Назарій Гусаков: черговий урок для всього благодійного сектору України?

Історія з Назарієм Гусаковим – можливо не просто скандал. Можливо, це лакмусовий папірець для всього нашого благодійного сектору. Ця ситуація – про втрату довіри, яку ми будували роками. Про удар по тисячах людей, які щодня працюють чесно, прозоро й віддано. І про потребу в справжніх, а не ситуативних змінах.

Прозорість як основа довіри

Ще у 2019 році, коли я була радницею міністра культури, молоді та спорту, ми вперше порушували питання прозорості благодійного сектору на державному рівні. Ми закладали стратегію розвитку, і я пам’ятаю, як складно було пояснювати: прозорість – це не лише звіт до податкової. Це – довіра людей. Бо кожна гривня – це не просто гроші. Це чиясь віра.

Сьогодні історія з Назарієм Гусаковим повернула цю дискусію. Ми бачимо, як емоційність без прозорості породжує зловживання. І знову держава намагається реагувати швидко – замість того, щоб діяти системно. Але благодійність – не місце для імпульсивних рішень. Нам потрібна реформа, а не бюрократія.

Я розумію, як може бути важко сьогодні дивитися людям в очі й просити про підтримку, коли з’являються такі історії. Адже недовіра може збільшитись ще більше до всього сектору та зборів, до волонтерів, які стали опорою під час повномасштабного вторгнення для багатьох.

Волонтерство – сила і ризик одночасно

Якби не професійні волонтери – ми б не вистояли жодної з криз. Вони мають унікальну перевагу – швидкість мобілізації. Це той емердженсі-ресурс, який врятував нас під час COVID-19 і з перших днів повномасштабного вторгнення.

Але саме ця швидкість тягне за собою ризики. Бо контроль зазвичай зникає. І виникають болючі питання:

Хто купує дрони? Чи не сам волонтер у себе? Куди пішла гуманітарна допомога, зібрана "на картку"? Чи справді вона передана людям, чи роздана, чи – гірше – продана?

Це все підриває не лише конкретні ініціативи, а й довіру до самої ідеї волонтерства. І ми маємо мати сміливість ставити ці питання. Бо справжня довіра тримається не лише на емоціях, а й на контролі. І це – не критика, а бажання відкрито говорити про те, що нам потрібен регулятор. Такий, що допомагав би чесним і прозорим ставати сильнішими, а тим, хто намагається нажитися – створював би системні перешкоди.

Наслідки одного скандалу – десятки заблокованих рахунків

Зараз ми платимо ціну за те, що раніше здавалось нормальним: збори на картку без звітності, без аудиту, без контролю. Поки суспільство вірить у "волонтерство від серця", ми стикаємося з наслідками відсутності професіоналізму. А б’є це – по чесних, прозорих, відповідальних.

Загальна проблема – не лише в Назарії, а в системному ігноруванні звітності. Тут маємо чесно подивитися в очі цифрам. Аналітика Opendatabot показала, що за 2024 рік 89% (92 тис.) громадських організацій в Україні не здали фінансові звіти. Це на 2 225 більше, ніж у 2023 році. Схожа ситуація і в благодійному секторі – 77% фондів (23 тис.) не подали фінансову звітність. Це – не просто цифри. Це свідчення глибокої системної кризи у секторі, який має бути прикладом прозорості.

Opendatabot також зазначає, що це не нова тенденція – у 2021 році 97% ГО і 94% БФ не здали фінзвіти попри вимогу закону. Це не про війну, це про традицію – бути в тіні, навіть коли ти формально в секторі довіри.

І тут ми маємо говорити про різницю понять звітів. Бо податковий звіт – це не фінансовий. А фінансовий – не аудиторський. Податковий звіт нічого не пояснює людині, яка хоче знати, куди пішли її пожертвувані кошти. Якщо дати будь-якій пересічній людині податкову звітність організації, вона не зможе зрозуміти, чим та організація займалася цілий рік.

Фінансовий звіт – це документ, який показує, скільки коштів було зібрано, звідки вони надійшли і на що були витрачені. Але навіть серед тих, хто здав податкову звітність, далеко не всі опублікували фінансові звіти на своїх сайтах чи в соцмережах.

Аудиторський звіт – це зовсім інший рівень. Це перевірка всіх документів незалежною стороною, яка підтверджує: так, кошти були витрачені відповідно до призначення. Але тут ми потрапляємо в замкнене коло: аудит дорогий, а більшість людей не хочуть, щоб їхні донати йшли на адміністративні витрати. Тобто – не хочуть оплачувати офіс, програмне забезпечення чи перевірку, яка якраз і забезпечує довіру.

За законом благодійні організації можуть витрачати до 20% коштів на адміністративні потреби. І саме з цих коштів може бути оплачений аудит. Але якщо суспільство цього не визнає – не буде ані прозорості, ані професійності.

Тому потрібно чесно сказати: немає звітності – немає довіри. Але без довіри – немає фінансування звітності. І це виклик для всіх нас: і для організацій, і для суспільства, і для держави.

В Євросоюзі, куди ми прагнемо, не існує зборів на картку без звітності. Навіть на GoFundMe (це найпопулярніша у світі краудфандингова платформа для збору коштів на особисті, благодійні або громадські потреби) потрібно звітувати: куди пішли кошти, хто їх отримав, якою була мета.

Тож прозорість – це не опція. Це – основа довіри. І без неї ми не маємо морального права просити допомоги. Я закликаю кожну організацію переглянути свій підхід до звітності. Не заради галочки – заради довіри.

Бо такі історії, як з Назарієм дуже підкошують тих, хто все робить за правилами. Я вже побачила, що після скандалу з ним почали блокувати рахунки благодійних організацій. Без пояснень. Навіть тих, що звітують щомісяця, проходять аудити й не мають жодної скарги. Банки не завжди можуть назвати причину. Але факт – тиск на сектор є вже. А це – катастрофа для сектору. Один такий скандал – і професійна частина сектору ризикує втратити мільйони гривень потенційних донатів, які могли врятувати життя.

Рейтинг довіри – не завжди рейтинг зрілості

Є такий рейтинг – CAF World Giving Index – глобальний індекс благодійності. У 2022 році Україна вперше увійшла в ТОП-10, а в 2023 – стала другою у світі та найщедрішою в Європі. Це вражає.

Але будьмо чесні: це сталося не тому, що ми стали системними. А тому, що був початок повномасштабної війни. Це сплеск емоційних донатів, а не результат структурних змін. І поруч із добром – з’являється і зловживання. Бо де немає чітких правил – завжди з’являється хтось, хто цим скористається.

Потрібна професійна благодійність

Ми маємо говорити не лише про проблему, а й про рішення. Не ситуативні, а системні. Нам потрібен орган, подібний до Charity Commission у Великобританії. Який перевіряє, зупиняє шахраїв, повертає гроші донорам.

З іншого боку, ми повинні це зробити розумно, системно, мудро – використовуючи інструменти, які вже працюють в інших країнах: США, Великобританії, Канаді, Сінгапурі. Там діють національні регулятори, платформи мають обов’язкову звітність, а будь-яка організація або ініціатива зобов’язана публічно показати, як і на що були витрачені кошти. Це – не виняток, а правило.

Ми не повинні боятися слова "регулювання". Ми повинні боятися безвідповідальності. Саме вона руйнує довіру, партнерства й сектор загалом.

Висновок: шанс або втрата

Можливо, історія з Назарієм – це шанс. Побачити слабкі місця і змінити правила. Побудувати структуру, яка зробить нашу допомогу сильнішою, стійкішою і професійнішою.

Питання лише одне: чи готові ми це зробити разом – чесно, відкрито, відповідально? Чи знову чекатимемо, поки інформаційний шум стихне. А потім – новий скандал. Бо він точно буде.

Валерія Татарчук, засновниця БФ "Твоя Опора", спеціально для "УП. Життя"

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.