Сама (не)винна, або Чому суспільство звинувачує потерпілих?

23798
4 серпня 2020

Новина про напад в потязі "Маріуполь-Київ" розірвала інформаційний простір.

Історія, схожа на фільм жахів, закінчилися тим, що жінка змогла захистити себе, її сила, сміливість та кмітливість перемогли страх, зціпеніння та втрату контролю.

Здавалося, можна видихнути та підтримати її, але ні. Під новинами в соціальних мережах можна зустріти безліч коментарів, серед яких "якби вона закрила двері купе…".

Як ми реагуємо на насилля?

Заціпеніння, відраза, страх, тривога так влаштований наш мозок.

Шокуючі новини є прямим нагадуванням про небезпеку. Вона поряд, значно ближче, не в кіно, не у книжках, а в реальності.

Болото тривоги є настільки внутрішньо неприємними та дестабілізуючим, що єдина можливість від нього захиститися внести ясність та проконтролювати.

Як? Нагадати собі правила, дотримання яких гарантує безпеку.

Тисячі років тому наші пращури проводили ритуали, щоб відвести негоду, задобрювали богів та духів, щоб захиститися від воєн та хвороб, виконували приписи, щоб почуватися у безпеці. Наявність причинно-наслідкового зв'язку заспокоює.

Світ стає більш зрозумілим та прогнозованим, тож закривай двері купе, не вдягайся виразно, не гуляй вечорами, не смійся на людях… Важливо пам’ятати про власну безпеку і добре, якщо правила сучасності врятують.

А якщо ні? Чи все ми можемо продумати та передбачити?

Агресія, яка трансформується в осуд, лише прикриває почуття безпомічності, бо ніколи не знаєш де саме тебе спіткає лихо.

Але сьогодні ми кажемо: "Варто було закрити двері купе", або "Не їхати без чоловіка", або….

Ці тези викривлюють світ оцінок, заспокоюючи себе ними, ми звинувачуємо тих, кого варто підтримати, і нівелюємо провину ґвалтівника.

Він просто зникає з поля обговорень. Бо поки ми з’ясовуємо: чи права жертва, ми забуваємо, що жоден аргумент не може виправдовувати агресора.

Таке звинувачення створює дуже токсичний простір, в якому ми самі можемо потонути.

З 2013 року Центром попередження сексуальних злочинів при університеті Канзасу регулярно проводяться акт-проєкти з демонстрацію одягу жертв-згвалтувань: жодних міні, відвертих суконь, спокусливих підборів – звичайний одяг у якому ми можемо вийти в магазин або на прогулянку з друзями. Нічого надміру провокуючого.

Я знаю жінок, які до сих пір не можуть зізнатися в тому, що відносно них було скоєно сексуальне насильство. 10-20 років тому.

Чому? Бо самі "винуваті", бо "були дуже спокусливі", "фліртували", "були легковажними".

Вони роблять надзусилля для того, щоб покликати на допомогу, нехай через десятки років.

Вони бояться, що їх не зрозуміють, і вони захлинуться у власній провині.

Тож у це токсичне болото провини можемо завтра потрапити і ми, наші подруги, дружини, сестри, доньки.

Замість того, щоб "закрити двері купе", давайте спершу закриємо упередження та стереотипи.

Валерія Палій, президентка Національної психологічної асоціації, модераторка робочоі групи з превенціі зміни клімату та збереження психічного здоров’я, спеціально для УП.Життя

До речі, Національна психологічна асоціація розпочала співпрацю із комунікаційною агенцією Gres Todorchuk.

За словами психологів та комунікаційників, така унікальна експертиза допоможе у стратегіях і комунікаціях соціальних проєктів більш точно працювати з болями, інсайтами аудиторій та їх вирішенням.

Титульна світлина nastyalugova/instagram

Вас також може зацікавити:

"Коли вас 20 років переслідують, а поліція безсильна". Що робити зі сталкінгом в Україні

В Києві з'явилось місце, де жертви домашнього насилля зможуть сховатися на 10 діб

Що робити жертвам домашнього насилля у період карантину: контакти служб допомоги

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua