Дистанційка проти вакцинації: яким буде навчальний рік?

2089
23 вересня 2021

Уся Україна перейшла в жовту карантинну зону. А, отже, батькам доведеться змиритися з новим колом дистанційки, виходів в Zoom з їхніх гаджетів і номерами параграфів у вайбер.

У найкращих традиціях неготовності до снігопадів взимку та злив улітку, освітню галузь не встигли підготувати до третього пандемійного навчального року.

У результаті Уряд кидається з боку в бік, оголошуючи суперечливі рішення. Спочатку в липні було ухвалено рішення, що у жовтій, помаранчевій та червоній зонах заклади освіти можуть працювати тільки за умови щеплення 80% персоналу.

Потім 16 вересня Уряд дещо послабив обмеження. Для жовтої та помаранчевої зон тримати заклади освіти відкритими можна за умови, що 80% працівників отримали бодай першу дозу щеплення, мають довідки про одужання від COVID-19 (чинна 180 днів) або негативний ПЛР тест (чинний 72 години).

У червоній зоні заклади освіти можуть працювати офлайн лише за умови наявності у 100% працівників повного курсу вакцинації, сертифікатів про одужання або негативного тесту.

А вчора на засіданні Уряду міністр охорони здоров'я запропонував зробити щеплення для освітян – обов'язковими. Нагадаю, що урядовці заїкалися про це ще навесні, але одразу позадкували, як тільки отримали обурені заяви про порушення прав учителів.

Тож останні 4 місяці в Кабміні наголошували, що вакцинація освітян є винятково добровільною – про це йдеться в усіх заявах МОН на тему щеплень від COVID-19.

То що ж ми маємо в результаті? У сфері освіти, за даними Держстату, працює майже 1,4 млн осіб. Повністю вакциновано станом на 21 вересня – 496 тис. освітян. На жаль, інформації про те, скільки вакцинованих саме серед шкільних учителів, а також серед техперсоналу шкіл, – у публічному доступі немає.

Фото: HayDmitriy/Depositphotos

Міносвіти – це така собі комунікаційна чорна діра, яка не видає назовні ані часточки інформації.

Остання новина на сайті МОН щодо вакцинації освітян (не рахуючи перепосту згаданого вище рішення Уряду) – від 31 серпня. МОН не надає (а можливо, і не збирає) інформацію про темпи вакцинації за рівнями освіти, про вакцинацію технічного персоналу шкіл, про те, скільки шкіл почнуть роботу дистанційно, якщо введуть карантинні обмеження жовтої та помаранчевої зон.

Тож доведеться вдовольнитися лише загальними цифрами. Але навіть вони дають змогу зробити висновок, що було змарновано період літніх канікул, протягом якого було б ідеально вакцинувати педагогів.

Чому так вийшло? По-перше, доступність вакцин. Україна дуже повільно розгортала процес вакцинації населення – ми серйозно відставали (і досі відстаємо) за темпами та строками вакцинації не лише від розвинутих країн, а й від усіх сусідів. Вакцини з’явилися пізно, а у масовому доступі – взагалі лишень близько двох місяців тому.

По-друге, мотивація. На превеликий жаль, навіть попри можливість зробити щеплення, багато педагогів вирішують від цього утриматися.

Ми, знов-таки, не маємо систематичних відомостей про те, яка частка освітян не робить щеплення через недовіру до якості вакцини, через нерозуміння потреби у вакцинації або релігійні міркування. Втім, зважаючи на кількість тих, хто досі не вакцинувався, можна припустити, що таких людей у професії кілька, а можливо, й десятки, сотні тисяч.

І тому мені здається дуже важливим критично подивитися не лише на урядову політику щодо вакцинації від Covid-19, але й на дії освітянської спільноти в цих умовах.

Тому що відмову від вакцинації через науково необґрунтовані упередження щодо щеплень чи COVID-дисидентство породжує ніщо інше, як брак наукового погляду на світ та критичного мислення в освітян. А це вже серйозна проблема не лише для здоров’я, але й для якості освіти.

Але ж ще гірший варіант – коли в пункті вакцинації вчителька платить лікарю, щоб їй не кололи вакцину від Covid-19, а просто внесли в базу і зробили відмітку. Мені пишуть про такі випадки в різних містах. У голові не вкладається, як вчитель і лікар можуть домовлятися про фальсифікацію вакцинації. Але на жаль, сьогодні – це наші реалії.

Рішення Уряду послабити карантинні обмеження і дозволити школам працювати очно у жовтій та помаранчевій зонах, за умови вакцинації 80% персоналу бодай однією дозою – дозволить залишити відкритими більше шкіл. Втім, відповіді на питання, а що ж робити закладам, де педагоги все одно не схочуть щепитися, і чому діти мають ставати заручниками вчительських упереджень, – немає.

Видається, ніби Уряд вважає, що сам факт переходу шкіл на дистанційне навчання мотивуватиме вчителів вакцинуватися. Проте чи завжди це так?

Досвід останніх 18 місяців показує, що вчителі дуже по-різному сприймають дистанційне навчання. Частина – робила все можливе, щоб діти змогли продовжити навчання: опановували нові навички, технології, і все це – без особливої методичної чи тим паче матеріальної підтримки з боку держави.

Звісно, результати залежали не лише від них. Звісно, ефективно навчати онлайн дітей з початкової школи – дуже складно. Так само марно очікувати результат від вчительських зусиль, якщо в учнів немає вдома комп’ютерів. Та наполегливим, активним, креативним вчителям вдавалося долати ці труднощі.

Але ж були й такі вчителі, які просто раз на тиждень надсилали домашнє завдання у вайбері й далеко не завжди його перевіряли. А зарплати отримували аналогічні. То чи всі вчителі захочуть зробити щось, що для них виглядає некомфортним – вакцинуватися – "лише" заради того, аби школи й далі змогли працювати очно? Чи не буде це приводом для тієї другої частини вчителів продовжити працювати у форматі "домашнє завдання у вайбері"?

Так само немає відповіді, що робити вчителям шкіл, які підуть на дистанційне навчання, але яким досі не закупили обіцяних ноутбуків. Спочатку Уряд 9 місяців тягнув із розподілом коштів, а потім, вже у вересні, виплила корупційна схема закупівель, і процес взагалі заморозили.

Представники Уряду і від Міносвіти, і від МОЗ неодноразово наголошували, що вакцинація педагогів – абсолютно добровільна. Тих, хто не схоче щепитися, все одно допускатимуть до роботи. Чудово, ми нікого не образили, не засмутили, всі лишилися при своєму. Але якої ціною?

В Україні, та й у більшості розвинутих країн, невакцинованих за календарем щеплень дітей – не допускають у школи та дитсадки. Історія перемоги над страшними хворобами – віспою, поліомієлітом, кором тощо – показує, що це рішення було правильним.

Базувати будь-які рішення на наукових даних та рекомендаціях – правильно для будь-якої сфери, а для сфери освіти – взагалі єдиний можливий імператив. Іншого виходу у нас просто немає.

Інна Совсун, народна депутатка України, ексзаступниця міністра освіти та науки України, спеціально для УП.Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Титульна світлина cienpies/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

У МОЗ анонсували запровадження обов’язкової вакцинації вчителів проти COVID-19

Більшість українських школярів хочуть вчитися офлайн. Опитування

Річниця карантину в освіті: як країна вчилася вчитись на дистанційці

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.



powered by lun.ua