Переозначення "Батьківщини-матері": ціна vs цінність

Ще ніколи українські музеї не отримували такої уваги від співгромадян, як нині. Так, вітчизняні інституції вже прозвучали у закордонних медіа в контексті катастрофічних пограбувань та руйнувань з початку повномасштабного вторгнення рф в Україну.

Але чи уявляєте ви таке ж жваве обговорення причин і наслідків викрадення колекцій того ж скіфського золота з Мелітополя, як палко ми дискутуємо з приводу доцільності фінансування добудови Національного музею Голодомору-Геноциду чи про зміну герба СРСР на тризуб на щиті "Батьківщини-матері"? Навряд. Ціну питання заміни герба у 28 млн донорських коштів обговорювано чимало, тож проаналізуймо цінність монумента і процес його переозначення в контексті діяльності Національного музею історії України у Другій світовій війні.

Лікбез. Переозначення як процес концептуального аналізу попередньої, майже півстолітньої діяльності Музею війни, його ролі в житті столиці та України в цілому, а також соціокультурного контексту його роботи для визначення подальших векторів розвитку було розпочато відносно давно. З 2015 року, відповідно до закону про декомунізацію, інституція отримала свою нинішню назву, де-юре припинивши бути "Меморіальним комплексом "Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років".

На монументі "Батьківщина-матір" замінили герб. Фото: Національний музей історії України у Другій світовій війні

Розпочались обговорення переосмислення музейної експозиції зі зміною оптики – від усталених радянських наративів до світових тенденцій. Зокрема, мова зайшла про необхідність перегляду і представлення трагічних й суперечливих сторінок боротьби народу України за незалежність одночасно проти двох тоталітарних режимів – радянського та нацистського.

Паралельно науковці Музею війни розпочали експедиційні виїзди до зони АТО-ООС, що розширило експозиційні можливості інституції.

До Дня Незалежності України на щиті Батьківщини-матері замінили герб. Фото: Національний музей історії України у Другій світовій війні

Призначення в грудні 2021 р. за результатами відкритого конкурсу генеральним директором музею історика Юрія Савчука та надзвичайні виклики повномасштабного вторгнення радикально прискорили процеси переозначення Музею війни і монументу "Батьківщина-мати".

Постійні експедиції до щойно деокупованих територій та активна виставкова діяльність, зосереджена на війні, що триває, продемонстрували команді інституції і громадськості, що Музей війни не може надалі обмежуватись лише періодом Другої світової війни і доречно розглядати цей історичний час як один з етапів боротьби народу України за незалежність, що почалась у часи Першої світової війни і сягнула свого апогею у сучасному відстоюванні права на власну ідентичність у війні з російським агресором.

Читайте також: Скульптура "Впевнена": як вона з'явилась у Стрийському парку і що насправді означає

Що ж до переозначення самого монументу "Батьківщина-мати", то те, що впродовж років сприймалось суспільством з легкою іронією і почасти сарказмом (свідченням чому є численні народні назви монументу), за лічені дні повномасштабного вторгнення набуло позитивної конотації – фігура сталевої жінки з щитом і мечем почала широко подаватись у соціальних мережах та в публічному просторі, як символ опору, незламності та захисту столиці.

Переозначення монументу в мемах. Фото: з відкритих джерел

Переозначення – це не просто зміна герба срср на щиті монументу на Тризуб, назви "Батьківщина-мати" на "Україна-мати", а назви Національного музею історії України у Другій світовій війні – на Національний музей війни за Незалежність. Це фундаментальні зміни концепту.

Переозначення передбачає великий комплекс науково-дослідницької, аналітичної та просвітницької роботи колективу музею та незалежних експертів. Його метою є не лише розширення хронологічних меж музейної діяльності, що охоплювала б столітнє коло боротьби народу України за Незалежність для повноцінного представлення причинно-наслідкового зв’язку сучасних подій з подіями ХХ ст.

Переозначення монументу в мемах. Фото: Facebook Олександр Грехов

Метою переозначення є осучаснення місії Музею та обгрунтоване визначення його ролі у соціокультурному житті країни як місця пам'яті та вшанування майбутньої Перемоги в сучасних умовах оборони української державності.

Читайте також: З "Батьківщини-матері" демонтували радянський герб – він провисів понад 40 років. ФОТО

Деструкція чи деконструкція

У питанні переозначення "Батьківщини-матері" в процесі публічного обговорення найчастіше мова йде саме про ціну питання заміни герба, а ціна зрідка відповідає цінності – це вам скаже чи не кожен музейник світу, який бодай раз оформлював страховку на предмет з колекції. Коли ж мова заходить про цінність монументу, то тут давно на часі деконструкція певних поширених міфів та дещиця лікбезу.

Лікбез. Деконструкція – це розкладання конкретних феноменів (явищ, процесів, об’єктів тощо) на змістові, концептуальні складові для подальшого їх різнобічного аналізу і переосмислення в контексті сучасності. Одним з засадничих завдань деконструкції є – продемонструвати сумнівність, суперечливість і неабсолютність стереотипно прийнятних на загал опозицій, як то "істина – брехня", "гарно – потворно", "радянщина – антирадянщина". Деконструкція – це про поліфонію сенсів і неоднозначність інтерпретацій у нашому бентежному і такому змінному світі.

Деконструювати – не означає розібрати "на деталі" й так і залишити. Це було б деструкцією. Деконструкція ж – це про аналіз, а не руйнацію. Про відділення зерна від плевел, а фактів – від міфів, аби після цього скласти ієрархію сенсів, що відповідала б вимогам сучасності, сформувавши оновлений цілісний і різноплановий образ.

Голова скульптури в процесі підготовки до монтажу. Фото: з відкритих джерел

Чому не варто зносити монумент "Батьківщина-мати"? По-перше, це визнана пам’ятка науки і техніки. По-друге, це дорожче, якщо вже говорити про ціну. По-третє, якби в більшості цивілізованих країн кожен наступний політичний устрій знищував споруди чи монументи попередників, ми б не мали багатьох пам’яток Франції (з її-то частотністю переворотів) і більшої частини Європи. В цьому контексті варто згадати про ставлення італійців до власної архітектури 1920-30 рр.

Навіть якщо зосередитись суто на зразках періоду імперських амбіцій Муссоліні, коли влада максимально не допускала різноманіття художніх стилів і зосередилась на монументальних спорудах, що засвідчували б її велич, ми все одно не побачимо повоєнного чи сучасного нищення основних пам'яток цього тоталітарного режиму.

Василь Бородай за роботою. Фото: з архіву митця

Ті ж Будинки Фасцій, що були спеціально зведені для розміщення партійних осередків, не постраждали – з них по завершенню Другої світової війни зняли фашистські символи, перейменували і наповнили цілком новими сенсами. Так Форум Муссоліні став Італійським форумом, як Музей В.Леніна в Києві – Українським домом. Але ж це – архітектура, а не скульптура, можете зауважити ви! Так, але й монумент "Батьківщина-мати", як відомо, це не просто скульптура, а частина комплексної споруди, в якій впродовж десятків років розміщено найбільший військовий музей країни. Тож в чому ще цінність монументу "Батьківщина-мати"?

Монумент унікальний з технічного боку і суттєво випередив свій час саме в інженерному плані, адже для його спорудження, ще й в особливо прискореному темпі через дедлайни, визначені КПРС і зумовлені хитким здоров'ям генсека, архітекторам, інженерам і технікам весь час доводилось винаходити нові методи і технології, аби скульптура була стійкою при таких габаритах.

І щоб була зведена до 36-ої річниці завершення Другої світової війни, бо до попередньої, "круглої" дати не встигли, а до наступної річниці генсек, якому праглось відвідати відкриття, міг не дожити, що, власне, і сталось. Відтак команді інженерів, конструкторів і решті технічного персоналу доводилось брейнстормити 24/7 для винайдення способів оптимального монтажу монументу з максимально стійких матеріалів у найкоротші терміни.

Початок будівництва. 1980 р. Фото: Еміль Панасюк (з відкритих джерел). Фото: Національний музей історії України у Другій світовій війні

Це суцільнозварна сталева споруда, яка є найвищою в Україні і входить до топ-5 найвищих у світі. Фігура висотою 68 м стоїть на конусному 40-метровому п'єдесталі, під яким знаходиться збірно-монолітний залізобетонний колодязь, глибиною 12 м. Загальна висота монументу – 108 м, вага – близько 450 т. Обшивку скульптури (а це 27 багатотонних блоків!) виготовлено в Україні, на Запоріжжі, об'єднаними зусиллями "Дніпроспецсталі" та "Запоріжсталі".

Змонтовано у Києві на заводі ім. Паризької комуни. Інститут загальної і неорганічної хімії Академії наук УРСР розробив спеціальну технологію електрохімічної обробки зварних швів, а Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона винайшов спеціальний метод їх якісного зварювання. До слова, при монтажі конструкції зварювальних швів було покладено близько 30 км. Також київськими інженерами розроблено особливі системи вентиляції, енергозабезпечення, антизледеніння для Монументу. На вістрі меча є спеціальний пристрій для гасіння коливань вітрового навантаження.

Підйом всередині руки монумента. Фото: Еміль Панасюк (з відкритих джерел). Фото: Національний музей історії України у Другій світовій війні

Саме українські – запорізькі та київські фахівці забезпечили технічну унікальність цієї споруди, як і її фізичну стійкість.

Відтак є сенс підкреслити, що переозначення монументу "Батьківщина-мати", в процесі якого було демонтовано герб СРСР та піднято Тризуб, відбувається не лише як закономірна реакція на виклики воєнного часу і запит суспільства, а є своєрідним відновленням історичної справедливості, що давно на часі.

Адже найвищий монумент України, створений українським скульптором Василем Бородаєм та командою українських архітекторів, інженерів, техніків і сталеварів має бути комплексно переосмислено в контексті сучасної української культури і наповнено новими сенсами, які вже частково сформовані самим українським суспільством. І це лише частина великого процесу переозначення Меморіального комплексу, результатом якого буде розширення хронологічних меж наукової та виставкової діяльності музею, зміна його назви на Національний музей війни за Незалежність, перейменування монументу на "Україну-мати" та створення нової експозиції на основі переозначення його концепції.

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.