До річниці Пласту: які виклики стоять перед молоддю та що може змінити організація
Першого листопада виповнюється 110-та річниця, коли у 1911 р. створено перші гуртки Пласту. Створювались вони таємно, в студентському середовищі. А головним завданням був тоді військовий вишкіл молоді, щоб здобути державну незалежність України – роздертої поміж двома європейськими імперіями.
Після багатьох десятків років боротьби українці здобули власну державу. Тисячі вихованців/ок Пласту присвятили своє життя цій цілі.
Більше 500 пластунів і пластунок вбиті окупантами за цю ідею – під Крутами, у Бабиному Яру, в Карпатах і Сибіру. Але сьогоднішній Україні ще дуже далеко до того, щоб стати країною про яку мріяв І. Я Франко.
Перед нами, як і раніше актуальними є виклик Івана Яковича, вічного революціонера. Його слова-питання, які пластуни традиційно співають у своєму славні: "Ми ж сонця ясного діти, / Вольного вітру брати./ Мали б в безділлі змарніти, / Цілі життя не знайти?!"
 |
| Фото: Пласт - український скаутинг |
Виклики перед молоддю в Україні
Основним викликом молоді в Україні є морально і фізично застаріла, створена ще радянським окупаційним режимом, інфраструктура молодіжної роботи. А також діюча система участі (точніше – зараз – відсторонення) молоді від процесу ухвалення рішень у тих справах, які її стосуються.
У абсолютній більшості громад молода людина з малечку не має власного простору, де вона може – спільно із своїми однолітками – облаштувати життя так, як би хотілось.
Все це починається від того, що у дитячих садочках відсутні спеціальні кімнати (нормальне явище для розвинутих країн цивілізації), де кожна дитина може побути певний час – коли потрібно – на самоті.
Продовжується у школах, де колишні піонерські кімнати так і не стали освітньо-молодіжними просторами із реальною (а не по типових сценаріях заходів) системою учнівського самоврядування.
Продовжується у закладах позашкіллля та у дитячо-юнацьких бібліотеках (з усією повагою до цих обох мереж, яким досі вдавалось при мінімальній фінансовій підтримці влади зберегти інфраструктуру, перебуваючи постійно на межі виживання).
Там в переважній більшості випадків досі немає доступних сучасних вільних просторів із, наприклад, безкоштовним вайфаєм і відповідними менторами. А панує "кабінетний метод" праці.
Коли один кабінет може працювати лиш по кілька годин три чи чотири рази в тиждень, а місцева самоврядування опалює його взимку весь інший час і забезпечує постійне прибирання.
Продовжується в ПТУ та університетах, де досі діють "студентські профспілки". Але водночас ще із часів російської революції 1905 року діє також заборона на будь-яку політичну активність студентів в межах університету.
Ця активність, яка є основою формування відповідального громадянства у західних університетах, досі заборонена 37 статтею Конституцією України.
Усе це призводить до того, до голос молоді не просто не чують, молодь не має шансів навіть достойно його сформулювати. Ані в садочку, ані в школі, ані в ПТУ чи університеті. Бо замість підтримки (фінансової та іншими ресурсами) молодь досі чує сталінську тезу, що "ініціатива карається".
Бо замість створення власних сценаріїв, наприклад до дня Героїв Крут, педагогу-організатору простіше придбати на певному ресурсі типовий сценарій, де діти стають акторами-заручниками.
У той же час у молодіжній роботі в цивілізованому світі давно важливим є не результат – захід, а процес його підготовки, коли формуються реальні живі команди і лідери.
У врешті-решт, наша молодь, важлива група суспільства, виростає соціальними егоїстами. Бо вони не навчились гуртуватись у команди і самостійно вирішувати виклики, які виникають перед ними у садочку, школі чи університеті. Бо звикли, що ініціативних – карають, а не підтримують. Звикли "не виділятись".
Бо звикли, що якщо ти депутат, то обов’язково крадеш "наші гроші" і добрим будеш лише тоді, коли поділишся.
Саме тому в Україні відбувається купівля голосів (не обов’язково за гроші) на всіх можливих виборах, включно із виборами ректорів.
Можливості для молоді
Молодь в Україні, на жаль, переважно залишена сама на себе. Поза формальним навчанням, де часто є й проблеми з якістю освіти, діти до 18 років формально можуть записатися в хіба-що у позашкільні гуртки (мистецькі, спортивні та інші) або відвідувати дитячо-юнацьку бібліотеку у своїй громаді.
Саме ці сервіси, які по своєму дизайну і підходах досі переважно мало чим змінилися із часів пізнього СРСР, пропонують органи виконавчої влади та місцевого самоврядування України на четвертому десятку незалежності. І це ще добре, якщо пропонують, а не закривають.
Звісно, активна молодь, яка – за різними соціологічними дослідженнями – обмежується до всього лиш кількох відсотків молодих людей, може також долучитись до молодіжної організації. Організації ці досі не мають можливості отримувати від своєї української влади кошти на інституційну підтримку.
Ще молодь може отримати підтримку на свій громадський проект. Звичайно, із дуже зарегульованими процедурами, мало зрозумілими для молодих людей, без досвіду радянської бюрократії.
Однак найбільша біда в тому, що в абсолютній більшості новостворених громад взагалі немає жодної молодіжної організації. А більшість молоді – через відсутність в Україні типової для ЄС системи інформування молоді – має дуже мало шансів дізнатись про конкурси, які потрібні саме її і саме тоді, коли на це є час та бажання.
Тому для сучасної української молоді є звичайно три основні можливості самоорганізації свого дозвілля:
а) "зависнути" у соцмережах чи комп'ютерних іграх (у віртуальному світі, який слабо пов'язаний із реальністю);
б) "двіжувати" десь під трансформаторною будкою, бо там є лавка чи труба на яку можна сісти; або на автобусній зупинці, бо там є якісь стіни і дах (звичайно із такими "посиденьками" приходить перший досвід куріння, вживання алкоголю та інших наркотиків);
в) виїхати у більше місто, а ще краще вивчити мову і емігрувати в ту країну, де твій потенціал буде належно оцінений і де можна його реалізувати за належну винагороду (або, бодай, із належним розумінням, де тебе цінують як особистість, яка має гідність).
Роль Пласту у вихованні молоді
Завдання Пласту є подвійним. З одного боку розвинути інфраструктуру, щоб дати можливість 1-3% молоді (це 50-200 тис. школярів) долучитись до Пласту.
Щоб через пластову освітню програму за пластовим методом молодь могла сформувати свій характер – базований на цінностях і демократичному врядуванні. Оті 1-3%, а не 99% школярів-піонерів як у СРСР, це типова цифра охоплення скаутингом для розвинутих країн цивілізації.
Друге, не менш важливе завдання Пласту – спільно з іншими молодіжними організаціями та небайдужими громадянами – вибудовувати інфраструктуру молодіжної роботи, яка би різними своїми формами праці змогла вже у найближчій перспективі охопити решту української молоді. Тобто інші 97-99%.
Дати молодим людям не лише надію, але й можливість реалізувати себе в Україні, у своїй громаді.
Саме для цього Пласт у співпраці з іншими молодіжками та небайдужими громадянами розробляв і адвокатував новий закон про молодіжну політику (ухвалений 27 квітня 2021 року).
Типові положення про молодіжні ради, затверджені урядом, а також допомагав створювати Асоціацію молодіжних рад. Щоб створити найбільшу якісну і потужну молодіжну мережу в Україні під гаслом: "Молодіжну раду у кожну громаду!"
Саме для того із 2015 року Пласт був одним з ключових стейкхолдерів, які створювали систему молодіжних центрів, багато із яких тепер об’єднані в Асоціацію молодіжних центрів України.
Саме пластуни, спільно з ПРООН у 2014 році ініціювали програму "Молодіжний працівник". Щоб молодіжний центр і підготовлений фахівець, який розуміє молодь, був у кожній громаді і регулярно комунікував із більшістю молодих людей громади.
Саме тому пластуни і вихованці Пласту, в тому числі ті які є депутатами парламенту, адвокатували створення Українського молодіжного фонду (у новому законі про молодь).
Щоб кожна молода людина могла легко отримати кошти на підтримку своїх соціальних проектів, для розвитку свого потенціалу. А молодіжні організації нарешті почали отримувати інституційну підтримку не від закордонних, а від власного – українського – уряду.
І не для того, щоб "отримувати", а для того, щоб охопити ті 99% соціально (громадянсько) пасивної молоді.
Для допомоги Міністерству освіти і науки у формування громадянської свідомості школярів, пластуни і Пласт із 2009 року є одними із ключових організаторів і провідників військово-патріотичного виховання під назвою "Джура". Державної програми, а не просто гри, яка останніми роками охоплює щорічно більше 70 000 школярів. Саме тому у 2018 році Кабінет міністрів запровадив у "Джуру" елементи пластового методу.
Крім того, звісно, багато вихованих в Пласті громадян, уже сьогодні змінюють Україну. Хтось кооперуючись з іншими молодіжками розвиває повноцінну молодіжну інфраструктуру.
Хтось створює пластові осередки і україномовні освітні середовища для дітей заробітчан в еміграції. А хтось безпосередньо в Україні.
Якщо взяти, наприклад, ту ж молодіжну політику, то такі знакові організації в молодіжному середовищі – створені після революції гідності – як Українська академія лідерства (УАЛ) та волонтерський проект "Будуємо Україну Разом" створені і ведені вихованцями та дійсним членами Пласту.
Пласт прагне, щоб таких громадянських проектів у кожній галузі суспільства, зокрема й в економічному житті, було не 2-3-5 (як тепер), а десятки і сотні. В цьому і полягає практична реалізація місії Пласту – виховати самозарадних пластунів/ок, які побудують успішну Україну.
Юрій Юзич, історик, головний експерт групи РПР "Молодіжна політика", голова Наглядової ради "Пласт – НСОУ"
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.
Вас також може зацікавити:
8 методів Пласту – Національної скаутської організації України
Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.