Як допомогти українським дітям подолати психологічну травму?

Сьогодні суспільству потрібно актуалізовувати потребу психологічного захисту травмованих дітей. Адже чи не не щодня внаслідок дій агресора діти отримують фізичні та психологічні травми, піддаються насильству, втрачають свої життя та найближчих їм людей.

Мені одразу згадується історія однієї дівчинки з Херсонської області. ЇЇ сім’я намагалася втекти від війни, але на блокпості окупанти жорстоко розстріляли батьків просто на очах у малечі. Тепер дівчинка у відносній безпеці й живе з бабусею. Але в її голові ще довго прокручуватимуться події того трагічного дня і, якщо вчасно не надати їй психологічну допомогу, то дитина надовго застрягне в цьому стресі.

Саме про посттравматичний стресовий розлад, його наслідки для майбутнього країни та нагальну потребу в психологічній допомозі українським дітям я писатиму в цій колонці.

Захищати потрібно вже зараз — і не тільки фізично, але й психологічно!

Існує так звана теорія травми, в основі якої лежать 3 етапи сприйняття травми дитиною. На першому етапі внаслідок певних життєвих обставин дитина психологічно травмується. Якщо на цьому кроці надати грамотну допомогу, то гнучка за своєю природою психіка в більшості випадків впорається із навантаженням та відновиться.

Якщо ж не надати психологічну підтримку на цьому етапі, то травма переросте в ПТСР (посттравматичний стресовий розлад). У цьому випадку до дитини постійно, як флешбеки, повертатимуться нав’язливі спогади з минулого. Вона переживатиме тривожно-фобічні стани, буде в постійному відчутті тривоги та напруги, матиме проблеми зі сном і пам’яттю. Тому тут дитині потрібна постійна робота досвідчених фахівців, які зможуть пропрацювати всі приховані тригери та не допустять переростання ПТСР у наступну стадію — травматичний розлад особистості.

[L]

На цьому етапі первинна психологічна травма стає частиною характеру дитини, а тому виправити ситуацію вже вкрай складно. Здебільшого людина з травматичним розладом особистості до кінця життя страждає і мучить тих, хто знаходиться поруч.

Наразі наші українські діти знаходяться на першому або другому етапах сприйняття травми. А тому ми — громади, суспільство, благодійні організації — повинні актуалізувати необхідність психологічної допомоги дітям. Адже чим раніше ми їм допоможемо, тим більшим є шанс, що діти відновляться. Проте навіть пізня допомога краще ніж її відсутність. Особливо коли ми говоримо про закінчення війни та потребу відбудови сильної та прогресивної України. Адже травмовані діти, на жаль, не зможуть ефективно долучатися до розбудови успішної країни.

Як ми можемо допомогти українським дітям подолати психологічну травму?

Спершу варто приділити увагу короткостроковій допомозі, тобто негайній підтримці для подолання перших наслідків травми. Наприклад, в організації СОС Дитячі Містечка — це мобільні бригади психологів, які працюють на території Західної України, телефонні лінії, психологи та соціальні працівники, які завжди готові поділитися досвідом, вислухати та розрадити.

З моменту переселення на безпечну територію настає час подумати про довготривалу допомогу — психологічну, соціальну, матеріальну тощо. Головна мета на цьому етапі — попри всю небезпеку — створити нову нормальність. Інакше в майбутньому ми матимемо ціле суспільство з травматичним розладом особистості.

Розглянемо це на прикладі внутрішньо переміщених сімей (ВПО). Екстрений вплив у цьому випадку — це поселення людей у колективних центрах типу модульних містечок чи шкіл. У короткостроковій перспективі негативних наслідків не буде. Проте у довгостроковій усе міняється. Люди з однаковими травмами, які тривалий час живуть разом, почнуть тягнути один одного на дно. До того ж є великий ризик у натовпі втратити особистість, самостійність та демотивуватися. Тому в довгостроковій перспективі колективне поселення — це глухий кут, з якого треба якомога швидше вибиратися.

Звичайно, краще розселяти внутрішньо переміщені сім’ї по громадах, де живуть звичайні жителі. Для того, аби краще адаптуватися їм до нового життя та нових сусідів, потрібен посередник, так званий кейс-менеджер або дільничний соціальний працівник. Наприклад, ідея організації СОС Дитячі Містечка полягає саме в інтеграції сімей та дітей ВПО в суспільство завдяки роботі наших соціальних центрів. Тому ми активно наймаємо нових працівників-психологів, щоб кожна дитина та її батьки отримали необхідну підтримку.

Як бути з дітьми, які виїхали за кордон та планують повертатися?

Звичайно, усі ми хочемо, щоб діти, які виїхали за кордон, повернулися додому. Тому вже зараз нам потрібно всіляко підтримувати з ними контакт, аби згодом їм було легше адаптуватися до нової реальності. Благо в час діджиталізації це зробити просто. СОС Дитячі Містечка евакуювали більшість наших бенефіціарів на територію сусідніх країн, однак сім’ї перебувають в постійному контакті з працівниками команди як на локаціях СОС, так і в телефонному та відеорежимі.

Також ми повинні подбати про системи психологічно-соціальної допомоги та забезпечення економічної самостійності для сімей, які зараз за кордоном.

Психологічний захист для найвразливіших

Якщо про психологічну підтримку звичайних дітей подбають їхні батьки чи родичі, то хто ж займатиметься допомогою для найвразливіших — дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування?!

Не варто перекладати цей обов’язок на плечі держави, у неї зараз в пріоритеті боротьба за українську свободу та наші життя. Благодійні чи громадські організації самостійно також не можуть захистити усіх. Тому кожен українець має долучитися до допомоги сиротам.

Як відомо, найкращий захист для вразливих дітей — це сім’я! Звичайно, я розумію, що далеко не всі мають ресурси, щоб прийняти дитину у свою родину. Рішення про усиновлення має бути обдуманим і свідомим. Та кожен може стати частиною глобальної інформаційної кампанії "Дитині потрібна родина!", яку в травні цього року спільно з СОС Дитячі Містечка запустила Громадська спілка "Українська мережа за права дитини".

Ідея кампанії — збільшити рівень обізнаності населення про діяльність інтегрованих соціальних служб, процес усиновлення та альтернативні форми виховання. Тож навіть один ваш пост про пошук прийомної сім’ї, одна розмова з друзями на тему усиновлення чи один візит до дитячого будинку — можуть стати порятунком для маленької дитини.

Європейський досвід захисту дітей

За час війни працівники СОС Дитячі Містечка та я особисто мали нагоду поспостерігати за роботою європейської системи захисту дітей. Звичайно, і в них є свої недоліки. Але що нас вразило — то це їхнє розуміння потреби психологічної підтримки та скоординованість дій.

Вони знають, до кого і коли варто звертатися, і одного разу для допомоги українцям, в яких мали забрати дитину, вийшли саме на нас. Було б добре, якби і наші органи, які займаються захистом дітей, розуміли, що благодійні організації для них є партнерами та всі повинні діяти спільно.

Загалом допомогти захистити травмованих дітей сьогодні може кожен без винятку українець! Не варто перекладати всю відповідальність на державу, адже головна її місія зараз — боротися за нашу незалежність.

Благодійні організації та громади можуть допомогти із розміщенням та наданням психологічної, соціальної та матеріальної допомоги дітям та їхнім сім’ям. І кожен із нас може розказати про проблему знайомим, опублікувати важливу інформацію у своїх соцмережах, аби весь світ почув про проблему.

Сергій Лукашов, національний директор МБО "БФ "СОС Дитячі Містечка Україна", спеціально для УП.Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.