"Спогади" наперед: як я на війні через страх неповернення написав для онуки книгу
Якось повернувся на війні, вибачте, з "жопи". Так, досі не можу знайти пристойну заміну цьому воєнному терміну.
"Вирватися з жопи" не заміниш на "повернувся з трохи (або навпаки) небезпечнішого місця". Тому сприймаю це як цілком нормальний військовий термін.
Тож із "жопи" я цілий та неушкоджений опинився в "спокійній" другій лінії (хоча цілком розумів, що міг і не повернутися). Перебуваючи там, у зоні воєнних дій, дізнався від доньки, що стану дідом. Буде онук, Богданчик.
Написав для нього казку. А коли дописав, то донька передзвонила і повідомила, що ще раз сходила на УЗД. Буде онука. Що ж. Видалив, знищив ту казку. А для онуки написав нову, у перервах між ротаціями. Поставив вікове обмеження: для дітей від 4-х до 80,5 років.
Повернувшись з того Пекла і тримаючи на руках малу Полінку, я знов відчув страх імовірного неповернення.
Страх, що Полінка не встигне підрости і побачити діда, себто, мене. Бо я можу загинути. І чомусь понад усе мене непокоїла не так імовірна власна загибель, а що новонароджена онука не знатиме діда. У неї не буде спогадів зі мною.
Тоді я вирішив написати ті "спогади" наперед. Книжку-уяву для Полінки. Де я живий, а їй вже аж "без одного пальчика долоня років". І щоб радість, щастя, веселощі аж хлюпали за краї сторінок.
Написав книжку, де про війну жодного слова. Уявив щасливе і мирне життя. Я цілий і здоровий, онука підросла. Я з нею бавлюся, чомусь вчу.
Найчастіше писав ночами, під "бабахи". Вночі завжди канонада. Але це зло лише спонукало писати ще більш максимально добрі, смішні, веселі тексти. Писав від імені онуки.
Як вона всі ці мої пригоди, бешкетування бачить у своєму 4-річному віці. Зануритися у світогляд малої дівчинки важко. Вийти з нього – навпаки.
Я тримав підсвідомість на граничному рівні, щоб повертатися до тексту за найменшої нагоди. Іноді відповідав товаришам невпопад, іноді поводився дивно.
Через це мій напарник на "позиції смертників" навіть вкрав з мого автомата рожок (певно, я таки поводився занадто дивно). Повернув лише після прочитання щойно написаного.
Але, мені таки добре вдалося осягнути дитячий світогляд. Після ротації психологи перевіряють наші постфронтові мізки. Стандартна процедура на 15 хвилин. Мене морочили три дні…
 |
Про що писав у "Полінці?" Про дитяче, яке і доросле водночас. У книжці я вчив онуку "псувати" кашу, щоб потім у бабусі просити добавку та знову "псувати"; робити напади на сад хлопчика, який не хоче дружити з дівчинкою; ми ставали "злодійськими злодіями" (але таки добрими); писали листа зубній феї; шукали піратські скарби; вчилися кататися на велосипеді та правильно сприймати синці та подряпини; робили Весь Світ добрішим.
Звісно, я не забув описати реакцію моєї дружини (за сумісництвом "бабусі Лариси") на ті витівки. Адже хороша бабуся завжди рада влізти в якусь халепу заради онуки. Дідусеві просто потрібно після цього деякий час не потрапляти їй на очі.
Потім була "апробація" книжки на "жертвах", які потрібні будь-якому письменнику-початківцю. "Жертви" – то ті, хто написаний витвір прочитає. Я обрав сім’ю з хлопчиком в чотири роки, тато-мама та бабуся.
Перший відгук був: "О, Великий!".
Від мами. Чому? Виявилося, дитина (той самий чотирирічний хлопчик Микола) не їв суп. А після прочитання моєї "Полінки" затребував приготувати той самий суп, "зіпсував" сметаною і попрохав добавки. Мій рейтинг піднявся ще вище, коли за моєю методою хлопчика навчили читати й писати.
А "Богом 80-го левелу" я став після падіння Миколи з велосипеду. Замість плакати мене вперше в житті цитували: "Дитинство мине даремно, якщо не отримаєш 1000 подряпин та синців".
Хлопчик заходився рахувати на скільки цього разу він "недаремно" впав. Так, тоді мене, вперше в житті, цитували.
На честь цього хлопчика в рукописі я змінив ім’я з Сашка на Миколу.
Днів за 10 після цього я вже триматиму зверстану та випущену у Великий Світ книжку "Полінка" в руках. Я вперше прочитаю її онуці.
Схоплю себе на думці, що багато з написаного наврочив. А багато що, з описаного, ми вже пережили...
Віталій Запека (позивний "Спілберг"), український письменник, доброволець, боєць батальйону "Полтава", спеціально для УП. Життя
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.
Вас також може зацікавити:
Що насправді може змінити дитяча книжка?
Як заспокоїти дитячу істерику в людному місці, та чому це трапляється
Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.