Післясмак "Тигроловів": огляд мюзиклу за романом Івана Багряного

2 і 3 червня у Національній опереті України відбулися прем’єрні покази мюзиклу "Тигролови" за однойменним романом Івана Багряного.

Музична оглядачка УП. Культура поділилася своїми враженнями від вистави.

Читайте УП.Культура у Telegram

Очікування і реальність

Поєднання двох слів "мюзикл" і "Тигролови" викликало у мене певні сумніви щодо їхньої сумісності. Перед відвіданням вистави я переслухала коментарі її творців – режисера Сергія Павлюка і сценографа Олександра Білозуба, поспілкувалася зі співавтором лібрето і співкомпозитором Кирилом Бескоровайним. Виникали сумніви: чи можна поєднати в одній команді таких різних людей і отримати в результаті щось цілісне?.. У ніч перед прем’єрою я майже не спала – не через чергову повітряну тривогу чи обстріли, а тому що вирішили вкотре перечитати "Тигроловів". І практично зі сторінок роману перемістилася на сцену Національної оперети, звідки на мене дивився і дихав в обличчя червоноокий вагон-дракон. Він трансформувався то у ресторан, то у божевільню, то у в‘язницю, то в українську хату у тайзі, і це створювало ефект швидкої зміни кадрів у пригодницькому фільмі. На сцені незмінно нависали дерев’яні балки, ніби дамоклові мечі, нагадуючи про тоталітарний режим і його третє драконове око, яке завжди стежить за тобою. Вибудована драматургія – від темряви до світла – не давала шансу нудьгувати ані секунди під час спектаклю, було й багато зворушливих моментів. Спостерегла, як незнайома жінка, що сиділа поруч зі мною, похапцем витирала сльози наприкінці спектаклю. Думаю, така емпатія народилася від переживання і проживання автобіографічного роману Багряного творцями мюзиклу.

Фото: Анатолій Федорців

Уроки історії

Проживання на власному досвіді описаного у "Тигроловах" – не просто слова для режисера Сергія Павлюка. Допити, які практикували 100 років тому, використовують нині росіяни під час повномасштабної війни. Цей досвід довелося пройти Павлюку, перебуваючи у тимчасово окупованому Херсоні. "Ми надто швидко забуваємо нашу історію", – стверджує режисер "Тигроловів", тому так важливо її нагадувати, розказувати про неї мовою мистецтва. Наприклад, про те, як росіяни намагалися знищити українців, забороняючи все українське. На сцені бачимо, як з головного героя зривають вишиванку, а натомість натягають гамівну сорочку, затикають кляпом рот. Як українцям в "ешелоні смерті" наказують негайно замовкнути, коли вони починають співати. "Атставіть пєсні!" Як крутяться бюрократичні коліщатка навколо Грицька, коли він намагається отримати дозвіл на полювання. Як навколо Григорія Многогрішного танцюють посіпаки у чумних масках. Бо отримавши статус "ворога народу", ти ніби стаєш заразою для суспільства. Насправді ж найбільша чума того часу – тоталітарний радянський режим, щупальця якого не ослабли і до нашого часу.

Фото: Анатолій Федорців

Дисонанси й консонанси "Тигроловів"

Багряний написав "Тигроловів" лише за два тижні, перечитати цей роман можна за одну ніч, а робота над новим мюзиклом в Опереті тривала кілька років. Ця історія бере початок з 2018-го, коли співавтори лібрето і співкомпозитори "Тигроловів" Кирило Бескоровайний і Антон Гуманюк захопилися бродвейськими мюзиклами і романом Івана Багряного. Ні Кирило, ні Антон не є професійними музикантами, вони окреслили мелодику майбутнього мюзиклу, а оркестрування й остаточне музичне оформлення здійснив композитор Богдан Решетілов. Можливо, єдине, чого не вистачало моєму натренованому сучасною академічною музикою вуху, – більш складних гармоній у музиці. Проте враховуючи специфіку жанру вистави, ніяких дисонансів з почутим і побаченим на сцені у мене не виникало. Доволі строкатий музичний матеріал органічно поєднався з героями мюзиклу, серед яких з'явилися "нові обличчя". Наприклад, Фіона, кішечка-тигрище з Тихоокеанського експресу, вона ж – дружина тунгуза Дядорова і коханка майора Медвина. Її поява супроводжується протяжною блюзовою темою. Образ головного ката майора Медвина здався авторам мюзиклу не досить розкритим, тож було вирішено додати матеріал з "Саду Гетсиманського" Багряного, "задля додаткових барв" – як зазначив співлібретист Кирило Бескоровайний. І справді, зловісна реп-арія Медвина стала однією з найяскравіших сцен у мюзиклі. Серед музичних знахідок – саркастичні перегукування Грицька і Марійки, стилізовані під коломийки. Звучали зі сцени і східні мотиви у танці гейш, і дух тайги. Авторам вдалося досягнути балансу у цьому поєднанні контрастів – від арії на межі крику Григорія Многогрішного до проникливого наспівування Наталки. Не можу не відзначити чудове втілення образів героїв артистами Театру оперети. Складалося враження, що кожна роль прописана саме для них і відповідає їхнім характерам.

Фото: Анатолій Федорців

Чого не було у сценарії мюзиклу

Дивно, що до нашого часу з'явилася лише одна екранізація роману "Тигролови" – неоднозначний художній фільм Ростислава Синька 1994 року. Подивитися його варто хіба що шанувальникам оперного співака Анатолія Мокренка, який, на мій розсуд, затьмарив своєю грою інших зіркових акторів. Сумніваюся, що ця кіноверсія сподобалася б Івану Багряному, який ще на початку 1950-х вбачав у створенні українських фільмів засіб боротьби з ідеологією СРСР. У нього була не одна ідея кіносценаріїв, зокрема, він планував написати для Голівуду за "Тигроловами" сценарій пригодницького фільму. Ці задуми так і не здійснилися за життя Багряного. Але впевнена, що він би був у захваті від мюзиклу "Тигролови" в Опереті. Не лише письменник, але й провидець, Багряний бачив і внутрішні проблеми самих українців, тож закликав їх до єдності. І цю єдність можна було відчути у вечір першого прем’єрного показу мюзиклу "Тигролови". Тоді, після завершення вистави, публіка в залі на одному подиху відповіла "Героям слава!" у відповідь на "Слава Україні!" очільника Оперети Богдана Струтинського.

Цитата з роману Багряного, лейтмотив "Тигроловів" – сміливі завжди мають щастя – згадувався чи не у всіх матеріалах про новий мюзикл. Якщо абстрагуватися від роману Багряного, то можна побачити підтвердження цього вислову на прикладі сучасного мистецтва. Сміливі й талановиті експерименти з українського класикою засвідчили успіх абсолютно різних проєктів. Згадаймо серіал "Спіймати Кайдаша", мультфільм "Мавка", опери "Катерина" Родіна в Одесі чи оновлений "Запорожець за Дунаєм" у Львові, виставу "Конотопська відьма" Івана Уривського у театрі Франка. Це черговий знак позбавлятися від шлейфу меншовартості, який тягнувся з часів Російської імперії.

Читайте також: Урок деколонізації від Львівської опери і її "Запорожця за Дунаєм"