Три виміри універсальності університету

Університет, академія, школа – ми послуговуємося цими словами, рідко коли розмірковуючи над їх походженням та сенсами, які вони несуть.

Зазвичай згадані три слова сприймаються нами для опису або відповідних інституцій, або певних життєвих етапів.

Втім, значення самих цих слів змінюється з часом і розуміння внутрішніх сенсів дозволяє краще зрозуміти призначення установ, якими вони позначаються.

Тож сьогодні пропоную поговорити про "університет", Університет та університети.

Університет, як інституція, є питомо європейським явищем та породженням західної цивілізації.

Звичайно, і в античні часи у Європі або у середньовічній Індії чи Китаї існували свої навчальні заклади, але європейський університет має свою унікальність, яка, в першу чергу, завдячує тривалій історії цього явища.

Коли перші університети з’явилися у Європі у ХІІІ сторіччі, саме слово "університет" використовувалося для позначення спільноти: студентів та професорів (а, точніше, магістрів – викладачів).

Попри те, що зараз нам важко уявити університет поза стінами навчальних корпусів та студентських гуртожитків, на світанку своєї історії це слово аж ніяким чином не було пов’язане з будівлями.

Часто товариство професорів та студентів шукали собі різні локації для проведення занять і не були прикуті до одного приміщення. Тож головним була саме спільнота та її "універсальність": загальне охоплення всіх студентів та їх професорів (магістрів).

МОЖЛИВО, ВАС ТАКОЖ ЗАЦІКАВИТЬ: Цілі та смисли сучасного Університету

Університети стали швидко набувати важливості в житті європейських країн: вони готували еліту для управління державами та окремими регіонами.

В часи пізнього середньовіччя та нового часу для студента не було проблемою починати навчання в одному університеті і продовжити його в багатьох інших – латина була мовою цієї спільнота, а навчальна програма у більшості своїй також була універсальною.

Втім, час йшов, європейська цивілізація стрімко розвивалася і в першу чергу за рахунок наукових відкриттів.

Тож наприкінці XVIII та у XIX сторіччях університети зазнали важливих змін – вони стали важливими центрами творення нового знання.

Відтоді слово "університет" набуло іншого виміру: ми почали мислити університет як місце "універсального знання", де люди (студенти) здобувають таке універсальне знання, а професори його (знання) створюють та накопичують.

Звичайно, жодний окремий університет не може охопити усієї універсальності людських знань, але Університет як явище людської цивілізації, як всесвітнє об’єднання всіх університетів як окремих установ, повністю придатний для цього, як зазначає Джон Генрі Ньюмен у своїй праці "Ідея університету".

І відтоді, коли ми говоримо про університет, то, в першу чергу, мислимо (хоч і часто без усвідомлення цього) його в категорії універсальності знань.

Але світ продовжує змінюватися і, можливо, останні десятиліття та кілька наступних будуть згодом названі істориками як важливий перехідний етап у розвитку людської цивілізації.

Разом зі світом змінюється Університет. В абсолютній більшості країн світу університети перестали бути закладами для інтелектуальної меншості: вищу освіту продовжують здобувати більше половини молодого населення країн.

Одними з важливих ознак цих карколомних змін сучасного світу, які безпосередньо впливають на роль та функції університету, є швидкість технологічного та наукового поступу з одного боку та "футурошок" (неможливість встигати за цими змінами і неприйняття їх) і соціальні наслідки, які він несе для суспільства.

Люди в середньому та старшому віці не тільки ризикують втратити звичну їм професію, але й так само ризикують втратити розуміння світу, який їх оточує.

(Сказане не означає, що молоді люди розуміють світ краще; радше навпаки – розгубленість старшого покоління мультиплікується на молодшому рівні та часто призводить до нігілізму, цинізму та у зневірі зрозуміти й пізнати світ).

І тут ми підходимо до третього виміру універсальності Університету, який вже почав проявлятися одне-два десятиліття тому, але потреба в якому стає все більш нагальною зараз.

Український Католицький Університет. Фото Olya Mruwka

Університети, як центри знання та експертизи природно пристають на роль інституцій, які повинні першими зарадити описаному виклику, перед яким постало все людство. Це водночас є їх високою місією по відношенню до цивілізації, але й суто практичною складовою.

Давайте подивимося на це ближче через призму двох складових.

По-перше, для університетів мало би стати очевидним надавати своїм випускникам (і не тільки їм) підтримку в актуалізації їх професійних знань або у допомозі зміни професії.

Якщо людина отримала вищу освіту в певному університеті та задоволена своїм фаховим рівнем, то вона буде зберігати високу лояльність до своєї alma mater.

Тож природно очікувати, що при потребі поновити рівень знань або перейти в суміжну (або зовсім іншу) професію, така людина готова була би розглянути свій університет як перше місце, де це можна було би зробити.

Гадаю, що більшість розуміє, що мова тут йде про пожиттєве навчання або навчання протягом життя (life-long learning) – вже доволі давню та розроблену концепцію.

От тільки проблема тут в тому, що хоча ми багато про це говоримо, але мало в реальності для цього щось робимо. Основними клієнтами університетів лишаються молоді люди – свіжі випускники шкіл.

БІЛЬШЕ ПРО Концепція lifelong learning – запорука успішного суспільства, та як це впливає на школи

Так, вже й в українських реаліях можна зустріти непоодинокі випадки, коли люди у свої 30 років йдуть отримувати нову освіту на магістерському рівні, наприклад, у бізнес-школи або на інші професійні програми.

Але якщо ми говоримо про 40-50-річних? Наразі в абсолютній більшості для таких людей університети майже нічого не можуть запропонувати.

Звичайно, тут треба мати на увазі, що зараз ці люди не дуже охочі до суттєвих змін і для них не є природних "повернення до школи" (back to school), але за десять років ця ментальність зміниться й університети повинні бути готові до цього.

З іншого боку, неможливо просто завести 40-річну людину в аудиторію, де вчаться 20-річні. І тут питання не тільки у різному життєвому досвіді й інтересах, але й у тому, як ці люди здатні навчатися і, відповідно, який їм освітній досвід потрібно запропонувати.

Тут теж важливо згадати, що в США та інших розвинутих країнах Заходу вже тривалий час функціонують університети, які орієнтовані на тих, хто здобуває освіту, маючи родини та одну або кілька робіт.

Часто таке навчання відбувається онлайн, без відвідування фізичних аудиторій та вибудови якоїсь цілісної спільноти студентства.

Чи може один університет запропонувати програми, які би гармонійно відповідали потребам як 20-річних, так і 40-річних?

Напевно, так, але таке рішення не є тривіальним.

Другим важливим фактором, який можемо зараз спостерігати в українському суспільстві і який безпосередньо має вплинути на університети, це запит зрілих людей на гуманітарну освіту.

На жаль, важко говорити про добру гуманітарну освіту в нашій країні у своїй масі. Звичайно, є окремі острівці, але в цілому картина доволі сумна і на це є кілька причин.

По-перше, гуманітарна освіта не була пріоритетом у Радянському союзі, тож годі очікувати, що вона швидко відновиться у незалежній Україні.

На це потрібні десятиріччя, які підуть на вишкіл нових професорів з якісною закордонною освітою, які зможуть отримати ґрунтовний локальний науковий досвід і бути готовими його передавати новому поколінню студентів. Тішимося, що цей процес йде вже тридцять років і з кожним роком ситуація покращується.

Але є інший, більш глобальний вимір проблеми з гуманітарною освітою. Через повсякчасне ускладнення сучасних професій, щоби отримати добрий фах і мати гарантоване місце праці після випуску, освітні програми все більше концентруються на фахових знаннях і відкидають гуманітарні дисципліни.

Навчання на бакалавраті традиційно триває чотири роки у більшості країн (привіт тринадцятому сторіччю) і годі очікувати, що молоді люди захочуть довше затримуватися у стінах університету.

І коли адміністратори освітніх програм вирішують чим в черговий раз пожертвувати задля концентрації на фахових дисциплінах, то у перших рядах "під ніж" йдуть гуманітарні предмети – цілком прагматичне, але не надто далекоглядне вирішення проблеми.

Втім, ця ситуація не відміняє природного розвитку речей: ніхто не скасовував елемент пошуку, який закладений у кожну людину. Всі ми від природи філософи, як стверджував античний мудрець, і рано чи пізно багато хто з нас починає ставити світоглядні питання за межами вузького фаху.

Центр Шептицького в Українському Католицькому Університеті. Фото Olya Mruwka

За відсутності альтернатив, ми шукаємо відповіді на ці питання в книжках або серед однодумців. Тож на цей запит з’являються окремі пропозиції у вигляді гуртків, спільнот, клубів, де дорослі люди приходять послухати лекцію філософа, історика чи культуролога на теми, які їх цікавлять.

І тут варто повернутися до університетів: їм природно було би закрити цю потребу, адже лектори, які приходять читати лекції у згадані заклади, часто є професорами університетів. Тому університети могли би замислитися про творення окремих освітніх програм гуманітарного напрямку, які закривали би потребу такої групи населення.

Навряд чи такі програми потребували би акредитації чи видачі навчальних кредитів та подальших дипломів, але, можливо, у майбутньому така необхідність би також виникла.

Наразі це могли би бути гармонійно поєднані набори курсів, які би дозволяли дорослим людям розширити свої власні горизонти знань, дати відповідь на питання історії власної країни, розвинути культурний смак та виховати в собі політичного громадянина.

Тож таким мені видається третій вимір універсальності університету: вікова універсальність, яка враховує інтелектуальні потреби людини протягом всього її життя. І, як зазначалося вище, мова не лише про фахові знання, але й світоглядні.

Важливо зазначити, що після появи другого виміру універсальності знань, перший вимір – універсальність спільноти – не зник з сутності Університету.

Так само і третій вимір не заперечує двох попередніх, а органічно повинен з ними поєднуватися.

Олексій Молчановський, викладач, керівник освітньої програми в Українському Католицькому Університеті, спеціально для УП.Життя

Титульна світлина crossdee/Depositphotos

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Вас також може зацікавити:

То ходять гроші за пацієнтом чи ні? Що відбувається із сімейною медициною насправді

У Києві розпочали вакцинацію проти COVID-19: де можна щепитися і кому

Степанов обіцяє, що Україні повернуть гроші, якщо вакцина від Sinovac не буде ефективною на 70%

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".