Мої вміння – моя зброя. Чи є місце культурним заходам під час війни?

Триває третій місяць запеклої боротьби. І на землі, і в небі ми не здаємо позицій. Кожен боронить свій фронт: військовий, волонтерський, гуманітарний. У кожного зараз своя зброя, і для декого ця зброя – мистецтво.

Kalush Orchestra на "Євробаченні". На Венеційській бієнале працює український павільйон.

Наші музичні гурти та співаки по всьому світу проводять благодійні концерти на підтримку ЗСУ та постраждалих від війни. В Україні ж своєю творчістю артисти підбадьорюють багатьох людей.

Однак постає питання: яке місце займає культура та мистецтво у воєнний час?

У цій війні вже не може виникати питання, чи є місце культурі. Адже ця війна і є боротьбою за нашу культуру. Це війна за українську самобутність, за те, чим займаємось, які життєві рішення ухвалюємо щодня, як вміємо активізуватись, солідаризуватись і протестувати, які пісні слухаємо та співаємо, які сюжети транслюємо з театральних сцен.

Тут згадується відоме, хоч і заїжджене твердження Черчилля: "За що ми воюємо, якщо ми урізаємо витрати на культуру?". До прикладу, коли проєктний бюджет Українського культурного фонду перенаправляють на потреби ЗСУ. А цей кошторис рівноцінний вартості декількох танків.

Запитайте себе: чи резонує ваша ідея із сьогоденням?

Зараз однаково важливо і воювати, і волонтерити. Так само необхідно, щоб ті, хто залучений у креативний та інші сектори економіки, продовжували робити те, що в них виходить якнайкраще. Сьогоднішня війна – це не лише про втрати на фронті, не лише про руйнацію інфраструктури.

Спираючись на дослідження Київської школи економіки, я підрахувала: тільки 15% збитків та економічних втрат – це фізичні руйнування. Решта – обумовлені зокрема тим, що люди втратили роботу або перестали працювати, бо психологічно їм складно.

Як наслідок, потерпає економіка. Але підтримувати країну в тилу може кожен із нас – працюючи і платячи податки. Це вже великий внесок у спільну перемогу. Тож за можливості всім варто повертатися до своїх справ, зокрема представникам і представницям культури та мистецтва.

Припустимо, ви – митець або культурний діяч. Щоб зрозуміти, наскільки актуальним зараз є ваш проєкт, спитайте себе: чи резонує ваша ідея з сьогоднішніми подіями? Чи це те, що ви вважаєте за потрібним і важливим робити саме зараз? Особисто я, коли так почала міркувати про оперу "Чорнобильдорф" Романа Григоріва та Іллі Разумейка, то зрозуміла: її сюжет наразі навіть актуальніший, ніж у мирний час.

Тема "Чорнобильдорфу" про життя суспільства після катастроф стала як ніколи близькою, коли окупанти оточили українські АЕС. Адже біля ЧАЕС та Запорізької атомної станції команда опери знімала відеоперформанси.

У березні росіяни підірвали частину боєприпасів на території Запорізької АЕС. Знайшла в архівах відеоперформанс, відзнятий на фоні цього об'єкта. До мене прийшло усвідомлення актуальності тих сенсів, які закладені в оперу.

Ніколи в житті наше покоління ще не було так близько до атомної загрози. Питання, які постали у вигаданому Чорнобильдорфському світі ще у 2020 році, сьогодні виявились аж занадто живими.

За сюжетом, нащадки людства після техногенних, епідемічних та кліматичних катастроф будують постапокаліптичне поселення на руїнах атомної станції. Блукаючи різними локаціями, вони знаходять артефакти нової матеріальної і нематеріальної культури і намагаються відтворити загублений світ за допомогою перформансів-ритуалів.

У нашій реальності вже ведуться дискусії: з якими "артефактами" ми матимемо справу після війни? Якою буде наша культура й Україна загалом? Після перемоги ми ніби повернемось у постапокаліптичний світ, щоб відбудувати наші зруйновані міста і створити новий світ.

Враховуючи ще й те, що атомна загроза над світом нависає кожного дня, незалежно від того, наскільки близько перебувають ворожі війська до наших атомних станцій, стало зрозуміло: саме через оперу ми можемо розповідати іноземцям про війну. Адже реакція та рішення міжнародної спільноти у цьому контексті певною мірою впливають на перебіг подій в Україні.

Отже, ми почали шукати різні можливості, як представити оперу широкому загалу та вести діалог із закордонною аудиторією.

Досліджуйте простір і контекст навколо

Першим нашим кроком стало відновлення репетицій. Ми обговорювали загрозу повторного нападу на столицю. В роздумах про це ядерна атака звучала досить реалістично. Тому я взялась за прагматичне вивчення матеріалів про ядерний вибух та його наслідки, а також як захиститись у разі атаки.

[L]

Знання цих ризиків та наявність плану особисто мене дуже заспокоює. Хоча це не гарантує, що при настанні ризиків буде просто.

Зараз жодне місце в Україні неможливо назвати цілком безпечним. Тому якщо беретесь за активну підготовку заходів, дослідіть простір і контекст.

Наскільки безпечно у вашому місті? Як виглядає повсякденне життя містян?

Проаналізуйте новини, перевірте факти в офіційних джерелах, поспілкуйтесь із людьми, які там знаходяться. Відповіді на ці питання дозволять вам більш практично підійти до планування своєї діяльності.

Робіть менеджмент ризиків

Програвання у голові найгірших сценаріїв – це не паніка, це – менеджмент ризиків. В Івано-Франківську в березні я одразу почала біля офісу шукати підвал для комфортного облаштування.

У Києві зараз в усіх локаціях, де перебуває команда, розкладаю запаси їжі та облаштовую спальні місця. Коли є практичне розуміння того, як рухатися далі, психологічно людині простіше домовитись із собою. А потім – і згуртувати команду. Йдеться про те, як ви забезпечуєте собі та своїй команді більше спокою і комфорту на випадок виникнення небезпечних ситуацій.

Війна докорінно змінила ставлення до тих місць, де ми тимчасово чи постійно живемо і працюємо. Наявність бомбосховища під офісом чи метро неподалік, запаси їжі та води на кілька днів, заклеєні скотчем вікна, інтернет – це все базові потреби сьогодення.

Читайте також: Чому російська культура – це отрута? Три аргументи від Мінкульту

Якщо ви шукаєте офіс для своєї команди або місце проведення заходу, раджу звернути увагу на такі моменти:

• наскільки близько до лінії фронту розташоване місто та яка ймовірність того, що бої перейдуть туди;
• яка соціальна і критична інфраструктура є поруч (врахуйте, чи може вона потенційно зазнати обстрілів);
• який поверх у будівлі, куди виходять вікна;
• де найближче укриття і яке саме (підвал, бомбосховище або метро);
• оцініть, чи зможете в разі необхідності пробути кілька днів або тижнів у цьому приміщенні.

Не ховайтесь у тиші – комунікуйте зі світом

Мовчання зараз недоречне. Я вважаю, сьогодні всі мають розповідати про свою роботу більше, щоб підсилювати відчуття суспільної солідарності та підтримувати віру в нашу перемогу.

Якщо ви координуєте культурний проєкт чи ініціативу, розповідайте аудиторії, як облаштували своє укриття, як допомагаєте армії. А як у вас справи із закордонними партнерами? Розкажіть про нові проєкти або про ті, які плануєте розпочати після війни.

Сьогодні дуже важливо не випадати з інфополя і знайти свій спосіб, у який ви можете зарадити країні. Гадаю, тим, хто поки що в тиші, з часом може бути важче повернутися до звичного життя.

У тилу "зброя" кожного з нас – наші вміння

Відчуваєте, що повинні йти на фронт – ідіть. Відчуваєте, що маєте потенціал розповідати про Україну за кордоном на велику аудиторію – робіть це. Рефлексуйте про війну через свою творчість.

Будьте певні: у результатах ваших старань знайдуть підтримку інші люди. І так само, якщо відчуваєте, що вам треба збирати гуманітарку і разом з тим вести свою справу і платити команді зарплату – продовжуйте це робити.

Організовуючи культурні заходи та продовжуючи мистецьку практику в умовах війни, ми показуємо всьому світу, за що воюємо

Митці – це люди, які через свої роботи акумулюють сенси про те, ким ми є, ким ми були та ким будемо в майбутньому. Зараз весь наш культурний фронт відвойовує право пролунати по-новому в міжнародному контексті. А саме – заявити про себе не лише як про країну, яка веде війну з росією, а й через культурні та мистецькі події показати, за що ми боремось.

Для мене культурні та мистецькі події сьогодні – це про голос України, про його силу за кордоном і про демонстрацію того, якою Україна є зараз. Чим більше відбуватиметься різних за змістом і форматом заходів, тим різноманітнішим і повнішим буде цей голос.

Ольга Дятел, культурна менеджерка, співзасновниця агенції proto produkciia, спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора