Чи буде Пушкінопад у школі?

3201
27 квітня 2022

Останні тижні показують, що росіяни вирішили більше не заморочуватися із не дуже переконливою казкою про "денацифікацію" України – як мету війни. Надто вже складно було б триматися цієї версії після викриття на весь світ звірств на зайнятих ними територіях та після зруйнованого Маріуполя.

Їхнє військове командування прямо каже, що метою є захоплення наших територій, а окупаційна влада намагається впровадити на тимчасово окупованих територіях рублі та навчати дітей російською мовою і за російськими підручниками.

На цьому тлі тільки найбільш одіозні (або безмозкі) руськомірці на кшталт Киви хочуть мати щось спільне з pociєю. У пересічного ж українця рівень русофобії почав наближатися до достатнього. Це виражається зокрема у дерусифікації міст, де зникають названі на честь росіян вулиці та пам’ятники.

Закономірно виникає й питання, чи зачепить пушкінопад школу. Міністерство освіти оголосило про створення робочої групи, яка перегляне програми із зарубіжної літератури, та визначить, які російські твори з них варто вилучити, а які – лишити.

Одразу уточню для тих, хто навчався у школі у дев’яностих та нульових – у порівнянні з тими часами кількість російських творів у програмах вже помітно скоротилася. Помітно, однак недостатньо.

Якщо пройтися програмами з зарубіжної літератури, ми побачимо, що російські твори вивчаються щороку, однак у різних пропорціях.

Так, у 5 класі діти читають лише один вірш Цвєтаєвої, у 6 – байки Крилова, "Ніч перед Різдвом" Гоголя, а також оповідання Чехова та Короленка. У 7 класі російського багато – від билин до "Пурпурових вітрил" Гріна, а у 8 класі – тільки одна авторка, Марина Аромштам.

Натомість у 9-11 класах російського стає помітно більше – Пушкін, Лєрмонтов, Гоголь (не будемо зараз заглиблюватися у дискусію,  вважати його російським автором, чи ні), Булгаков, Блок, Ахматова, Маяковський, Пастернак.

Багато тем і досі представлені в програмах саме російськими авторами замість європейських, американських тощо.

Літературна критикиня Богдана Неборак наводить приклади: модерністський роман у програмі проілюстровано не творами Конрада чи Пруста з Вулф і Манном, а романом Булгакова.

У темі "Поезія першої половини ХХ ст." представлені 1 француз Аполлінер, 1 австрієць Рільке, 1 іспанець Лорка і 4 росіян – Блок, Ахматова, Маяковський, Пастернак. Натомість інші поети, що є найвідомішими у світі авторами тієї доби – Еліот, Плат, Паунд, Єйтс, Оден – у програмі відсутні.

Мені здається, у цьому контексті важливими є три питання. Перше – чи зберігає програма із зарубіжної літератури залишки російськоцентричності як відлуння радянських часів?

Відповідь – так, особливо у старшій школі. Російській літературі відведено більше простору, ніж вона того вартує у контексті світового літературного процесу, натомість у програмі недопредставлені дуже вагомі автори та цілі літературні напрямки та стилі.

Є надія, що згадана на початку цього тексту робоча група Міносвіти це виправить, однак було б чудово долучити до її роботи не лише освітян, але й фахових літературознавців та культурних менеджерів, аби внести свіжий погляд у цей процес.

Однак друге питання, як на мене, ще більш актуальне. Чи мають вчителі чекати, доки робоча група допрацює, авторські колективи внесуть зміни до програми, а МОН їх затвердить, якщо вони не хочуть викладати літературу країни-агресора?

Коротка відповідь – ні. Значна частина з російських творів входить до тем, де з кількох творів треба вибрати один-два на вибір вчителі та – увага! – учнів. Тобто педагоги, учні та батьки вже зараз можуть відмовитися від вивчення Достоєвського чи Аромштам.

Однак частина з них все ж є обов’язковою, і якраз на цю частину треба звернути увагу робочій групі.

Третє питання є не стільки практичним, скільки світоглядним, хоча й не менш від цього важливим. А чи маємо ми забути російську літературу та мову? Чи не треба вивчати їх, аби знати ворога в обличчя?

Я гадаю, що відповідь на нього – ворога маємо знати, однак представлення російської літератури у шкільному курсі цьому не допомагало, адже не є критичним і не пояснює роль літератури у імперському колонізаційному проєкті росії. І тут боком вилазить якість уроків з літератури, яку продовжують викладати здебільшого через заучування, а не через осмислення.

На жаль, публічне обговорення проблем російського імперіалізму та його наслідків для України, зокрема у сфері культури, досі дуже далеке від необхідного масштабу, хоча за останні місяці з’явилося кілька дуже цікавих та важливих текстів на цю тему.

У підсумку, моя відповідь на питання "Чи має пушкін впасти не лише на площах українських міст, але й в українській школі?" – однозначно так.

Однак зміни у програмах – це лише початок тривалого і  – будемо чесними – для багатьох болісного шляху дерусифікації та деколонізації, який на нас як на суспільство тільки чекає.

Інна Совсун, народна депутатка України, ексзаступниця міністра освіти та науки України, спеціально для УП.Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Вас також може зацікавити:

Дітям про "спецоперацію": як Росія промиває школярам мізки пропагандою про Україну

Освітній омбудсмен назвав умову, за якої російську мову можуть викладати у школах

Російськомовні назви населених пунктів та вулиць заборонені законом – мовний омбудсмен

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.





Головне на сайті