Стереотипи: чому важливо з ними боротися

Стереотип – закореніле ставлення до подій та явищ, вироблене на основі порівняння їх з внутрішніми ідеалами, що, як правило, не має безпосереднього відношення до реальності.

В науці існує такий загально вживаний та визнаний на міжнародному рівні термін, що називається "піраміда ненависті".

Дана піраміда зображає, як з’являється мова ненависті та з чого вона бере свій початок.

І має вона такий вигляд:

5. Геноцид

4. Жорстокість

3. Дискримінація

2. Дії, що сформовані на основі упереджень (насмішки, жарти, соціальна ізоляція, соціальне виключення)

1. Упереджене ставлення (засудження, суб’єктивність, упередження, стереотипи)

У країнах Європейського союзу велику увагу та кошти спрямовують на вивчення та протидію мові ненависті (англійською – hate speech). Так, Європа засвоїла урок часів Другої світової.

Мова ненависті – це та рушійна сила, що розколює суспільство, починаючи від локального, а закінчуючи міжнародними конфліктами та війнами.

Як відомо, все велике (і навіть великі проблеми) починається з малого. Аби прочитати книжку, спершу треба вивчити літери, що об’єднуються у слова, а ті, своєю чергою, створюють речення; будинки будуються з маленьких цеглинок; мрії зазвичай досягаються маленькими кроками. Те ж саме стосується мови ненависті.

Розпочинати боротьбу зі стереотипами треба з базових розумінь, маленьких думок, що "це неправильно", "так не заведено", "моя думка правильна, проте мене ніхто не розуміє".

Ви колись чули, а, можливо, навіть вживали подібні вислови: "українці щодня їдять борщ із салом, а запивають все те горілкою", "блондинка за кермом – всім ховатися!", "людина з села – значить, відчуття стилю в неї нема", "за кордоном живеться краще"?

Таких висловів в нашому щоденному вжитку дуже багато. Частенько ми їх навіть не помічаємо, адже в нашому розумінні – це є норма.

Насправді ж – це стереотипи. Це перші цеглинки до забудови будинку, в якому поселиться мова ненависті та навіть злочини на базі ненависті (hate crime).

На перший погляд, це здається дуже невинними жартами, можна навіть сказати: ми такі, що поробиш, не треба змінюватися.

Так, змінюватися не треба, але вектор думок варто направити в інший бік. Особливо в дитячих садочках та школах. Адже саме там діти отримують базові знання, що далі спрямовують їх по життю. А діти, як ми пам’ятаємо, це майбутнє нашої країни. Кожної країни.

Більшість стереотипів, як і решта психологічних речей, зароджуються у ранньому дитинстві. На одну упереджену думку насідає інша, а далі цей процес не спинити. Це подібно тому, як створюється клубок для плетіння, де тоненька нитка з часом формує великого розміру шар.

Що відкритіші до різномаїття люди, тим більше розвинений добробут у суспільстві.

Приведу приклад зі свого досвіду. В минулому я мала нагоду певний час жити у Великій Британії.

Є речі, які одразу впадають в око при приїзді в іншу країну. Тож я помітила, як спокійно та легко поводять себе там люди, я б навіть вжила слово "розкуто".

Вони взагалі не переживають через розмір живота, обсяг талії, вони приймають себе такими, якими їх створила природа. Жінки, яких у нас би назвали з зайвою вагою, там вдягають короткі шорти чи спідниці та не приховують живіт під велетенськими светрами.

Я тишком заздрила такій свободі, тому що звикла вважати себе повною, недосконалою, а протягом тривалого часу стидалася носити речі, що обвивають стан. Я апріорі стидалася свого тіла. Тоді я зрозуміла, що це і є стереотип в моїй голові.

Нас всіх виростили на думці, що в Україні найгарніші жінки, що треба автоматично бути дуже вимогливою до себе, гарно вдягатися та картати себе через кожен набраний кілограм – інакше невідповідатимемо заданому критерію. А потім ми ж самі бідкаємося в соцмережах, що той чи інший президент називає нас брендом.

Якось розмовляючи зі своєю подругою з Англії, я сказала, що за середньостатичним критерієм українців я вважаюся жінкою в міру крупною, а для декого навіть повною. Потрібно було бачити її очі.

Тоді я зрозуміла ще одну річ: наші ж стереотипи настільки стискають нас ізсередини, що елементарно не дозволяють розвиватися, вони посягають на нашу свободу. Вони породжують подібні запитання в голові: а чи достатньо я хороша? чи гарна я? чи зможу я? чи достатньо я… "я"?

Усі перелічені запитання переростають у вагання, невіру у власні сили, зупиняють наші спроби створити щось навіть там, де в принципі можна спробувати створити продукт чи що інше без жодного ризику. Тому що всі ці внутрішні "я не зможу" перекривають рух нашого запалу та бажання.

Згадався мені іще один приклад. У 2012 році разом з подругами ми вперше побували в Іспанії. Нам потрібно було почекати на літак до 5 ранку, тому цілу ніч ми гуляли Барселоною.

Пам’ятаю наші здивовані обличчя, коли ми вночі побачили компанію дівчат у коротесеньких спідницях. Дівчата йшли містом, цокали підборами, щось говорили одна одній та голосно сміялися. Назустріч їм прямувала така сама компанія хлопців-однолітків. І тоді наше здивування взагалі сягнуло неба – абсолютно ніхто із хлопців навіть не зиркнув у бік дівчат.

Згодом я обговорила цей випадок зі своїм іспанським другом, на що він мені пояснив: з раннього дитинства їх виховують абсолютними феміністами (за рівноправність в усіх сферах, ні в якому разі не нівелювати роль чоловіка). Тобто їх навчають спокійно ставитися до проявлення будь-яких особистісних уподобань.

Провести дівчину поглядом чи ба присвиснути їй услід, значить – зрадити самоповагу. Змалечку вони знають, що людина має право вдягатися та поводитися так, як вважає за належне.

Так, це не значить, що можна порушувати загально прийняті норми поведінки у суспільстві. Так, є дійсно випадки, коли жодні права чи фемінізм не відбілюють репутацію.

Але саме таке сприйняття зменшує ризики насилля у суспільстві. Адже відповідальність за дії покладається саме на людину, яка вчинила поступок, а не на те, що хтось скомпроментував гвалтівника відвертим одягом.

Відсутність стереотипів – це прийняття інших з їх смаками, вибором, вподобаннями; це ставлення до інших людей як до рівних, адже так воно і є.

В історії існує безліч трагічних моментів, коли одна людина чи група людей вважали себе кращими за інших. Усі ми знаємо, чим це все закінчувалося.

Зрештою, коли ми зі студентами поїхали до місць колишніх концтаборів "Аушвіц-Біркенау", мене вразило там усе. Туди безумовно варто їхати, аби зрозуміти, на що здатна людська жорстокість.

Проте найбільше у пам’яті закарбувалися слова гіда: "Я прошу вас подумати, чому все це сталося. Адже ця трагедія сформувалася й сталася не протягом одного дня. Цьому передували певні упередження та стереотипне мислення великої кількості людей".

І саме тут варто знову згадати піраміду мови ненависті та її перший рівень, з чого все починається.

У суспільстві, де стереотипи не є домінантою, люди більше вірять у себе, в одне одного, там існує взаємопідтримка. Люди формують сильні суспільства спершу на локальному рівні, а потім поступово переводять його на національний.

Там, де немає стереотипів, люди не просто підтримують одне одного, вони пробують, створюють власні продукти, виходять з ними на ринки, розвивають економіку, покращують свій добробут.

Там, де немає стереотипів, там в принципі менші ризики корумпованості влади. Адже з самого початку у свідомості громадян відсутня думка, що хтось кращий за інших тільки тому, що виконує свою роботу й має виправдання свого хабарництва.

На місце стереотипам у таких суспільствах приходить відчуття поваги, а також виховується відповідальність за власні дії.

У нашому суспільстві дуже багато стереотипів. І починаються вони зазвичай з думки, що хтось вдягнувся не так чи висловив відмінну від інших точку зору.

Досить багато їх у бізнесі та освітніх закладах. Діти ще досі виховуються за формулою "викладач – це поважна людина, якій все дозволено та яку треба боятися".

У неформальній освіті побутує думка, що, власне, учні (діти) можуть дати вчителю більше знань, ніж він їм. Такий процес відбувається, коли учнів правильно мотивують та породжують у них інтерес до предмета, до тих самих знань.

Якщо ви берете участь у тренінгах та лекторіях, ви напевне, чули таке слово як "фасилітатор/ка". Це людина, яка по суті веде процес дискусії та надає учасникам розклад активностей. Проте все решта – за учнями.

Мій досвід показує, що такий підхід дійсно працює. Він настільки породжує мотивацію учнів, що вони самі відшуковують цікаві факти у свій вільний час та із сяючими від запалу очима діляться новими матеріалами та фактами. У такі моменти я розумію, що в них мудрості набагато більше, ніж в мене.

Стереотипи не можуть з’явитися просто так, вони зародилися з певних логічних причин. Вони є апріорі доволі вигідними для будь-якої системи. Адже люди не виділяються, чітко слідують прописаним (колись давно) постулатам.

Проте, як говорила Рут Гінсбург, законодавство, що застаріло й було написане 200 років тому, треба змінювати.

Те ж саме стосується й стереотипів. Це своєрідна бульбашка, що тримає нас серед своїх невидимих стінок та не дає ступити крок вліво чи вправо, заважаючи розвиватися.

Відмовлятися від стереотипів дуже важко! А ще важче відстежувати власний процес мислення та зізнаватися собі в тому, що в такому випадку я керуюся стереотипами, що ця думка не є моя, вона нав’язана мені.

Але як тільки в нашому мозкові виникає це розуміння, з часом звичка втрачає саму себе, ми починаємо виходити з невидимих бульбашок, а на зміну стереотипам приходить свідоме життя. 

Оксана Шамонова, проєктна менеджерка неформальної освіти, комунікаторка, спеціально для УП.Життя

Титульна світлина studiostoks/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

Словесний стриптиз онкопацієнтки: рак, упередження та стереотипи

"Наїлися російських щів": мешканці Сходу про стереотипи, які варто забувати

"В Ужгороді небезпечно бути "відкритим": мешканці Заходу про стереотипи

"На дорогах немає жінок і чоловіків. Є водії". Як в Луцьку долають стереотипи

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.