"Україна переросла" проблему плагіату: позбулася чи видала індульгенцію?
23 червня Україна отримала статус кандидата на членство в Євросоюзі. Однак, для того, аби набути членства, Україна має виконати кілька суттєвих вимог, серед яких чи не найтяжчим для українського суспільства є посилення боротьби із корупцією.
Випереджаючи висунення цієї умови кількома днями раніше (20 червня), Верховна Рада ухвалила закон "Про засади державної антикорупційної політики на 2021–2025 роки" або так звану Антикорупційну стратегію на 2021-2025 роки
Одним із визначених цим законом принципів антикорупційної політики є "формування суспільної нетерпимості до корупції і утвердження культури доброчесності".
Складовою культури доброчесності є доброчесність академічна, яка є несумісною з академічним плагіатом: "оприлюдненням (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості) та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства".
Отже, ухвалення закону ставить під сумнів слова президента Зеленського про те, що плагіат – це "дрібниці", які "переросла Україна".
Читайте також: Спасибі, що не втік: як українці відреагували на слова Зеленського про плагіат Шкарлета
Дійсно, на тлі війни, яку веде росія проти України, плагіат – навіть високопосадовців – виглядає дріб’язком. Однак, навряд цінності в Україні змінилися настільки, аби плагіат, передусім дисертаційний, отримав індульгенцію.
Навпаки, якщо під час війни ключові посади в країні посідають особи, плагіат в дисертаціях яких є маркером їхньої, щонайменше, нечесності, а часто-густо й непрофесійності (адже нездатність самостійно здійснити наукове дослідження ставить під сумність належний рівень інтелекту і наявність необхідних компетентностей), це становить вже загрозу безпеці.
Недаремно буквально напередодні війни на засіданні Ради національної безпеки і оборони планувався розгляд питання "Про стан готовності системи освіти до протидії та подолання реальних і потенційних загроз національній безпеці та національним інтересам України в умовах зовнішніх і внутрішніх викликів".
І це не випадково, адже освіта, особлива вища, формально не відносячись до критичної інфраструктури, забезпечує сектори і об’єкти останньої кваліфікованими кадрами і несе відповідальність за рівень їхньої підготовки. Достатньо до певної маси інфільтрувати цю інфраструктуру кадрами низької кваліфікації, як це підірве здатність держави протистояти і зовнішнім загрозам, і внутрішнім викликам.
Одним з показників належної кваліфікації традиційно вважається наявність наукового ступеню. Як формальний, але важливий маркер, він апріорі має гарантувати високий рівень професійності особи, а його наявність відкриває шляхи кар’єрного росту аж до найвищих посад у відповідних галузях економіки, державного управління тощо.
Тому особливе занепокоєння мають викликати випадки, коли особи, які керують цілими галузями або стратегічними підприємствами, отримали наукові ступені за дисертації з плагіатом. І особливо, коли це плагіа з російських джерел, шкідливих в гуманітарному плані або морально застарілих.
Читайте також: "Плагіат є плагіат": Шкарлет прокоментував слова Зеленського про питання доброчесності
Як, приміром, в дисертації кандидата технічних наук Павла Павлишина "Підвищення надійності роботи енергетичної арматури", захищеної 27 квітня 2021 року у спеціалізованій вченій раді Д 41.052.04 у Державному університеті "Одеська політехніка" (тепер має статус Національного) за спеціальністю 05.14.14 – Теплові та ядерні енергоустановки. (Науковий керівник д.т.н. Корольов О.В. ("Одеська політехніка"); офіційні опоненти д.т.н. Борисенко В.І. (Інститут проблем безпеки АЕС НАН України), Балашевський О.С. (ВП "Науково-технічний центр" ДП "НАЕК Енергоатом").
Павло Павлишин – ексгенеральний директор Рівненської атомної електростанції – одного із чотирьох відокремлених підрозділів Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".
На посаду Гендиректора РАЕС Павлишина призначили у 2012 році, що – звісно ж випадково, – співпало з його представництвом Партії регіонів у Рівненській облраді.
На підвищення екс-регіонал пішов вже за президентства Зеленського: у грудні 2019 р. був призначений в.о. президента Енергоатома, і пробув на цій посаді до кінця березня 2020 року Повернувшись до крісла Гендиректора Рівненської АЕС, Павлишин вже через рік у квітні 2021 року захистив вище згадану дисертацію. А 27 вересня 2021 року рішення спецради затвердило МОН.
Затвердження відбулось під час гучного скандалу із дисертацією Іллі Киви, скасування рішення по якому ухвалили на підставі порушень в дисертації низки кваліфікаційних вимог.
На відміну від нардепа, присудження наукового ступеня Павлишину було затверджено попри те, що порушення кваліфікаційних вимог в його дисертації можна побачити неозброєним оком. Наприклад, до оформлення дисертації. Так, збільшений міжрядковий інтервал і збільшені – подекуди до 10 см – поля давали можливість візуально приховати обсяг дисертації на рівні випускних студентських робіт: 3 авторських аркуша при мінімально допустимих 4.5 а.а.
Одна нечесність викликала іншу: визначаючи обсяг дисертації, Павлишин написав: "102 сторінки основного тексту". Насправді основний текст (Вступ, Розділи 1-4, Висновки) навіть зі збільшеними міжрядковим інтервалом і полями, із малюнками і таблицями становить 82 сторінки, а у разі приведення у відповідність до вимог щодо оформлення – взагалі 72 с.
Непристойним як для наукової роботи рівня дисертації є й список використаних джерел, що нараховує лише 70 позицій, з яких понад два десятки – ГОСТи, технічні описання, інструкції і навіть посилання на сайти виробників. Ще шість – публікації самого Павлишина, з яких 5 – у співавторстві (в усіх серед співавторів фігурує науковий керівник дисертанта).
До речі, спільні публікації у тому чи іншому обсязі було використано Павлишиним у його дисертації. Однак, попри те, що нормативними документами від "здобувача наукового ступеня вимагається відзначати у дисертації та в авторефераті факт використання ідей або розробок, що належать співавторам, разом з якими опубліковані наукові праці", і у Вступі дисертації, і в авторефераті зазначено, що "Основні положення і результати дисертації отримані автором самостійно".
З решти ж сорока джерел майже половину складає література, видана до 1984 року, тобто до Чорнобильскої аварії. Є й зовсім архаїчна: 1953 і навіть 1949 року. Моральна застарілість використаної літератури приховувалась тим, що вихідні дані окремих книг або фальсифікувались або просто не зазначались.
Втім, маніпуляції з оформленням, фальсифікації і неправдиві твердження меркнуть на тлі унікального плагіату Павлишина.
Унікальність не в тому, що плагіат становить значний обсяг: понад третину основного тексту дисертації. І не в тому, що він походить з російських джерел. Й перше, і друге є типовим для українських плагіаторів.
Унікальність плагіату в дисертації Павлишина у тому, що цей плагіат здійснювався з морально застарілої літератури. Втім, він унікальний не просто тому, що являє собою сторінки з російсько-радянських посібників майже півстолітньої давнини. А тому, що у третьому десятилітті ХХІ століття Генеральний директор РАЕС і ексочільник "Енергоатому" майже третину своєї дисертації переписує з літератури, виданої до Чорнобильської катастрофи.
Так, переважна більшість текстових запозичень без посилань – це запозичення з довідкового посібника Гуревича Д. Ф., Ширяева В. В., Пайкина И. X. "Арматура атомных электростанций" (Москва, Энергоиздат, 1982). Окремі фрагменти – з підручника Маргулової Т. Х. "Атомные электрические станции", який у 1978 році витримав вже третє видання.
Те, що цей "контрабандний мотлох" Генеральний директор РАЕС Павлишин захистив вже під своїм іменем, здобувши науковий ступінь кандидата наук, дає підстави поставити кілька запитань.
Перше. Чи відповідає науковий рівень дисертації Павлишина сучасним знанням та інноваціям в атомній енергетиці, зважаючи на особливості плагіату і кількість використаної морально застарілої літератури (там, де проставлені посилання, на неї припадає половина з них)?
Друге. Чи не означає вище наведене, що автор дисертації у своєму професійному розвитку зупинився десь у дочорнобильському минулому атомної енергетики?
Третє. Наскільки просування застарілих даних із російських джерел під виглядом новітнього наукового дослідження з безпеки атомних електростанцій є сумісним з вимогою щодо наявності компетентностей у топ-керівника, необхідних для вирішення завдань, що мають місце на високотехнологічних підприємствах, якими є сучасні АЕС?
27 червня Павла Павлишина було усунуто на період досудового розслідування щодо члена родини з посади Гендиректора РАЕС і переведено на посаду директора ВП "Атомремонтсервіс".
Окреме питання до професійного рівня та наукового сумління наукового керівника, офіційних опонентів, членів спецради Д 41.052.04 і членів експертної ради МОН, серед яких не знайшлось жодного, хто б не пройшов повз "контрабандно імпортованого" російського сміття в дисертації Павлишина.
Зрештою, до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, котре 20 грудня 2021 року видало Державному університету "Одеська політехніка" Сертифікат № 2690 про акредитацію освітньо-наукової програми 50841 "Атомна енергетика" третього освітньо-наукового рівня, тобто підготовки доктора філософії (еквівалента кандидата наук).
Тому самому ЗВО, у спецраді Д 41.052.04 якого відбувся захист Гендиректора РАЕС. Тому, де серед викладачів зазначеної Освітньої Програми – науковий керівник плагіатної дисертації Павлишина Корольов Олександр Вікторович, відповідність якого умовам ОНП підтверджується "науковим керівництвом здобувача Павлишина" (с.35 Відомостей про самооцінювання освітньої програми 50841"Атомна енергетика" рівня вищої освіти "Доктор філософії").
До речі, Сертифікат було видано після одноголосного голосування за цю акредитацію членами НАЗЯВО, які навіть не перевірили, чи відповідає дійсності заява на с.14 Відомостей про самооцінювання з цієї ОНП про те, що "ситуацій із порушенням академічної доброчесності з цієї спеціальності не виявлено".
Ще до початку війни Центром академічної етики та досконалості в освіті "Етос" до МОН було спрямовано два клопотання про позбавлення Павлишина наукового ступеня кандидата технічних наук: від 17 січня 2022 р. за порушення кваліфікаційних вимог та за порушення процедури розгляду дисертації в докторській раді і – від 31 січня 2022 року – на підставі виявлення в дисертації Павлишина текстових запозичень без посилань на джерела.
У відповіді Міністерства освіти і науки від 16 лютого 2022 на перше звернення повідомлялось про намір залучити експертну раду з питань атестації наукових кадрів для розгляду питання про позбавлення наукового ступеню. (До сьогодні іншої інформації стосовно цього немає).
У відповіді від 2 травня 2022 року МОН повідомило, що 2 травня 2022 року переслало звернення Центру "Етос" від 31 січня 2022 року (разом із Додатками: порівняльна таблиця на 38 сторінках та копії сторінок джерел плагіату (32 с.) до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти для розгляду та прийняття рішення по суті.
До сьогодні, більш ніж через два місяці, про рішення НАЗЯВО щодо дисертаційного плагіату П.Павлишина інформації немає.
Між тим, від рішення Нацагентства про наявність або відсутність академічного плагіату залежить не просто позбавлення/збереження МОНом Павлишина наукового ступеня кандидата технічних наук, але й чи розпочнеться в Україні очищення системи освіти і науки від порушень академічної доброчесності або ж буде видано індульгенцію на плагіат.
Тетяна Пархоменко, доктор філософських наук, професор, спеціально для УП.Життя
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.