"Черкаси" і "трюмна правда" Тимура Ященка

Стрічка Тимура Ященка "Черкаси" мала вдалий початок на українських екранах.

Військову драму про українських моряків, які не погодилися перейти на сторону Росії під час кримських подій 2014 року, показали на Одеському фестивалі. Там вона здобула переважно позитивні рецензії кінокритиків.

Також стрічка встигла проїхатися Україною із допремʼєрним туром та навіть вийти у прокат.

На жаль, просуванню фільму завадив карантин. Проте зараз усі, хто не застав "Черкаси" на широких екранах, можуть переглянути стрічку онлайн.

Історія мінного тральщика "Черкаси", який кілька тижнів чинив опір російським військовим, зачіпає одразу кілька болючих тем нещодавньої української історії.

І те, що випускник кіношколи у Лодзі Тимур Ященко вибрав її для свого повнометражного дебюту, виглядає неабиякою сміливістю.

Ті, кому пощастило спостерігати за жеврінням українського кіна у 1990-ті та 2000-ні, мабуть, пам’ятають розпачливі мрії про український блокбастер.

Йшлося про ідеальний військово-патріотичний фільм, на кшталт "Вогнем і мечем" Єжи Гоффмана.

Він мав би водночас розважити українців, дати живильну пігулку українському кіну, і заодно об’єднати націю довкола героїчної минувщини.

На перший погляд, "Черкаси" ідеально вписуються у рамки патріотичного кіна.

За сюжетом, двоє молодих чоловіків із села потрапляють на корабель, де несподівана війна із колишніми союзниками вириває їх із сонного царства отупілої від неробства армії.

Війна загартовує їхній характер, та дає їм урок щирого патріотизму. Моряки, які ще вчора розважалися у компанії портових повій, тикають "факи" нахабним "зеленим чоловічкам", а потім ведуть бій зі значно краще озброєними силами ворога.

В той же час, їхній капітан, благородний і затятий, мов мелвілівський Ахав, спілкується із росіянами красивою українсько мовою та дивиться на них презирливим оком.

Прапор ВМС України. Фото надане Українській правді командою корабля "Черкаси"

І все ж, "Черкаси" у жодному разі не є військово-патріотичною стрічкою, і саме в цьому полягає головна амбіція режисера.

Ященко, який був не лише постановником фільму, але спів-автором сценарію, не став займатися детальною реконструкцією подій. Він явно надав перевагу силі художнього образу, а не сухим фактам.

Тим не менш, він із великою увагою поставився до побутових дрібниць життя своїх героїв, як у армії, так і на "гражданці".

Українська армія зразка 2013-14 років виглядає як продовження українського села: вона така ж безталанна, розхристана і похмільна.

Режисер пильнував реалістичність свого фільму, тож запрошував консультантів та акторів із колишніх членів екіпажу "Черкас" та моряків судна "Корець", на якому проходили зйомки "морських" сцен.

Окрім самого корабля у фільмі з’явилися військова авіація та спецпризначенці, тож сцени сутичок із росіянами виглядають цілком реалістично та переконливо.

І на тлі цього військового заліза та амуніції постають живі та по-людському зрозумілі постаті моряків, кожен з яких має свої причини залишитися, чи покинути "Черкаси".

[BANNER1]

Ященко безперечно належить до "нової хвилі" українських кінематографістів, які дивляться на наші реалії без жодних маскувальних ефектів.

Вони продукують шорстку реалістичну картинку із живою українською мовою та впізнаваними персонажами.

Втім, ця непричесаність подається із великою долею ніжності та співчуття. Режисер не займається пошуками "поганих" та "хороших" і не демонізує ворога. У його "Черкасах" з обох сторін воюють звичайні люди, а не герої із красиво виписаними репліками та поставленими позами.

Стрічка також не має звичної лінійної історії, а радше складається із розрізнених епізодів із життя екіпажу корабля, які ведуть його до гіркого фіналу. Ця хаотичність допомагає зануритися у стихію фільму і поглянути на події зсередини.

При цьому Ященко не грається у реаліті-шоу, а чітко розуміє, що створює кінокартину. Зокрема, він вставляє цитату із "Броненосця Потьомкіна", яку можна читати як метафору переходу влади на борту "Черкас" до команди корабля.

Морський тральщик "Черкаси"

Режисер у своїх інтерв’ю неодноразово заявляв, що старі шаблони "патріотичного" кіно вже нікого не здатні зворушити, і він справді намагається триматися від них подалі.

Його стрічка лежить у площині реалістично-критичних картин про війну, зокрема "Стежок слави" Стенлі Кубрика, "Підводного човна" Вольфґанґа Петерсона, чи "Бофора" Йозефа Седара.

Це подібні між собою історії "приреченого" загону чи екіпажу, що застряг на дивній війні, яка химерно почалася та невідомо коли закінчиться.

Проте, на відміну від вищезгаданих фільмів, де солдати часто потерпають від самодурства вищого керівництва, герої "Черкас" стикаються із найгіршою для військового ситуацією – у них керівництва немає взагалі.

Та якщо юний командир із "Бофора" ламається, бо відчуває себе пішаком, який посилає своїх людей на безглузду смерть, герої "Черкас", навпаки, знаходять власну гідність, стаючи господарями свого корабля.

[BANNER2]

Ященко будує свій фільм на паралелях між ситуацією на судні та подіями на Майдані. Наприклад, у постаті загребущого кока легко вичитати алюзію на Януковича.

Зрештою, Майдан постійно присутній на "Черкасах" у формі телетрансляцій, а російська облога змушує українців солідаризуватися із екіпажем тральщика.

Режисер використовує класичну метафору корабля як зрізу суспільства, і говорить про українську спільноту, яка прокидається зі сну і здобуває власний голос.

Втім, його стрічка позбавлена нав’язливої дидактичності і є, насамперед, майстерно написаною, знятою, та зіграною військовою драмою.

Здається, українське кіно може непогано плисти і без військово-патріотичних фільмів, тож, перефразовуючи одного з героїв "Черкас", напишу від щирого серця: "Спасибі тобі, Тимуре. Ну, ти поняв за що".

Анна Купінська, аспірантка Університету Альберти (Канада), історикиня, кінокритикиня, спеціально для УП.Життя