Старша школа: реформу ліцеїв згортають?

31805
31 серпня 2021

Ви знаєте, що в підлітковому віці циркадні ритми зсуваються ближче до "сов"? Так, це не відмовки й не хитрощі, підліткам об'єктивно важко рано вставати.

У США провели дослідження – зсунули початок занять у старшій школі з 8:30 на 10:00. У результаті в учнів помітно покращилася успішність, стало менше пропусків через хворобу і підвищилася мотивація ходити до школи.

Чи можливо це в українських школах? Якщо це школа, де одні й ті самі вчителі викладають і у 5-9, і у 10-11-12 класів, зробити такий розклад буде вкрай складно чи просто неможливо. Однак це можна було б зробити в окремих ліцеях, якщо просто пізніше починати уроки. Але для цього в Україні мають бути ліцеї.

Чим ліцей відрізняється від загальноосвітньої школи? Академічний ліцей мав би гарантувати учням-старшокласникам профільність. У нас є заклади, котрі називаються ліцеями, проте це не те саме, що ліцеї – в розумінні Нової української школи та кращих західних практик.

Міносвіти анонсувало перші несміливі кроки в бік реформи, однак це вже викликає серйозний скепсис і побоювання. Чому? До вашої уваги #лонгрід про ліцеї.

Фото: ArturVerkhovetskiy/Depositphotos

Якою мала б бути реформа старшої профільної школи 10-12 класів?

Трирічна старша школа – академічного або професійного спрямування – мала б стати перехідним етапом між загальною середньою освітою та здобуттям професії.

Учні мали б отримувати в ліцеях академічні та/або професійні компетентності, заглиблюючись в обрану галузь, щоб потім продовжити навчання у цьому напрямку чи вийти на ринок праці, отримавши професію.

Здавалося б, реформувати ліцеї варто було б так само – новий зміст освіти, навчання вчителів, оновлення освітнього середовища. От тільки все спотикається об можливість вибору.

Профільне навчання у старшій школі існує вже років 10. Учні могли обирати профілі, а віднедавна й окремі профільні предмети, і так формувалися навчальні плани, визначався перелік предметів і кількість годин на їхнє вивчення.

Але для учнів переважної більшості шкіл цей вибір лишався недоступним з трьох причин:

📌 74% шкіл, що взагалі мають 10 та 11 класи, мають лише по одному класу на паралелі. Ще 20% закладів мають по два класи, і лише 5% шкіл мають три та більше старших класів на паралелі.

Це означає, що навіть якщо вибір профілю або профільних предметів роблять учні, це вибір більшості – а решта має або покірно йти слідом за однокласниками, або міняти школу.

До прикладу, якщо єдиний 10 клас на паралелі вирішив обрати профільними предметами українську мову та літературу, а це найпоширеніший вибір, учні, що хотіли б профілюватися у математиці або біології, мають міняти школу – і добре, якщо десь неподалік знайдеться заклад, у якому обрали бажаний профіль.

Але може бути ще гірше – школа може просто поставити дітей та батьків перед фактом – профіль буде ось таким, бо у нас є відповідні вчителі, або тому що для чогось іншого бракує матеріальної бази. Погоджуйтеся або до побачення.

📌 Окрім того, що старших класів мало, вони ще й дуже маленькі. У старшій школі середній розмір класу – до 17 дітей.

Гадаю, мешканці Києва, Львова, Харкова та інших великих міст сильно здивуються – адже тут у класах по 30 дітей. Але 17 – це середнє значення, враховуючи малюсінькі класи у сільських школах, де навчається по 5-10 учнів.

📌 І остання, третя причина, – це стан освітнього середовища. Навіть у звичайній школі виконання програми з частини предметів вимагає навчального обладнання, якого на практиці мало або й зовсім нема в переважній більшості шкіл.

Вчителі якось викручуються – купують щось за свій кошт, показують дітям відео замість лабораторних тощо.

Але навіть у 5-9 класах це просто дає невтішні результати – PISA показала, що чверть 15-річних підлітків не знають природничих наук на базовому рівні, та й кількість вступників на природничі спеціальності та якість їхніх знань з року в рік викликають журбу й бентегу.

То що вже говорити про профільне, поглиблене вивчення природничих наук – воно взагалі неможливе без нормально обладнаних лабораторій.

Навіть на папері із загальної кількості шкіл, що мають 5-11 класи, лише 57% мають кабінети хімії, 59% – біології, 68% – фізики і 51% – географії.

На практиці ж переважна більшість закладів, що декларують наявність навчальних кабінетів із природничих наук, мають у кращому разі застаріле обладнання ще з радянських часів і потерпають від хронічного браку витратних матеріалів.

У результаті старшокласники навчаються в умовах, коли їхній вибір профілю суттєво обмежений станом освітньої мережі та освітнього середовища.

Крім того, учні "ліцеїв" не мають, як їхні однолітки у розвинутих країнах, можливості обирати окремі навчальні предмети та навчатися за індивідуальним навчальним планом.

Виходячи з цих передумов, завданням реформи було не лише написати новий державний стандарт, освітню програму і перенавчити освітян, але й створити спроможну освітню мережу, яка дасть реальну можливість підлітку обирати профіль.

Ідея була очевидною – від’єднати старшу школу від успадкованих від СРСР шкіл І-ІІІ ступенів і акумулювати в окремих закладах – ліцеях – достатньо учнів, щоб утворилися навчальні групи за кожним бажаним профілем навчання. А якщо учнів буде достатньо – вони зможуть навіть обирати окремі навчальні предмети.

Скажімо, школа пропонуватиме 3-4 поглиблених курси на вибір у кожній галузі, і якщо цю галузь поглиблено вивчає 100 дітей на другому і третьому році навчання, на кожен з цих предметів знайдеться достатньо охочих.

Якщо ж у школі є лише один клас у галузі, де вчиться 15 учнів, вони зможуть обрати тільки один з предметів, і тільки всі учні разом. 

Тобто чим більшим буде ліцей – тим більшими будуть можливості вибору у школярів. Крім того, більші заклади дають можливість краще їх обладнати. Йдеться про вибір між умовними варіантами: обладнати дві школи по 200 дітей скромними кабінетами, чи за ті самі гроші зробити в одній школі на 400 учнів круту лабораторію.

Далеко не у кожній територіальній громаді мешкає достатньо для такого ліцею учнів, тож формування мережі ліцеїв, на відміну від початкових шкіл та гімназій, точно мало б відбуватися на вищому адміністративному рівні.

Закон "Про освіту" 2017 року визначив, що затверджувати мережу має область, а право засновувати ліцеї матимуть ті ж області й – під тиском Асоціації міст України, що представляє інтереси місцевого самоврядування, – міста з понад 50 тис. населення.

Звісно, це не означає, що всі ліцеї мають бути розташовані в містах або обласному центрі. Йшлося винятково про те, хто має повноваження ухвалювати рішення, чи доцільно заснувати заклад у певному місці. Також ліцеї переважно повинні були надавати лише профільну освіту, тобто існувати окремо від гімназій та початкових шкіл.

Іншим законом – "Про повну загальну середню освіту" – було додано кілька важливих уточнень щодо майбутньої реформи:

📌 По-перше – і я пишаюся тим, що цю норму було внесено в закон завдяки моєму наполяганню – учням було гарантовано право вибору окремих навчальних предметів у межах, визначених стандартом.

📌 По-друге, аби забезпечити доступність кожного з профілів та загальну спроможність ліцеїв, класів на паралелі мало бути не менше чотирьох. Таким чином, ліцей мав би нараховувати мінімум 300 учнів.

Такі вимоги закону передбачали б суттєвий перегляд шкільної мережі. І хоча час на це був, а при розумному плануванні цей перегляд швидко б "окупився" завдяки суттєвому підвищенню якості освіти, вочевидь, така перспектива не влаштувала певні зацікавлені сторони.

Трохи більш ніж через рік після ухвалення закону "Про повну загальну середню освіту" вирішили, що освітнє законодавство потребує змін, і на жаль, запропонували суттєву зміну курсу щодо реформи старшої школи.

В ухваленому 15 липня 2021 законі йшлося про те, що ліцеї можуть засновувати усі органи місцевого самоврядування, навіть сільські ради  – у випадку, якщо виконуються визначені у цьому ж законі вимоги: безпечне, інклюзивне та цифрове середовище, профільна освіта з можливістю вибору предметів, підвезення учнів та вчителів за потреби, забезпечення доступом до інтернету та створення безпечних умов харчування.

Мінімальну кількість класів, необхідну для створення ліцею, було скорочено з чотирьох до двох, або взагалі одного у гірській місцевості.

Яким чином у таких умовах можна забезпечити учням повноцінний вибір профілю, не кажучи вже про вибір предметів, – залишається загадкою.

Точніше, лишається загрозою, що це право просто залишиться нереалізованим. Також було змінено вимогу відокремленого закладу профільної освіти.

Ліцей може забезпечувати здобуття базової, а також – як виняток – початкової освіти. При цьому підстави для такого винятку не прописані, а отже, визначити, чи обґрунтованим було рішення засновника, неможливо.

Тож сподівання, що у ліцеях працюватимуть вчителі, що спеціалізуватимуться у своїх галузях суттєво глибше ніж інші, практикуватимуть дослідницьке, проєктне навчання, підходи, специфічні саме для підлітків, також можна полишити в минулому.

Ми збережемо систему, в якій один вчитель навчає п’ятикласників та старшокласників, часто користуючись аналогічними підходами.

Ці зміни покликані максимально зберегти чинну систему шкіл І-ІІІ ступеню і завдати якнайменшого клопоту із реорганізацією шкільної мережі. Те, що при цьому постраждає якість освіти, у дітей і далі не буде можливості обирати бажаний профіль та цікаві їм предмети, а виділені на оновлення освітнього середовища кошти розмажуть тонким шаром по тисячах маленьких шкіл, законодавців, схоже, не хвилює.

Якщо у вас немає чіткого та добре прокомунікованого бачення майбутньої реформи старшої профільної школи, відсутній детальний план її реалізації, ви легко зможете наплювати на задекларований шлях ще до початку реформи. Яке там створення дійсно нової якості профільної середньої освіти? Які там найкращі світові взірці, ви про що?

Якби Міністерство освіти спромоглося настільки ж детально, як це було зроблено для початкової школи, визначити, якою буде старша школа, і навіщо саме потрібна масштабна реорганізація шкільної мережі, популістичні лякалки про те, що старші класи закриють, а дітей виженуть на вулицю, не трансформувалися б в ухвалений закон.

Втім, якою б катастрофічною ситуація не виглядала зараз, шанси на те, що реформу старшої школи можна врятувати, ще є.

До 2024 року обласні ради, враховуючи пропозиції місцевої влади, мають затвердити мережі ліцеїв.

Ті області, що готові боротися за нову школу, за нову якість освіти, за учнів, які не "досиджуватимуть" останні класи в журбі й нудьзі, а вивчатимуть те, що їм цікаво, в оптимальному навчальному середовищі, боротися за родини, котрі не будуть витрачати кошти на репетиторів, а покладатимуться на глибокі знання, отримані в ліцеї, для вступу у виш – ті області можуть не орієнтуватися на визначені законом мінімальні вимоги, а формувати мережу ліцеїв, виходячи із завдань, що перед ними ставить закон та Концепція Нової української школи.

Ці області будуть спроможні створити ліцеї, спроможні дати підліткам реальний вибір, мотивуючи їх до навчання, спроможні будуть підготувати їх до самостійного відповідального життя під час продовження освіти.

Але вже 5 років від кожної наступної команди Міносвіти ми чекаємо Концепції профільної старшої школи. І от зараз МОН знову повідомив, що "опрацьовується проєкт дорожньої карти профільної середньої освіти".

Сподіваємося, що рано чи пізно концептуальне бачення реформи 10-12 класів стане офіційним. Хочеться вірити, що воно буде готова принаймні до того, як перша хвиля НУШівських учнів випуститься зі школи.

Інна Совсун, народна депутатка України, ексзаступниця міністра освіти та науки України, спеціально для УП.Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Титульна світлина eskaylim/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

10-11 класи закривають? Що про це каже МОН, реформа старшої профільної школи та реальність

(Не)страшна старша профільна школа: чи закриватимуть 10-11 класи і коли

Якою може бути профільна школа: досвід Європи й перспективи України

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.



powered by lun.ua