Невидимі рани: чому психологічне насильство для дітей теж небезпечне
"Ти нічого особливого не зробив, це твої обов'язки!", "Ми тобі нічого не винні!", "До 18 років, а далі самотужки!", "Ми на тебе життя витратили, молодість змарнували!", "Я тебе таким не виховувала!"…
Як часто ви думаєте про те, що однією необережною фразою, одним закидом чи прикрикуванням можете завдати дитині серйозну психологічну травму?
Так, навіть найкращі батьки можуть нагримати на своїх дітей або сказати гнівні слова під час стресової ситуації. Але є фрази, які, ймовірніше, відображають світогляд батьків. Вони здатні впливати значно драматичніше, ніж грубе батьківське слівце, яке вирвалося мимоволі.
Згідно з дослідженням Американської психологічної асоціації, діти, які зазнали психологічного насильства і були залишені без уваги, стикаються з тими ж проблемами психічного здоров'я, що і діти, які пережили фізичне чи сексуальне насильство.
Проте розпізнавання випадків негативного психологічного впливу часто ускладнене, адже явна фізична шкода (синці або рани) відсутня.
Крім того, в українському соціумі психологічне насильство над дітьми не вважається однозначним табу, як насильство фізичне або сексуальне.
Давайте розберемося.
Що таке психологічне насильство над дітьми?
Це форма насильства, за якої модель поведінки значимого дорослого, мами, батька або опікуна, заподіює дитині психологічну травму, серйозно перешкоджаючи її ментальному, емоційному, психологічному та соціальному розвитку.
Часто це травма, яка передається через покоління, – батьки принижують і ображають дітей, бо самі зазнавали емоційного насильства в дитинстві.
Деякі батьки завдають дітям невидимі рани через нездатність подолати стреси дорослого життя, відсутність навичок батьківства або необхідних для нього ресурсів, соціальну ізоляцію і, врешті-решт, нереалістичні очікування щодо своїх синів чи дочок.
 |
| Далеко не все, що може травмувати дитину, об'єктивно є насильством. Всі малюнки Ostapius/Depositphotos |
Взаємозв’язок психологічного насильства та отриманої травми
Говорити про існування емоційного насильства в родині можна, коли дитину змушують почувати себе нікчемою, нелюбимим, одиноким або наляканим.
Як правило, ефект від випадків жорстокого поводження з часом накопичується і призводить до тривалого негативного впливу на розвиток та психологічне благополуччя дитини. Однак серйозної шкоди може завдати і окремий інцидент.
Серед прикладів психологічних нападів на дитину можна назвати приниження, образи, гіперкритику, навішування ярликів, знецінення, неприйняття, ворожість, знущання, крики, загрозу насильства (навіть без самого насильства), відмову від підтримуючої і керівної ролі батьків.
Крім цих явних ознак психологічного насильства, є ще й неочевидні: холодність, відстороненість, ігнорування.
Водночас потрібно враховувати, що психологічне насильство визначається ще й рівнем отриманої травми. Далеко не все, що може травмувати дитину, об'єктивно є насильством, і далеко не все, що є насильством, може її травмувати.
Наприклад, деякі діти з огляду на свої психологічні особливості (наприклад, з аутизмом або певним типом нервової системи) можуть не сприймати відстороненість батьків як травмуючий фактор. Тому що вони і самі собою не дуже контактні. А ось на зайвий контакт такі діти можуть відреагувати як на насильство.
Прийнятне покарання
Покарання не повинні травмувати дитину, вони повинні бути повчальними.
У мене часто запитують про ставлення до популярного "поставити в куток". Це обмеження свободи дій дитини. Але якщо вона розуміє причину, чому її поставили в куток, якщо у неї достатньо стійка нервова система, то таке покарання не може вважатися насильством. Зауважу, якщо тривалість "стояння в кутку" не надмірна, звичайно.
Проте, я рекомендую батькам частіше використовувати метод встановлення обмежень, наприклад, на час гри з ґаджетами. Головне – домовлятися, вибудовувати свого роду бартерні відносини з дитиною.
Їй потрібно ясно продемонструвати, що бути слухняною вигідно. Або що хороші показники в навчанні з боку дитини – це зрозумілі і бажані бонуси з боку батьків.
Види травм
Якщо тато з мамою нехтують своїми батьківськими обов'язками, дитина не отримує належної уваги. Отже, надалі матиме наслідки поганого виховання, наприклад, проблеми соціальної адаптації.
Вона не була важкою дитиною, але через відсутність уваги розвинулися моделі поведінки, які в суспільстві вважаються неприйнятними. Наприклад, надмірна агресія, замкнутість, імпульсивність.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ ТУТ: 14 ознак емоційного насильства
Є такий вид травми, як секвенційна (повторювана). Вона пов'язана з регулярним психологічним насильством. Йдеться про неодноразові образливі випади з боку батьків, відсутність теплої прив'язаності до дитини, нестачу здорової комунікації чи взагалі уникнення.
До речі, постійно і надовго віддавати дитину на піклування бабусям-дідусям або няням також прямий шлях до секвенційної психологічної травми. Адже дитині потрібен контакт саме з батьками, інакше вона просто перестане себе з ними ототожнювати. А потім батьки щиро не розуміють, чому дитина замкнута – "Я ж йому начебто нормальних нянь наймав".
Для усвідомлення серйозності впливу такого виду психологічної травми зазначу, що життя в рабстві також вважається одним із різновидів секвенційної травми.
Ще один вид насильства – батьківська непередбачуваність. Середовище для дитини має бути зрозумілим і прогнозованим.
Іноді батько може й не завдавати словесних "ударів", але сьогодні у нього один настрій, завтра – інший. І дитині незрозуміло, чи варто підходити до батька, і чим це закінчиться. Коли дитина не розуміє, за що може бути покарана, – це теж непередбачуваність, яка її травмує.
Наслідки психологічного насильства
Психологічне насильство в дитячому віці формує у дитини деструктивні моделі поведінки, які значно ускладнюють її подальший розвиток і життя.
Наприклад, покірно-поступлива модель поведінки – підкорятися там, де це непотрібно і навіть небезпечно.
Самопожертвуюча модель поведінки – жертвувати собою, повністю ігнорувати свої інтереси і потреби, щоб бути зручним як для батьків, так і для оточення. Уникаюча модель поведінки – відмова від стосунків з іншими, адже вони небезпечні!
Відсторонено-самозаспокійлива поведінка характеризується відходом у світ фантазій, читанням непропорційно великої кількості книг, навіть вживанням психотропних речовин (алкоголізм, до речі, також належить до цієї моделі поведінки).
Крім того, через насильство у дитини може сформуватися модель "Служба безпеки" – постійна готовність до удару в спину, переконаність, що світ є небезпечним місцем (як і говорили батьки).
 |
| Жертва психологічного насильства живе у пеклі |
Пророблення психологічного насильства
Пекло, в якому живе дитина – жертва психологічного насильства, добре усвідомлюєш, читаючи анонімну платформу "Мені здається", яку Інститут когнітивного моделювання запустив разом із "Фондом Маша" Маші Єфросініної та Товариством Червоного Хреста України.
Ось "Просто історія", яку нещодавно залишила одна з користувачок:
"Мене просто ненавидять батьки. Я регулярно чую, що я змія, ідіот, дурень, шматок дебіла і таке інше. Одного разу вони заявили, що мене треба здати в інтернат.
Мені комфортніше перебувати із закритими дверима, а вони кажуть, що я відлюдько, не з їхньої родини. А варто мені відповісти на їхні образи адекватним аргументом, "відвали" – краще, що я можу почути від них".
Потерпілі від емоційного насильства в дитячому віці, як правило, серйозно травмовані.
Характер цих психологічних травм не передбачає самолікування. Тому найкраще, що можна зробити, – це звернутися по допомогу до психотерапевта або травмофокусованого когнітивно-поведінкового терапевта.
Спартак Суббота, психотерапевт, науковий керівник "Інституту когнітивного моделювання", спеціально для УП.Життя
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.
Вас також може зацікавити:
14 ознак емоційного насильства у стосунках
5 причин, чому критично важливо говорити про насильство у сім’ї – пояснює психолог
В Україні за домашнє насильство у 2020 році засудили в 4 рази більше людей, ніж в 2019-му
Українських лікарів вчитимуть розпізнавати ознаки насильства у дітей
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.
Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".