Як стати наставником і врятувати дитину з інтернатної системи

"Коли тебе виганяють з інтернату, тебе виштовхують у світ, про який ти нічого не знаєш. Ти не вмієш планувати бюджет, спілкуватися з людьми, розв'язувати побутові питання. Ти просто не знаєш, як цей світ за межами паркану працює", – ці слова я почула від людини, яка пройшла довгий шлях від підлітка, який тікав з інтернату "в сезон", щоб добути гроші на їжу, алкоголь, до успішного підприємця, який створив мільйонний бізнес.

Статистика, за якою стоять долі

Близько 10% випускників інтернатних закладів успішно адаптуються до самостійного життя. 90% молодих людей, які виходять із системи інституційного догляду, потрапляють у складні, часто небезпечні життєві обставини: кримінал, наркотики, проституція. І річ не у тому, що ці діти чимось гірші за інших. Вони просто не знають, як жити за межами інтернату.

Працюючи з дитячими будинками та інтернатами понад десять років, я бачила безліч прикладів, як діти, виростаючи в системі, залишаються абсолютно неготовими до дорослого життя. І це не провина вихователів чи персоналу закладів, багато з яких щиро намагаються допомогти. Це системна проблема: навіть у найкращому інтернаті дитина не отримує індивідуальної уваги, підтримки та любові, які потрібні для здорового розвитку.

Наставництво: міст у доросле життя

Саме тому ми створили проєкт наставництва "Твоя опора". Це ініціатива, яка з'єднує дітей з інтернатних закладів зі значущими дорослими, які добровільно беруть на себе роль провідників у світ за межами інтернату.

Наставник – це не усиновлювач і не опікун. Це людина, яка регулярно (приблизно раз на тиждень) відвідує дитину, спілкується з нею, проводить час поза закладом, показує, як влаштоване життя "там, зовні". Це той, хто дає дитині зрозуміти, що вона цінна й важлива, що у неї є вибір і можливості, що її думка має значення.

Наставництво працює на трьох рівнях:

• емоційному – дитина отримує безумовну підтримку, увагу, повагу до її особистості;
• соціальному – наставник показує різні соціальні ситуації, вчить комунікувати з людьми, будувати здорові кордони;
• практичному – підліток вчиться користуватися громадським транспортом, ходити в магазин, планувати бюджет, готувати їжу, отримує профорієнтацію.

Доказ, що наставництво працює

Ігор Фостенко, засновник успішного бізнесу, сьогодні є мільйонером і користується повагою в бізнес-спільноті. Але колись його шлях привів його на вулиці, де він мав виживати і адаптовуватися.

"В теплу пору року я жив на вулиці, бо тоді можна було легко знайти гроші. А на зиму повертався в інтернатні заклади, бо там тепло, там погодують", – розповідає Ігор.

"Що тебе врятувало? Чому так виходить, що хтось не може, а ти можеш?" – запитала я Ігоря під час нашої розмови на записі подкасту ТурбоТи.

"Наставництво", – відповів він.

Наставник – людина, яка не побоялася простягнути руку "проблемному" підлітку. Чоловік, який став для Ігоря та інших прикладом показав, що є інший спосіб життя.

Нематеріальні речі, не грошова допомога, не проведення захопливих майстер-класів, а саме значущий дорослий, який був поруч і показував своїм прикладом інше життя.

Наставництво – не про "рятувати всіх"

Багато хто думає, що наставництво – це про швидке перетворення дитини, про "порятунок" і моментальні результати. Але це не так.

"Ви допомогли? Чи ви зруйнували життя дитини?" – запитує наша амбасадорка проєкту Інна Мірошниченко, коли говорить, як важливо підходити до допомоги дітям з розумінням їхніх реальних потреб, а не своїх уявлень.

Наставництво – це про систематичну присутність у житті дитини. Про те, щоб показати: світ може бути іншим. Про те, щоб бути надійним плечем і провідником, а не рятівником.

"Наставництво – це той промінчик світла, коли доросла людина з адекватного світу приходить і розповідає дитині, як там живеться. Це насіння, яке пробуджує в дитині бажання відчувати власну гідність і гідно жити", – говорить Інна.

Чи достатньо тільки бажання: хто може стати наставником?

Щоб стати наставником, насамперед важливо щиро хотіти підтримати дитину, мати внутрішню готовність до постійних зустрічей та побудови довірливих стосунків. Наставництво потребує відповідальності, відкритості, емпатії та бажання розвиватися разом із дитиною.

Наставником можуть стати:

• повнолітні громадяни України,
• люди з постійним місцем проживання,
• ті, хто не має судимостей,
• психічно здорові, без залежностей,
• ті, хто має час для регулярних зустрічей з дитиною (близько 3-4 годин на тиждень).

Наставником не можуть стати люди, які:

• позбавлені батьківських прав,
• мають певні захворювання (список такий самий, як для усиновлювачів),
• перебувають на обліку в наркологічному або психіатричному диспансері,
• раніше були звільнені з функцій опікуна за неналежне виконання обов'язків.

Кожна дитина заслуговує на шанс. І наставництво – це шанс, який ми можемо дати прямо зараз.

Більше дізнатися про наставництво можна у випусках подкасту ТурбоТи, де гостями були амбасадор проєкту Інна Мірошниченко, а також Ігор Фостенко, чиє життя змінилось завдяки наставнику.

Алгоритм дій: як стати наставником?

Якщо є бажання стати наставником, кожен може самостійно звернутися до місцевого Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді або до місцевого Центру соціальних послуг. Алгоритм дій для того, щоб стати наставником, доволі простий, хоча й вимагає певного часу та зусиль. Для цього потрібно:

• звернутися безпосередньо до місцевого центру соціальних послуг,
• зібрати всі необхідні документи,
• пройти навчання для наставників,
• пройти психологічне тестування та співбесіду,
• отримати висновок про можливість бути наставником,
• познайомитися з дитиною,
• укласти договір про наставництво,
• розпочати регулярне спілкування з дитиною,
• відвідувати супервізії та отримувати професійну підтримку.

Про всі контакти центрів соціальних служб, інформаційний супровід та подачу на навчання через наш фонд можна дізнатися у Telegram-каналі проєкту наставництва "Твоя опора", який ми створили для всіх охочих стати наставником.

А чи готові підлітки до того, щоб мати наставника?

Безперечно, підлітки не просто готові до наставництва – вони активно шукають такі стосунки. Вихованці інтернатів особливо відчувають брак персоналізованої уваги та емоційної підтримки. Вони потребують значущого дорослого, котрий щиро цікавитиметься їхнім світом, думками та прагненнями.

Природно, що в дітей сформувалась певна засторога й сумніви щодо дорослих – наслідок пережитого досвіду. Однак коли підліток помічає, що наставник з'являється систематично, виявляє інтерес до його життя без висування вимог – бар'єри поступово зникають, і дитина з ентузіазмом приймає запропоновану підтримку.

Наставництво набуває критичної важливості для старших вихованців, які незабаром залишать інтернатний заклад. Вони усвідомлюють, що невдовзі муситимуть самостійно функціонувати в суспільстві, до якого часто виявляються абсолютно неадаптованими. Їм необхідна людина, яка познайомить із реаліями повсякденного життя – від пошуку роботи й управління фінансами до взаємодії з різноманітними інституціями.

Надзвичайно цінним аспектом наставництва є також можливість дитини реалізувати право вибору. В умовах інтернату діти мають мінімум можливостей для самостійних рішень. А програма наставництва передбачає спочатку самостійне рішення щодо участі, а згодом – вибір активностей та тем для обговорення з наставником. Це становить перший реальний досвід автономності та усвідомлення відповідальності.

Тож якщо ви готові стати наставником – запрошую приєднатися до проєкту "Твоя опора". Якщо ви не можете стати наставником, але хочете допомогти – ваші донати дозволять нам розширити проєкт на більше регіонів і допомогти більшій кількості дітей.

Валерія Татарчук, засновниця БФ "Твоя Опора", спеціально для "УП. Життя"

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.