Чому жінкам на Донбасі небезпечно не лише через обстріли

3454
26 листопада 2020

Про домашнє насильство в Україні говорити все ще негоже, традиційно це вважається приватною справою, яку "не виносять із хати".

Іще більше ризиків заявляти про насильство вдома у жінок в зоні бойових дій на сході.

Легкий доступ до зброї, високий рівень небезпеки, зруйновані домівки, відсутність доріг, безробіття та безгрошів’я зруйнували мир і злагоду у багатьох сім’ях Донбасу.

Люди продовжують втрачати зв’язок із родичами, втрачати власне житло і заробіток.

Як місцеві, так і переселенці живуть у хронічному стресі.

Часто у людей немає доступу до поліції, оскільки тривалість добирання до відповідного населеного пункту може складати понад 2 години через зруйновані дороги.

Інших державних інституцій, окрім військових, взагалі може не бути. Тому і звернутися – нікуди.

Хоча офіційна статистика домашнього насильства є ненадійною та неповною, вона все одно свідчить про зростання зареєстрованих випадків з початком бойових дій.

Так, у 2018 році в Донецькій області кількість адміністративних проваджень за статтею домашнє насильство збільшилася на 76%, а в Луганській – на 158% у порівнянні із середнім показником за попередні три роки.

Нещодавно Amnesty International оприлюднила ґрунтовну доповідь "Не приватна справа" про те, як збройний конфлікт на Донбасі вплинув на домашнє насильство щодо жінок.

Збройний конфлікт на Донбасі вплинув на домашнє насильство щодо жінок

Наші дослідниці працювали поблизу лінії зіткнення, документували десятки історій постраждалих жінок та детально аналізували законодавчу базу й роботу державних інституцій.

Наше дослідження доводить: державна система боротьби й протидії домашньому насильству в регіоні не працює як слід.

Попри такі руйнівні та тривалі наслідки бойових дій, держава досі не змогла побудувати надійну систему допомоги й захисту постраждалих від домашнього насильства.

Чому правоохоронні органи реагують неефективно?

Поліція часто відмовляється навіть реєструвати скарги постраждалих, не беручи до уваги вже навіть ефективне, неупереджене розслідування в розумні строки.

Ба більше, поширена безкарність щодо кривдників стримує багатьох жінок звертатися до правоохоронців. Жінки просто не вірять, що їх справді захистять, а не принижуватимуть, знущатимуться чи ігноруватимуть.

Правоохоронні органи кваліфікували саме як домашнє насильство лише 4 з 27 випадків домашнього насильства, які зафіксувала Amnesty International на підконтрольних територіях.

І лише в трьох із них жінки змогли отримати терміновий заборонний припис – документ, яким суд забороняє кривднику наближатися і проживати із постраждалою особою.

Часто, в результаті довгої судової боротьби, кривдників зрештою притягують до відповідальності, проте не за домашнє насильство, а за "порушення громадського порядку", невиконання рішень суду, "невиконання обов’язків щодо виховання дітей" чи різних видів тілесних ушкоджень.

Правоохоронні органи кваліфікували саме як домашнє насильство лише 4 з 27 випадків
домашнього насильства

Така невтішна практика має сумні наслідки: 1 – перекваліфікація часто призводить до зменшення покарання кривднику; 2 – відсутність можливості для постраждалої звернутись за безоплатною правовою допомогою; 3 – спотворення масштабів проблеми домашнього насильства.

Через страх, сором, тотальну зневіру й фінансову та психологічну залежність чимало жінок взагалі не заявляють про насильство.

У 10 із 27 задокументованих нами випадків, постраждалі не повідомляли в поліцію. Вони були переконані, влада не реагуватиме адекватно або не реагуватиме взагалі.

Приміром, одну з таких історій Amnesty International розповіла жінка-свідок поблизу лінії зіткнення в Донецькій області.

"Це сталося близько шостої вечора. Вікно було відчинене. Діти кажуть мамо, хтось кричить. Я тоді почула, що хтось кричить "Боляче! Боляче". Думала, що підлітки побилися, бо голос був такий тонкий. Я й пішла.

Йду по доріжці, бачу, вона сидить на землі прямо, вагітна, коротка куртка, без шапки, без нічого. А він нишпорить навколо і кричить на неї: "Та що ти! Іди додому! Нічого не було!".

Вона каже "Це мій чоловік мене побив ногами, я вагітна, на четвертому місяці".

Я кажу: "Вставай, замерзнеш". А було близько нуля десь. А вона каже: "Не хочеться жити, навіщо все це. Нехай я замерзну і помру".

Він пішов, а вона так і залишилася сидіти. Вона сказала, що ці побиття були з самого початку (стосунків). І що він навіть якось зламав їй ніс. Вона каже, що він обзиває, принижує, а потім з ним спати.

Я питаю: "Не хочеш його кинути?" А вона каже: "Я йшла, але повертаюся, тому що фінансово від нього залежу і люблю його".

Потім все-таки приїхала міліція. Хтось викликав. Міліція її питає. Вона каже: "Я не буду писати, нічого все одно не працює. Все без толку, безкарно". Виявляється, коли він ніс їй поламав, вона заяву на нього написала. А потім їй з армії подзвонили і попросили, щоб вона заяву забрала, щоб його не ганьбити.

Один із міліціонерів, який приїхав, навіть згадав, що він був на тому виїзді, коли її чоловік їй ніс поламав.

Вона каже "Все заминається. Навіщо подавати заяву". І міліція так і поїхала, без заяви".

Дуже часто безпорадним жінкам просто нікуди йти й ні до кого звернутися. І це теж не порожні слова. Жінки, які мали досвід насильства в сім’ї, вказують на тотальну нестачу притулків.

А тепер вдумайтеся! Є всього три шелтери на всю Донецьку область з населенням понад 4 мільйони і лише один в Луганській області, де мешкають понад 2 мільйони.

Та навіть у ці кілька притулків потрапити дуже складно: зруйновані дороги, відсутність транспорту, жахлива бюрократія, брак коштів та підтримки.

Дуже часто безпорадним жінкам просто нікуди йти, бо в Україні не вистачає притулків

Рада Європи визначає мінімальний стандарт кількості притулків: одне місце на 10 тисяч населення, а в державах, де притулки є частиною громадської стратегії реагування, — одне сімейне місце на 10 тисяч жінок. І такі притулки потрібні не лише в містах, але і у сільській місцевості.

Глибинні недоліки й досі закладені в чинному законодавстві, системі освіти, соціальних службах та решті дотичних органів.

Навіть попри те, що в останні роки уряд і продемонстрував готовність розв’язати проблему, прийнявши ключовий закон з протидії й запобігання домашньому насильству та запровадивши кримінальну відповідальність за це.

Система і досі не працює комплексно послідовно і на благо постраждалих.

Яких першочергових заходів має вжити влада для подолання домашнього насильства?

💪  Ратифікувати Стамбульську конвенцію – найбільш комплексний документ Ради Європи, що має на меті захистити жінок, чоловіків і дітей від домашнього насильства та його наслідків.

💪  Внести зміни до статті 126-1 ККУ і скасувати необхідність доводити "систематичний характер" домашнього насильства. Навіть скоєне вперше насильство має визнаватися кримінальним злочином.

💪  Внести зміни до статті 15 Кодексу України про адміністративні правопорушення, щоб домашнє насильство, вчинене військовослужбовцями та правоохоронцями, розслідувала поліція, а не їхнє керівництво.

💪  Прийняти всебічне визначення сексуальних домагань та внести в законодавство зміни, що передбачають кримінальне чи інше покарання за домагання.

💪  Разом із фахівцями розробити чіткий протокол, за яким поліція має реагувати на випадки насильства щодо жінок та домашнього насильства. Включити до протоколу інструкції щодо виявлення та підтримки постраждалих, кваліфікації/реєстрації цих випадків відповідно до законодавства, оцінювання ризиків, видання заборонних приписів. Забезпечити виконання протоколів на практиці.

💪  Розробити єдину централізовану систему збору даних про насильство щодо жінок та домашнє насильство, яка дозволить збирати правдиву, точну й деталізовану статистику.

💪  Забезпечити обов’язкову комплексну неупереджену сексуальну освіту для учнів і студентів, яка відповідатиме їхньому віку, буде гендерно чутливою та ґрунтуватиметься на науковій інформації.

Оксана Покальчук, директорка Amnesty International в Україні, спеціально для УП.Життя

Всі ілюстрації Алевтини Кахідзе

Вас також може зацікавити:

"Проблема №2 після коронавірусу": Зеленський підписав указ щодо протидії домашньому насильству

В Україні за перші пів року на 40% зросла кількість повідомлень про домашнє насильство

В Києві з'явилось місце, де жертви домашнього насилля зможуть сховатися на 10 діб

Домашнее насилие – глубокий ценностный кризис, который обострил карантин

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.



powered by lun.ua