Цирк без тварин: якою буде доля ведмедів та інших "артистів" після заборони їх експлуатації

В Україні знову актуалізувалося питання заборони цирків із тваринами.

Так, у квітні, завдяки тривалій боротьбі зоозахисного руху UAnimals, депутати МФО "Гуманна країна" подали законопроєкт 5409, який заборонить експлуатувати усіх тварин у цирках.

Одне з найважливіших питань, пов’язаним із такою забороною: куди потраплять тварини після цирків?

Зазвичай подальша доля тварини залежить від гостроти ситуації та самої тварини, адже це можуть бути як дикі, так і свійські та домашні тварини.

Головне – не назва закладу, а те, які умови він може забезпечити.

Очевидно, що для циркового песика нічого ліпшого за родину не може бути, тоді як для диких тварин необхідно забезпечити повноцінну реабілітацію, належні умови утримання та безпеку – як для самої тварини, так і для оточення.

Саме тому це мають бути не просто люди, які люблять тварин, а компетентні організації, які мають відповідний КВЕД, дозволи та можливості утримувати диких тварин, а також персонал, тобто фахівців у штаті.

Здебільшого йдеться про спеціалізовані реабілітаційні центри: наприклад, притулки для слонів, ведмедів, великих кішок або навіть спеціально для циркових тварин.

Марина у притулку для ведмедів "Біла скеля". Фото facebook/maryna.shkvyria

Що таке притулок?

Це вольєри – великі природні або наближені до природних умов, які можуть просто покривати основні видові потреби тварин. Але це вже не просто однотипні клітки, у яких утримують різних тварин.

Через тривалу експлуатацію й умови утримання циркові тварини – одна з найскладніших категорій для реабілітації.

Відсутність сонячного світла, руху, постійний стрес та негативні практики взаємодії (дресура) – усе це виливається у величезну кількість захворювань і травм.

Насамперед ідеться про стандартні захворювання тварин, яких утримують у поганих умовах – це серйозні проблеми з ШКТ, зубами та зором. Біохімія крові часто засвідчує поганий стан багатьох систем органів і організму в цілому.

Також циркові тварини – це завжди безліч маленьких травм. Когось били, хтось травмувався об клітку, хтось під час транспортування, хтось постраждав внаслідок конфліктів на манежі чи під час власне дресирування (що особливо характерно для коней і хижаків).

Крім того, кожна група тварин має свої проблеми.

Ведмеді – це переважно зір, який сильно впав, проблеми з суглобами, артрози й дуже часто діабет.

У коней, зебр та інших копитних – це проблема зі станом копит. Через те, що коні, зебри, верблюди, жирафи та інші копитні, які повинні дуже багато рухатися, у цирку постійно стоять, вони страждають на ламініт, гниття стрілки, проблеми з суглобами через неправильну форму копита, неправильну постанову ніг тощо.

Крім того, ці тварини також страждають через проблеми з ШКТ, оскільки для нормальної роботи шлунково-кишкового тракту вони повинні постійно рухатись, багато їсти та мати вільний доступ до їжі та води.

Ще одна проблема циркових коней – хвороби спини, зокрема асиметрія м'язів. Сама форма та розмір циркового манежу спроєктований історично для виступів із кіньми.

Основний рух коней на манежі в джигітівці та більшості інших номерів – це рівномірний біг по колу, зазвичай в одну й ту саму сторону. Часто з кимось на спині: одним артистом, кількома людьми чи іншими тваринами.

Зрештою через це м’язи розвиваються несиметрично, що тягне за собою викривлення та асиметрію усього тіла.

БІЛЬШЕ ПО ЦІЙ ТЕМІ: Реальна ціна "алє-оп": що робить цирк з тваринами

Для таких розумово високорозвинених тварин зі складним емоційним інтелектом, як примати, слони, ведмеді, дуже травматичний сам характер циркової експлуатації. Ці тварини потребують постійного когнітивного навантаження.

Їхня стратегія харчування та стратегія соціального життя така, що вони повсякчас спілкуються, мають розв'язувати складні задачі, змінюють ієрархію... – майже як люди.

Тож, коли в цирку вони майже все своє життя просто сидять у клітці та їдять із годівниці, а вся їхня когнітивна діяльність – це дресирування та комунікація з незначною кількістю людей, яким від них потрібні лише правильно виконані трюки, але не спілкування з собі подібними в правильних нормальних умовах, їхня психіка зазнає серйозних травм.

Крім компульсивних розладів, які легко помітити, зокрема стереотипії, є ще менш очевидні ознаки психічних хвороб. Так, тварини стають неохайними, вони перестають доглядати за собою та місцем, де живуть, у них з’являється апатія або надмірна агресія, розвивається самоушкоджуюча поведінка.

Дресирувальники називають це любов’ю. Фото facebook/maryna.shkvyria

Циркові умови для тварин дуже стресогенні. Від тварин весь час щось вимагають, вони майже завжди в клітках, у тісних приміщеннях, тому потерпають через постійний стрес.

Навіть якщо простір безпечний, інстинкти не дозволяють тваринам постійно перебувати в замкненому просторі, без можливості вільно пересуватися й під повним наглядом з усіх сторін – це суперечить біології будь-якого виду, інакше тварина стресує через те, що в разі нападу хижака чи ворога, вона не зможе сховатися чи втекти.

Такий стрес накопичується і зрештою виливається як у фізіологічні проблеми, так і в психологічні розлади. Апатія, гіперактивність, депресія, агресія, аутоагресія – це може бути все що завгодно.

Зрештою, саме через такі умови циркові тварини справді інколи люблять виступи, оскільки це єдина можливість для них отримати бодай якесь когнітивне навантаження та можливість розім’ятися.

Також усе це пояснює ставлення циркових тварин до дресирувальників – тих, хто дає їм таку можливість і водночас є єдиними людьми, з якими тварини можуть спілкуватися.

Дресирувальники називають це любов’ю, але це не так, тому тваринам після цирку потрібна реабілітація.

Перший етап реабілітації – це ветеринарія, діагностика та лікування. Коли тварина приїжджає до реабілітаційного центру, їй потрібна діагностика: аналізи, біохімія, УЗД, рентген, офтальмоскопія, огляд стану шкіри.

Якщо йдеться про диких тварин, то для всього цього потрібна анестезія.

Якщо потрібно, тварину вакцинують, чіпують.

За результатами отриманих аналізів назначається або додаткове діагностування, або дослідження, або лікування.

Найчастіше найпершими лікуються зуби, оскільки неправильне харчування та стрес призводять до їхнього руйнування.

Також колишнім цирковим тваринам часто назначають курс підтримувальних ліків, щоби прибрати больовий синдром артрозних станів і тварина могла рухатися.

Але для кожної окремої тварини – своє лікування. Комусь пощастило більше й негативні наслідки циркового життя можна вилікувати, а для когось їх можна лише приглушити, позбавивши тварину болю.

Сама реабілітація – це, по суті, забезпечення потреб кожного виду.

Спершу тварину позбавляють усього негативу, який супроводжував її життя в цирку. Фото facebook/maryna.shkvyria

Треба розуміти, що коли ми забираємо дику тварину з клітки, ми не можемо одразу ж забрати клітку з тварини.

Щоби в тварини не було стресу через зміну навколишнього середовища та за санітарними вимогами, спершу вона опиняється на карантині.

Під час перебування в карантині тварина може звикнутися з новим середовищем, новим місцем й оговтатися після транспортування та вилучення.

Поступово її починають випускати до вольєра, щоби вона могла ознайомитися з ним, звикнути до правильного характеру годування, тобто до того, що їжу вона тепер не їстиме одразу ж із миски, а шукатиме розкидану по вольєру, буде пастись тощо – тобто так, як це і має відбуватися в природі залежно від виду тварини.

Іншими словами, спершу тварину позбавляють усього негативу, який супроводжував її життя в цирку, а потім поступово привчають до того, як бути собою: як ведмедю бути ведмедем, а леву левом. Чим старша тварина, тим довше відбувається цей процес.

Наприклад, ми в притулку для ведмедів "Біла скеля" рятуємо колишніх циркових ведмедів.

За роки роботи ми помітили, що ведмеді, які провели все своє життя в циркових клітках, навіть не знають, що таке водойма, не вміють ходити по траві.

Спершу вони бояться навіть просто виходити з боксу на ґрунт, трава лоскоче їм лапи, а вода викликає в них справжній подив!

Але вже за певний час, вони звикають до всього цього – інстинкти підказують їм, що робити. Та й до всього хорошого швидко звикаєш.

Марина Шквиря, кандидатка біологічних наук, співвласниця притулку для ведмедів "Біла скеля", спеціально для УП.Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Вас також може зацікавити:

Цирк без тварин: за що платимо, купуючи квиток?

Розігрітий металевий лист, електрошок та ще 4 причини заборонити цирки з тваринами

Крок до перемоги: суд заборонив використовувати тварин у цирках-шапіто столиці

Заборона Шредінгера: що там з тваринами в цирках?

Вперше в Україні: суд заборонив стаціонарному цирку експлуатувати тварин

Позиція: Львів проти цирку з тваринами

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.