Секрет успіху серіалу "Ферзевий гамбіт" – гендерна втома

"Ферзевий гамбіт" (оригінальна назва The Queen's Gambit, "Ход королевы" в російському перекладі) встановив рекорд Netflix.

За 28 днів його подивилися понад 62 млн підписників і підписниць (а враховуючи піратські сайти, то набагато більше).

Так швидко таку кількість переглядів не набирала ще жодна стрічка на ресурсі.

То ж в чому секрет? Чому цей міні-серіал так активно дивляться, і не менш активно обговорюють?

Поговоримо про це. Обережно далі будуть спойлери!

Масова популярність – завжди показник трендів, "соціального нерву", в який попадає продукт.

Історія сироти, все життя якої крутиться навколо шахів – на перший погляд наче класичний сюжет "про Попелюшку". З дна – до вершин, замість заміжжя за принцом – чемпіонство. Плюс трохи романтики, вірні друзі, які приходять на допомогу в критичний момент, і упокорення власних демонів як ключ до перемоги.

Красива візуальна картинка (якщо не рахувати образ радянської стюардеси в шапці-вушанці).

Такий "заміс" ми бачили неодноразово. Чому ж саме "Ферзевий гамбіт"?

Сьогодні шахи не назвеш улюбленою грою мільйонів. Змагання не є видовищними (в YouTube шахові ролики мають значно менше переглядів, ніж, скажімо, жіночий футбол). Тож навряд чи міні-серіал використав популярність шахів.

В соцмережах говорять про феміністичність сюжету. Але чи справді це так?

Емансипація жінок – безперечно, потужний тренд останнього десятиліття, який значно впливає на індустрію розваг.

В самому ж серіалі ця тема майже не проговорюється – згадки про дискримінацію чорношкірих в США набагато яскравіші і прямолінійніші, ніж все що є в серіях про становище жінок.

Якби Бет Гармон жила в реальних 1950-1960-х у США, її кар’єра в шахах не була б такою незахмареною сексизмом, як на екрані.

Реклама 1951 року

В серіалі "Дивовижна місіс Мейзел", який майже про той же час (Мідж живе наприкінці 1950-х, в той час як Бет – в середині 1960-х) набагато чіткіше показана патріархальність суспільства і конфлікт талановитої жінки з упередженнями її оточення.

Мідж більше рефлексує і проговорює феміністичні меседжі, в той час як від Бет ми не чуємо нічого про можливості жінок (та й взагалі вона більше грає в шахи, аніж говорить).

Шахи не завжди були сферою, у якій домінують чоловіки. В Європі гра була популярною серед жінок доволі довго.

Лише з 17-го сторіччя, коли манера гри стала агресивнішою, а самі шахи перетворились з приватної розваги на атрибут публічної сфери і чоловічий інтелектуальний фетиш, жіноча гра в шахи занепала.

Більше того, кілька століть відтворювались стереотипи про начебто "природню" непридатність жінок до логічних ігор.

Сучасник Бет Гармон, шахіст-вундеркінд Боббі Фішер, єдиний представник Заходу, який перервав гегемонію радянських шахістів після Другої світової війни, казав про жінок наступне:

"Усі вони слабкі, усі жінки. Вони дурні у порівнянні із чоловіками. Знаєш, їм не потрібно грати у шахи…

У світі немає жодної жінки, якій я би не поступився – і при цьому я все одно виграю".

І він не одинокий в своєму сексизмі щодо жінок у шахах.

Чому ж в серіалі немає жодної згадки про цю історичну реальність?

Здатність Бет Гармон – як жінки – грати і вигравати у шахи не ставить під сумнів жоден чоловік. В той час як в реальних 1960-х вона б запивала алкоголем не біль від програшу світовому чемпіону, а сексистські нападки, сексуальні домагання, і нескінченні висміювання.

Більше того, усі чоловіки, яких вона перемагає, сприймають свій програш з благоговійним захватом. І кидаються допомагати Бет, а не знецінювати її перемогу та намагатися відігратися.

Емоції чоловіків після програшу

У цій невідповідності, як на мене, і криється секрет успіху серіалу. Той "нерв", у який "Ферзевий гамбіт" влучив на 100%.

У 2020-х жінки втомилися від цькування. Чоловіки втомилися цькувати жінок.

Ми живемо у світі активних, успішних жінок, більшість з яких працює і далеко відійшла від стереотипного образу домогосподарки-берегині.

Їм набридло виправдовуватись за свій успіх, відповідати на нескінченні "як вам вдається поєднувати кар’єру і сім’ю", вибирати між відданістю своїй справі і особистим щастям, і працювати вдвічі наполегливіше, аби довести, що сексистські стереотипи не мають підґрунтя.

Жінки просто хочуть грати і перемагати. Як Бет Гармон.

Чоловіки втомились також. Емансипація маскулінності значно менше проговорена, ніж феміністичні зміни в суспільстві, але вона відбувається.

Чоловіки змінюються вслід за емансипацією жінок, і їм потрібно нарешті адаптуватись до трансформації гендерних ролей, перестати стресувати і знайти собі нові способи бути чоловіками в світі, де все "чоловіче" більше не є "кращим" за замовчуванням. Де з жінками потрібно водночас конкурувати в професійній сфері і турбуватись про них у приватній.

Чоловікам у реальних 1960-х це не вдавалось від слова зовсім, та вони й не намагались.

У світі серіалу "Ферзевий гамбіт" майже усі чоловіки – лицарі на сторожі успіху Гармон, які пробачають їй навіть любовну байдужість.

Більше того, символами соціального консерватизму постають виключно жінки: мама, яка не справилась з власним бунтом і вирішила вбити і себе, і доньку; завідувачка притулку, яка забороняє шахи в якості покарання; прийомна матір, яка не розуміє навіщо шахи доньці; однокласниці, які не цікавляться нічим, крім заміжжя. Здолати ці перешкоди виявляється нескладно – героїні незмінно сприяє доля.

Від чоловіків-героїв серіалу ми не чуємо жодного сексистського зауваження в стилі Боббі Фішера. Для сучасних жінок така вигадана реальність – справжня терапія.

У Бет немає родичів-чоловіків – батько і прийомний батько з’являються в серіалі епізодично, лише щоб показати жалюгідність тих, хто не підтримує жінок.

Натомість є символічний батько – сторож Шайбель, який навчив грати в шахи, символічний брат – журналіст-гей Таунс, і навіть символічні дідусі – радянські пенсіонери з фінального епізоду. Радянські шахові чемпіони, яких одного за одним перемагає героїня, радіють її успіху наче члени сім’ї.

Радянські пенсіонери настільки в захваті від чемпіонки, що називають американську шахістку "наша Бет" в розпал Холодної війни

Романтична лінія серіалу геть не відповідає сексистському підручнику.

Переможені суперники не йдуть реабілітуватись в обійми до жінки "попростіше", залишаючи Бет платити за перемогу в шахах розбитим серцем.

Навпаки, віддано її кохають і допомагають досягти ще більшого.

Спочатку я думала, що секрет цього серіалу – феміністична лють. Жінка розгромлює чоловіків одного за одним, як Ума Турман в фільмі Квентіна Тарантіно 2003 року "Убити Білла".

Але ні, Бет і чоловіки у "Ферзевому гамбіті" – суперники, але не вороги.

У фіналі міні-серіалу шахістка завалена любов’ю і підтримкою і чоловіків, і жінок, як поп зірка квітами на концерті.

Виглядає на те, що саме це хочуть бачити – і переживати – жінки 2020-х років. І чоловікам це нарешті теж ОК.

Тамара Злобіна, кандидатка філософських наук, редакторка інформаційного ресурсу "Гендер в деталях", спеціально для УП.Життя

Вас також може зацікавити:

"Я тобі не дорогенька": Порошенку нагадали, що сексизм – неприпустимий

"Ви ж не жінка, ви людина серйозна": Зеленського знову підловили на сексизмі. ВІДЕО

Автошкола: як обрати її та інструктора, й до чого тут сексизм

Сексизм, гендер, відповідальність: Як конфлікт у Могилянці зрушив проблему насилля у вишах