"Амністія" очільника МОН Лісового. Де заховане гірше псевдонаукове зло

Мою стрічку заполонили цитати з дисертації нового міністра освіти Оксена Лісового. Так, не заперечую, приклади, які наводяться, засвідчують, що про наукове знання на їхній основі говорити неможливо, цитати з праці часом вражають.

Однак з "обурених" цитат можна припустити, що новий міністр освіти колись позиціонував себе як впливовий науковець, а наведені в його дисертації висновки поширювалися масовими тиражами у спеціальних книгах для взяття за основу під час розповіді про українців чи українську ідентичність.

А це не так. Це категорично не так.

Тоді як на очах у тієї ж спільноти масовим тиражем – заявлено 5 тисяч екземплярів – видається так зване "друге видання" сповненої реальним фальсифікатом книги "Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань. /Упор. О. Петришин, М. Герасименко, О. Стасюк". Книги, випущеної видавництвом Національної академії правових наук.

Книги, перший тираж якої поширювався в масових бібліотеках і, мабуть, другий теж так збираються. Книги, висновки якої пропонуються до масового застосування.

Однак, з огляду на заявлений статус (на початку книги стоять грифи не лише "Національної академії правових наук, а й правових наук, Інституту археографії НАН України та загалом Національної академії наук України), "експертні висновки" якої масами можуть сприйматися як "керівництво до дії", вивірене науковцями. Адже "експерти" там – майже всі "доктори наук".

Про деякі формальні вади цього видання я вже писав цього року. Про деякі відверті фальсифікації тематики Голодомору – ще після виходу книги у 2021 році. У новому виданні нічого змінено не було.

Якщо відкрити так звану "аналітичну частину експертного висновку", у якій йдеться про голод 1921-1923 років, то можна помітити велику кількість невігластва або фальсифікацій. Причому яскраво задекларованих фальсифікацій – таких, що навіть мову відбирає. Просто плагіатом чи невмінням працювати то пояснити неможливо.

Я щиро не розумію, як Георгій Папакін та Ольга Мовчан – справжні науковці – могли підписати такий документ, де через абзац – відверта фальсифікація або невігластво.

Як можна було, описуючи голод 1921-1923 років, писати про знищення в цей час Української автокефальної православної церкви (УАПЦ)? І це при тому, що саме у жовтні 1921 року було проголошено її створення, про що написано у кожному шкільному підручнику з історії України за відповідний період.

Як справжні науковці (а не екзальтовані ура-патріоти чи штатні фальсифікатори) могли поставити свій підпис під фальсифікацією тексту цитати Леніна?

Фото з Facebook Геннадія Єфіменка

Адже додане до цитати слово "бути" змінює зміст наведеної її частини, а вигадане фальсифікаторами "вивезений і конфіскований" відверто спотворює зміст сказаного Леніним. Адже по суті у записці йшлося про потребу зібрати все заплановане. А план був 100 млн пудів, з яких, як написано у реальній ленінській цитаті, 57 млн пудів він хотів вивезти до Росії.

57 млн пудів – це величезна цифра. Попри те, що і ці плани не було здійснено (зібрано було товарного хліба близько 80 млн, а вивезено близько 30 млн пудів) в умовах вже наявного голоду в УСРР у низці губерній, таке вивезення мало дуже важкі наслідки для України.

Але ж…

Про "повний збір" продовольчих продуктів і вивезення УСЬОГО зібраного до Росії навіть і близько не йшлося.

Але підписи докторів наук стоять під підтвердженням про зворотне.

І не лише підписи докторів наук – під цією псевдоекспертизою (яка, якщо вірити заявленому, вийшла у кількості 5 тисяч екземплярів) ще й гриф Інституту археографії НАН України!

Ще одна деталь, яка засвідчує ненауковість видання: на скані видно, що "цитується" перша частина двотомника "Ленін про Україну". Якщо 1917-1922 років – це перша частина, то яка ж тоді друга?

Це я назвав одну з найменших фальсифікацій цієї псевдоекспертизи. Усі їх можна довго описувати і аналізувати, бо на кожній сторінці по кілька відвертих фальсифікацій.

Такі фальсифікації у псевдоекспертизах Служба безпеки України, якщо вірити обом виданням, бере за основу у розслідуванні кримінальної справи.

Такі псевдознання, які не лише суперечать фактам, а й відверто знецінюють історію України та українців (обґрунтувати це твердження неважко), поширюються в масах.

І уваги наукової спільноти, та й взагалі загалу, до всього цього майже немає.

Зате вся увага спільноти зосереджена на "дисертації", яка ніде і нікому не нав'язувалася як наукове видання чи матеріали для розповіді на якусь тематику.

На дисертації, задекларований автор якої висловив готовність відмовитися від наданого за результатами її захисту ступеня – тобто по суті заявив про готовність скасувати її означення як наукової праці.

З тим, що Оксен Лісовий у написаній за часів Януковича праці, принаймні у тих численних її фрагментах, які наводять його критики, не продемонстрував потрібних для наукової праці вмінь – не сперечаюся.

Але ж, якщо перефразувати сказане ним, він висловився про готовність визнати свою помилку. Чи навіть вже визнав її.

Тоді як ЖОДЕН, підкреслюю – ЖОДЕН підписант псевдоекспертиз із книги "Геноцид українців", що вийшла масовим тиражем у 2021 та 2022 рр. (а не за часів Януковича!) і позиціюється як "наукове видання" – не заявив не те що про відкликання свого підпису, а й навіть про гіпотетичну можливість такого відкликання чи хоча б визнання помилки.

Тобто усі підписанти – не лише Василь Марочко, Світлана Маркова та Володимир Василенко, а й Ольга Мовчан, яка фахово досліджувала голод 1921-1923 років і результатам досліджень якої суперечить низка висновків у псевдоекспертизі; а й Георгій Папакін, який є справжнім фахівцем у джерелознавстві, але підписався під висновком, у якому джерела значною мірою сфальсифіковані або просто відсутні – навіть вони публічно не висловили жодного сумніву у цьому фальсифікаті.

Мало того, весь Інститут археографії НАН України, гриф якого стоїть на вказаній псевдоекспертизі, по суті погодився підтримати цей фальсифікат.

Але до цих осіб чи інституцій у загалу зауважень майже немає.

Вся "увага" – новому міністру, у якого немає і малої частки подібних до наявних у цій книзі фальсифікацій, і висновки якого ніде не поширюються як масове знання.

Який захистив свою дисертацію за два роки до Революції Гідності, а не минулого чи позаминулого року.

Я знаю чимало прикладів, коли люди змінилися як після Революції Гідності, так і після початку повномасштабної агресії геноцидальної Росії.

Водночас я не знаю Оксена Лісового, хоча чимало знайомих його характеризують якнайкраще.

Але я виступаю за те, щоб оцінювати його не за написаною у часи Януковича дисертацією, а за реальними діями.

І щоб такі ж критерії застосовувалися і щодо оцінки "здобутку" інших людей, зокрема, щодо авторів згаданих псевдоекспертиз ("псевдо", бо не може експертиза з масовим використанням фальсифікату бути справжньою), за працями, які видані після 2014 року.

Мало того, після 24 лютого 2022 року я щиро сподівався, що геноцидальна війна Росії цього разу все-таки змінила Олесю Стасюк (як одну з упорядниць згаданої книги, "експертку" в іншій розміщеній там псевдоекспертизі і як авторку сповненої плагіатом, невіглаством та фальсифікаціями дисертації), докторів наук, які підписали ті псевдоекспертизи. Перестав згадувати про ці ганебні випадки.

Так, щодо цих людей, як засвідчують події (просування і затвердження дисертації Стасюк від МОН імені Шкарлета-Криштоф, "друге видання" книги з ганебними фальсифікаціями, відсутність відкликаних підписів чи хоча б заяв про такі наміри, толерування повторному виданню фальсифікату тощо) я помилився.

Та, попри це, категорично не хочу, щоб позбавили шансу нового міністра.

Вважаю правильним оцінювати його за результатами діяльності і за відповідністю дій задекларованим принципам.

Особисто для мене важливим маркером стане рішення з приводу #казус_Стасюк. Нагадую, на час захисту своєї так званої дисертації вона обіймала посаду очільниці інституції національного рівня – Музею Голодомору.

Не хочу бути схожими на тих, хто ганить Порошенка за участь в організації партії, яка стала зародком Партії регіонів чи Зеленського за його університетські часи.

Я – за своєрідну "амністію" (наскільки це можливо) щодо того, що було до 2014 року.

Зізнаюся, що, попри свою участь у демонстраціях науковців проти призначення Шкарлета, у мене навіть на нього деякий час були певні сподівання, хоча про це я публічно і не говорив. Мені здавалося, що навіть Шкарлет мав усвідомити, що суспільство змінилося і що треба змінюватися і йому самому.

Тоді я помилився. Але я звик "на старті" думати про незнайомих мені людей краще.

Попри все сказане, я сподіваюся на Оксена Лісового. До того ж, як підказує мені досвід вивчення історичних подій, найбільше шансів змінити систему є саме у людей, які з неї вийшли і знають її сильні та слабкі сторони.

Якщо те позитивне, що кажуть знайомі про Оксена Лісового, відповідає дійсності, то у нас є реальний шанс. Проголошені ним пріоритети діяльності дають приводи для оптимізму. Як і перше оголошене кадрове рішення – Вакуленко Тетяну Сергіївну призначено директором Українського центру оцінювання якості освіти.

І я не хочу, щоб ми згаяли цей шанс через негаразди у захисті кандидатської за часів Януковича, який (захист) і викликаний був, швидш,е за все вимогою, щоб "все було як у людей" – тобто тією практикою, яка існувала тоді. Щоб бажання ідеального завадило впровадженню актуальних і давно назрілих рішень.

Час покаже. Якщо, звісно, його таки дадуть Оксену Лісовому.

Якби я міг внести пропозицію, то запропонував би йому залучити у свою команду – з метою реформування наукової сфери Олексія Панича.

Геннадій Єфіменко, історик, старший науковий співробітник в Інституті історії України, учасник проєкту Likбез.Історичний фронт, спеціально для УП. Життя

Фото обкладинки: oleksandrberezko/Depositphotos

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.