Загалом же, за попередніми даними, лише в Луганській області з інтернатів повернулися 1497 дітей, у Києві – 727 дітей, в Київській області – 795 дітей.

Скільки з них під великим ризиком – невідомо, бо соціальні служби не в силі відвідати і оцінити всіх; але рахунок іде на сотні.

Проводите роботу, покажіть готовий результат

Установка: "Ви ж можете розв'язати цю проблему? Ми вас підтримуємо, але покажіть нам результат".

Насправді занепад сім'ї відбувається поступово, роками.

Послаблення зв'язку між дитиною і батьками теж триває роками. Тож і його відновлення вимагає тривалого часу, бо це природний процес, його не можна прискорити жодним вливанням ресурсів.

Тим більш, що ресурсів-то небагато.

Наприклад, наш бенефіціар, тато-вдівець, відправив доньку в школу-інтернат, бо не був впевненим у своїй здатності надати їй необхідне виховання.

Майже два роки пішло у наших спеціалістів, щоби м’яко, але наполегливо роз’яснити йому важливість родинного зв’язку і підказати деякі батьківські вміння.

Зараз тато вже планує залишити дитину вдома після карантину – але ж цьому передувала довга робота.

[BANNER4]

Це ж стосується і налагодження зв'язків між рідними в сім'ї, побудови взаємодії між сусідами в громаді.

Діти потрапляють в інтернати в тому числі і тому, що наші громади атомізовані, несолідарні. Вразливих людей стигматизують, бо відсутня налагоджена організація допомоги сусідам.

Це наcправді велика організаційна і ціннісна проблема, над вирішенням якої суспільство має працювати роками. Тоді можна мати інструменти допомоги дітям, яких різко повернули з інтернатів.

В такій ситуації, наприклад, в громадах необхідні денні центри, де діти могли б робити уроки дистанційно.

Потрібні патронатні сім'ї для дітей, чиї батьки неспроможні піклуватися про них (наприклад, хворіють, або "застрягли" на заробітках і не можуть повернутися), малі групові будинки для підлітків, громадські фахівці з соціальної роботи ("дільничні соціальні працівниці").

Така робота мала б проводитися комплексно, на державному рівні вже багато років тому. Але, на жаль, цей процес досі в зародковому стані.

Тож, інструменти реагування на такі позаштатні ситуації у держави відсутні.

В місцях нашої присутності ми вже супроводжуємо близько тисячі дітей, і хочемо охопити якомога більше – але для цього нам потрібно набагато більше ресурсів, ніж ми маємо.

В масштабах же країни ми можемо лише показувати приклад і закликати кожну територіальну громаду створювати вищеназвані служби і послуги у себе.

Щоби наступну кризу ми зустріли б вже не з пустими руками.

Сергій Лукашов, національний директор МБО "БФ "СОС Дитячі Містечка Україна", спеціально для УП.Життя

Титульна світлина ArtSvetlana/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

Коли на першому місці – дитина: пояснюємо реформу інтернатів в Україні

Потрапили в інтернат. Три дитячі життя, які могли скластися інакше

Побачити дитину. Про що насправді реформа інтернатів для дітей

"Літаючий будинок", або Хто вводить дітей з інтернатів у реальне життя

"Я отримав стільки можливостей, що просто гріх їх не використати" – вибір вихованця інтернату

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.