"Old boys network" або чому я не піду працювати до Академії наук
Днями один з моїх друзів поставив мені питання: "А що після магістратури?". Мені, як, мабуть, і більшій частині українських студентів, дати відповідь на це питання досить просто: варто влаштовуватись на повноцінну роботу та шукати інші, не менш привабливі перспективи проведення часу поза стінами навчальних закладів.
Але поруч зі звичним професійним розвитком десь у громадському секторі, бізнесі чи сфері послуг існує зовсім інший шлях побудови кар’єри після завершення університету, який більшість сьогоднішніх випускників ВНЗ навіть не розглядає.
Дійсно, хоча магістерський диплом в Україні далеко не завжди асоціюється з бажанням пов’язати своє життя з наукою, насправді він "відкриває двері" для вступу в аспірантуру та академічної кар’єри в українській Академії наук. Однак як я, так і значна частина української молоді залишить ці двері зачиненими. І навіть не тому, що Ілля Кива може захистити кандидатську дисертацію, а Олеся Яремчук – ні.
Ця тенденція помітна й у самій Академії. У 2019 році в різних установах НАН працювало лише 2270 молодих вчених до 40 років. Це 2,9% від усієї кількості працівників, задіяних до наукових досліджень. І це мізерна частка талановитих студентів, які щороку випускаються з українських університетів та обирають працювати поза наукою або ж їдуть будувати академічну кар’єру у інші країни. До того ж, кількість молоді, яка обирає кар’єру науковця, щороку катастрофічно зменшується: "молоді вчені" перестають бути молодими, а нові студенти все менше бажають пов’язувати своє життя із наукою.
 |
| Фото: denisismagilov/Depositphotos |
Чому ж так сталося?
Відсутність бажання працювати у Академії – не просто примха та небажання інвестувати свій час і ресурси у розвиток науки в Україні. Із розмов з однолітками, які щойно закінчили магістратуру або зроблять це у наступному році, мені вдалося виокремити 5 основних причин, чому українська молодь навіть не розглядає Академію наук як потенційне місце роботи.
Це відсутність
- перспектив
- фінансування
- довіри
- науки
- змін
Отже,
Відсутність перспектив
Молодь не хоче витрачати час на роботу, де немає перспектив для кар’єрного зростання.
Перш за все, тут варто сказати про перспективи наукового зростання – для молоді вони залишаються досить сумнівними. Середній вік науковців, що працюють зараз в Академії наук, – 54 роки.
Багато вчених, що працюють в Академії, не знають англійської мови, що, вочевидь, дуже потрібно для розуміння того, що відбувається у міжнародній науці. Через це вчорашні студенти, які приходять в дослідницькі інститути, інколи знають більше про нові розробки або теорії, ніж їхні керівники.
Це не буде сюрпризом, але схожі ситуації не лише повністю знищують мотивацію заглиблюватись та досліджувати щось нове, (бо ти, здається, вже перевершив свого вчителя), але й руйнують ієрархію відносин всередині Академії.
Поруч з тим, перспективи кар’єрного зростання також досить віддалені та незрозумілі.
Сьогодні молодим вченим, багатьом з яких вже біля 40 років, досить важко потрапити на високі керівні посади всередині НАН, це визнає навіть президент НАН Анатолій Завгородній. Тут варто віддати належне спробам реформувати Академію: останнім часом ця тенденція потроху змінюється – запровадження Рад молодих вчених тому на підтвердження.
Але і зараз на високих керівних посадах переважно перебувають "поважні вчені". З одного боку, це не погано з огляду на їхню досвідченість. З іншого – залучення молоді до процесів прийняття рішень може допомогти трохи "оживити" науку, зробити її більш захопливою та привернути увагу інших молодих людей.
[BANNER1]
Відсутність фінансування
Молодь не хоче витрачати час на тривале навчання і складну роботу, якщо згодом не отримає "винагороду" у вищих зарплатах.
Середня зарплата в Академії наук – 9 тисяч гривень. При цьому середня зарплата молодих вчених та аспірантів коливається у проміжку 5-8 тисяч гривень. Середня зарплата касира супермаркету в Україні – 10 тисяч гривень. Попри всю повагу до професії касира, яка дійсно потрібна в сучасному світі, зусилля, витрачені на навчання для вступу в аспірантуру та зусилля, витрачені на навчання професії касира – не співмірні. Тож для молоді не дуже зрозуміло: навіщо витрачати більше часу та зусиль на те, що зрештою принесе менше користі та грошей?
Чому ж зарплати в Академії наук такі низькі? Все дуже просто – причина у недофінансуванні.
За законом "Про наукову і науково-технічну діяльність" держава повинна забезпечити фінансування науки на рівні не менше 1,7% ВВП. При цьому з 2016 року, коли було прийнято цей закон, фінансування науки не перевищувало 0,5% ВВП, і з кожним роком ця частка лише зменшувалась.
За словами президента НАН, таке фінансування забезпечує лише ⅔ мінімальних потреб Академії. Вочевидь, нестача грошей зовсім не спонукає НАН рухатися до змін, оновлювати будівлі, обладнання та підвищувати рівень зарплат, зокрема, для молодих вчених.
Водночас, разюча відмінність у виділенні коштів яскраво відображає пріоритети держави та її ставлення до науки в цілому: залишаючи Академію наук фактично на межі виживання, держава просто консервує наявний стан справ, а не інвестує в розвиток та виведення української науки на якісно новий рівень.
Відсутність довіри
Молодь не хоче працювати у сферах, які не потрібні суспільству та державі.
Українське суспільство не довіряє науці. Для мене особливо яскраво це простежується у схильності людей не вірити науковцям у часи COVID-19. Велика частина українського суспільства готова повірити у красиві популістичні гасла та теорії змови на кшталт чіпування через вакцинацію, але не готова перевіряти, що про це кажуть науковці.
Цей процес недовіри поглиблюється діями держави по відношенню до науки та вчених. Призначення міністра освіти та науки України попри сумніви у його наукових здобутках та підозри у плагіаті – це не просто чергова сумна історія української політики. Для української молоді це сигнал, що плагіат та недоброчесність – це нормально, це не перешкода, аби стати міністром.
Якщо суспільство та держава толерують плагіат, це знецінює роботу справжніх вчених.
Якщо суспільство та держава погоджуються із наданням ступеня кандидата наук Іллі Киві, це знецінює всю систему наукових ступенів.
Який сенс йти працювати на благо української науки, де базові цінності світової науки просто нівелюються?
[BANNER2]
Відсутність науки
Молодь не хоче витрачати час на імітування наукової діяльності.
Хоча українські чиновники звітують про зростання державного фінансування наукових досліджень, Україна повільно, але впевнено втрачає свої позиції у міжнародних рейтингах інноваційних економік.
Чому? Причина у фактичній відсутності "нового знання", яке зрештою й повинна виробляти наука.
Велика частина наукових статей, які продукують українські науковці та публікують "Вісники" різних установ, не мають жодного сенсу. Досить часто це суміш плагіату, набору псевдонаукових слів та словосполучень, які ніхто й ніколи не прочитає. Інколи це потрібно для підтвердження власної кваліфікації, інколи – для отримання наступного наукового ступеня (відомий приклад – Юрій Тесля, автор "теорії несилової взаємодії").
Однак найгірше тут те, що найбільше у цій ситуації страждають справжні вчені. Коли значна частина й так мізерного фінансування йде на зарплати та дослідження "псевдонауковців", ті люди, які дійсно здатні створювати якісне нове знання, продовжують робити дослідження на обладнанні радянських часів та в умовах, далеких навіть від звичних нам офісів (частина корпусів НАН навіть не опалюються взимку).
Чи можливо у такому випадку створити щось конкурентоспроможне на міжнародному ринку? Я думаю, що це, якщо й можливо, то вимагає значно більших зусиль, ніж у сусідній Польщі.
Відсутність змін
Молодь не хоче працювати у місці, яке не хоче змінюватись та ставати більш сучасним.
Українська Академія наук нагадує мені про відомий в англомовному середовищі вираз "old boys network" ("мережа старих хлопчиків"), яка описує випускників елітних навчальних закладів, які згодом допомагають одне одному знайти роботу. Ці випускники зрештою формують таку собі елітарну групу, яка замикається сама у собі та не здатна створити нічого нового, лише відтворювати старі, звичні практики. Так само й велика частина українських вчених сформувала таку собі закриту спільноту, до якої складно підступитися звичайним випускникам ВНЗ.
Спроби реформувати Академію наук відбуваються з 2016 року. У 2020 році, із частковою зміною керівництва НАН, Академія почала потроху з’являтися в українському інформаційному просторі. Але, хоча реформа науки триває вже шостий рік, кількість молодих вчених, які хотіли б долучитися до розвитку науки, не зростає, а зменшується.
Причина у тому, що українській молоді не подобається працювати у місці, яке застигло у кінці 1980-х років. Пусті коридори дослідницьких інститутів, килими, пропахлі нафталіном, холод, безгрошів’я та непотрібність – це ті умови, які наразі пропонує нам Академія наук.
Замість висновку
Хоча керівництво Академії, здається, починає розуміти весь масштаб проблеми та намагається залучити до наукової діяльності більше молоді, стає все більш очевидним, що НАН потребує значно глибших структурних реформ, які вона вже не в змозі зробити самостійно.
Україна має чудове законодавство, на основі якого вже шість років намагається якось реформувати цю велику бюрократичну машину під назвою Національна академія наук. Але поки що ці спроби не мають вираження у реальних змінах, які б заохотили молодих людей з університетів продовжувати свою кар’єру в українській науці.
Сподіваюсь, ці рядки стануть для академії не епітафією, а поштовхом до змін, аби я принаймні замислилась над тим, аби зрештою увійти до "відчинених дверей" Національної академії наук.
Ольга Снопок, студентка магістратури KSE
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.
Титульна світлина SergeyNivens/Depositphotos
Вас також може зацікавити:
"Фантомаси" української науки: хто насправді пише дисертації нардепам і чиновникам
Вклонися, дитино: чи можна захистити дисертацію без хабарів та фуршетів? Історія однієї аспірантки
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.
Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".