Страждання та насильство породжує насильство: як розімкнути коло?

617
20 жовтня 2021

Вітчим до смерті побив дівчинку десяти років. Про те, що в родині чиниться насильство, знало все село. Страшна трагедія на Закарпатті вчергове показала: діти в Україні – не в пріоритеті.

Чому це можливе в принципі? Які ланки відсутні в українській системі захисту прав дитини? 

В Україні вже багато років нівелюється важливість розв’язання соціальних проблем у цілому та проблем дитинства зокрема. Наслідком цього є ситуація, яка призвела до загибелі дитини.

Що я маю на увазі?

Роками держава фінансувала соціальну сферу за залишковим принципом: найменше коштів для розвитку, найбільше – відповідальності.

До спеціалістів служб у справах дітей та фахівців соціальної роботи формувалось ставлення як до неконкурентоздатної та малооплачуваної категорії фахівців.

Відповідно створювалися кадрові проблеми, мав місце відтік професіоналів, часто унеможливлювався належний відбір людей, які б виконувати фахові обов’язки якнайкраще.

Україна, розробивши і затвердивши Стратегію реформування системи інтернатів, поставила на паузу ДІ – реформу деінституціалізації. Утім, ані план дій першого етапу реалізації Стратегії, ані план дій другого етапу не передбачали фінансування від початку!

І ще одне. Багатомільйонна Україна має трохи більше тисячі ювенальних поліціантів, які покликані захищати права дитини, і держава вже тривалий час не сприяє збільшенню їхньої кількості.

Наслідки цього є критичними в умовах децентралізації. Вона стала неабияким іспитом для громад. Реальність така, що проблеми захисту дитинства та підтримка сімей не є пріоритетними на місцях. 

Сьогодні у багатьох новостворених громадах країни все ще немає служб у справах дітей. А там, де вони є, або бракує навчених фахівців, готових до високопрофесійного виконання своїх обов’язків, або у них працює одна людина. На цього одного лягає і бюрократична робота, і купа щоденних питань захисту дітей.

У громадах або немає взагалі фахівців із соціальної роботи, або їх дуже мало: нікому виявляти, консультувати, підтримувати сім’ї, допомагати їм долати кризу. 

Сім’ї, які опинилися в складних життєвих обставинах, не мають доступу до соціальних сервісів*, позбавлені фахової психологічної підтримки, а тим більше – сімейної терапії – за браком таких послуг на місцях.

На рівні громад відчувається брак можливостей для проходження кривдниками, які вчиняють домашнє насильство, корекційних програм: немає навчених фахівців, місць для впровадження таких програм.

Бракує програми соціальної адаптації тих, хто вийшов з місць позбавлення волі. Не в усіх громадах створено чіткі локальні механізми  виявлення та реагування у випадках домашнього  насильства та жорстокого поводження з дітьми, особливо – в сільській місцевості.

Мова тут йде і про брак спеціальної підготовки фахівців, і про відсутність транспорту, яким можна дістатися далекого села, і про невірно розставлені пріоритети, і про сповільнену комунікацію.

Міжвідомча співпраця також часто не на належному рівні. Органи місцевого самоврядування, освіта, поліція – всі лишаються бездіяльними, хоча отримують наочні сигнали: "Дитина зазнає насильства, дитина в небезпеці".

А що ж кривдник – вітчим дівчинки? Звідки він узявся? Що його сформувало як людину?

З великою ймовірністю, він так само виріс у родині, яка опинилася в складних життєвих обставинах, вірогідно, він так само зазнавав фізичного й психологічного насильства. Тож, сприйняв взірці насильницької поведінки як єдино можливі у стосунках зі слабшими.

З іншого боку, він навряд чи відвідував програми для тих самих кривдників, бо доступ до таких програм – обмежений, а декілька років тому подібних програм в Україні  просто не було.

Навряд чи він усвідомлює, що бити дитину або знущатися з неї психологічно – заборонено законодавчо, не знає, як стримувати свій гнів, та взагалі не розуміє, що з ним відбувається, коли його охоплюють сильні емоції.

Навряд чи цей чоловік проходив програми реабілітації від алко- або наркозалежності. Чому? Бо на нього так само хтось не звернув уваги, коли він був дитиною, молодою людиною, а також тому, що безплатних послуг та програм з-поміж перерахованих вище у наших громадах дуже бракує.

Отож, страждання та насильство знову породило насильство – коло замкнулося. 

"А що робить в цій ситуації мати?" – саме така думка може зараз з’явитися. Мати теж  мовчить, як і всі односельці.

Адже сама вона, вочевидь, є жертвою насильства і навряд чи має підтримку та захист від родини чи інших мешканців громади. Це не виправдовує того, що вона не захистила дитину, проте це пояснює її бездіяльність. 

А чому люди в громаді не б'ють на сполох: сусіди, родичі? Бо більшість з нас звикли сприймати насильство в родині як щось допустиме та звичне: мовляв, самі розберуться, чужа родина – темна справа. 

А голова громади хіба нічого не бачить, не знає? Знає, але не поспішає втручатися – мабуть, це не єдина і не перша історія на його віку, де батьки п’ють і "виховують" дітей, застосовуючи насильство. Все це – наслідки проблем однієї площини, які накопичувалися роками і виховали в людей підступну толерантність до волаючих порушень прав дитини.

Побиття до смерті дівчинки співмешканцем матері не має лишитися трагедією конкретної сім'ї.

У тому, що так сталося – і відповідальність держави, яка дуже неквапливо розвиває соціальні сервіси, і громади, де відсутні відпрацьовані, чітки і дієві механізми захисту прав дитини, і всіх нас – громадян, які толерують насильство та дозволяють таким ситуаціям траплятися поряд.  

Саме рівень захищеності дітей та задоволення їхніх потреб свідчить про добробут та здоров'я всієї країни.

Натомість наша країна поки не має навіть окремого органу виконавчої влади, в назві якого звучало б слово "дитина".

Ситуація зміниться і коло насильства буде розімкнено, коли діти будуть у пріоритеті як країни, так і кожної окремої громади, коли кожна пересічна людина відчуватиме відповідальність за захист дітей за собою. 

Важливо! У разі, якщо ви  стали свідком або маєте підозри, що стосовно дитини чиниться домашнє насильство або з нею жорстокого поводяться будь-де, ви маєте звернутися:

  • в Службу у справах дітей (якщо таку службу у вашій громаді ще не створено, звертайтеся прямо до голови громади).
  • в поліцію (звертайтеся до ювенальної превенції або телефонуйте за номером 102).

Детальнішу інформацію про алгоритм дій також можна дізнатися, зателефонувавши на Національну гарячу лінію з попередження домашнього насильства:

  • 0 800 500 335 з мобільного або стаціонарного телефону
  • або 116 123 з мобільного.

* соціальні послуги, сервіси – дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають. Особі/сім’ї можуть надаватися одна або одночасно декілька соціальних послуг. Порядок організації надання соціальних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України.

Тетяна Журавель, виконавча директорка Всеукраїнського громадського Центру "Волонтер" – організації-члена Громадської спілки "Українська мережа за права дитини"

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Вас також може зацікавити:

Без насильства: що потрібно зробити, щоб школа стала безпечною?

Ґвалтував, бив кілька годин, підпалював ноги, проломив череп: 5 моторошних історій домашнього насильства

Ваша дитина – жертва булінгу: як навчити дитину себе захистити?

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.



powered by lun.ua