Боротьба проти байдужості: стан справи про загибель дитини у футбольному таборі

Справа боротьби за справедливість батьків 10-річного Івана Гончарука, який загинув у таборі української філії футбольної академії "Бенфіка", має складний зразково-показовий, суспільно-резонансний та юридичний характер.

Показовою вона є через незламну боротьбу батька й матері з бездіяльністю досудового слідства, байдужістю органу обвинувачення та навіть суду.

Проте саме стійкість потерпілих внаслідок ігнорування їхньої біди кримінальною юстицією допомогла перевернути дошку нечесної гри у правильний процесуальний напрямок і змусити систему діяти згідно із законом.

Суспільного резонансу справа набула завдяки активній публічній позиції батьків і чесним ЗМІ, які вирішили висвітлювати судовий процес попри можливий тиск, які інші медіа не витримали. Один із центральних телеканалів зняв сюжет про обставини загибелі Івана та оприлюднив його на своєму Youtube-каналі. Але вже за кілька годин відео видалили, посилаючись нібито на редакційну політику. І вже зараз, коли справа перебуває під особистим контролем Генерального прокурора України та четвертої гілки влади, державні органи хоча б демонстративно почали дотримуватись принципів законності та справедливості під час судового провадження.

Цей кейс також непростий, оскільки потерпіла сторона – це найслабша фігура із процесуального статусу, яка має найменше прав згідно із Кримінальним процесуальним кодексом України. Цим часто зловживають процесуальні опоненти.

Наразі судовий процес перебуває на стадії судового розгляду обвинувального акту стосовно тренера з футболу Андрія Чорноуса, якому інкримінують залишення у небезпеці. Однак причинами загибелі є не тільки бездіяльність однієї недбалої людини, а низка системних, халатних та незаконних дій інших посадових осіб, які досі не понесли жодного покарання.

Потерпілі вже декілька років намагаються притягнути до відповідальності керівництво спортивного комплексу Olympic Village, на території якого розміщується академія. Саме вони організовували оперативно-господарські процеси, надавали вказівки тренеру, оплачували його роботу та отримували надприбутки без сплати податків з дитячого спортивного табору, а також мали неоформлених працівників і працювали без дозвільних документів та ліцензій.

Протягом двох років спроби батьків притягнути до відповідальності посадових осіб зіштовхувалися з неабияким протистоянням. Так, від самого початку потерпілі намагалися добитися арешту їхнього майна, щоб хоч якось покрити моральну шкоду. Однак суд відмовив у забезпеченні цивільного позову саме до головної бенефіціарки спортивного комплексу.

На підготовчій стадії розгляду справи засідання призначали раз на пів року. Хоча статтю 6 Конвенції ЄСПЛ про розумні строки знає напам'ять кожен суддя.

Прокурорка Обухівської прокуратури, яка здійснювала процесуальне керівництво у справі, жодного разу не з'явилася на судові засідання. Спроби потерпілих поспілкуватися з нею хоча б телефоном ні до чого не призвели. Потім було незрозуміла поведінка прокурора, представника обвинувачення, який то не з'являвся на засідання протягом тривалого часу, то подавав недостатньо вагомі докази.

Тільки після виходу статті "Української правди" про загибель Івана і перебіг слідства та реакції на неї нового генерального прокурора Руслана Кравченка справа зрушила з мертвої точки. Замінили групу прокурорів обвинувачення, після чого суддя почала призначати засідання наперед – один-два рази на місяць. Це обнадіяло потерпілих. Нова група прокурорів почала вникати у суть справи та подавати належні докази, з'явились конкретні терміни розгляду і стадії судового провадження.

Проте разом із цим помітно змінилась тактика захисту обвинуваченого його адвокатами. Поки прокурор не подавав належних, на думку потерпілих, доказів, вони наполягали на пришвидшенні розгляду справи. Як тільки нарешті прокуратура запрацювала, на наш погляд – хоча б на пів сили від необхідного, захист відразу почав заявляти їй відвід, мотивуючи це формальними обставинами.

Обвинуваченого Андрія Чорноуса одночасно представляють три високооплачувані київські адвокати. Їх паралельно підтримує представник цивільних відповідачів – юридичних осіб, які здійснюють господарську діяльність на території спортивного комплексу Olympic Village, та фізичної особи-підприємиці Марії Крівопішиної. За наявними доказами, остання виплачувала Чорноусу неофіційну зарплату, надавала йому адміністративні вказівки та отримувала на свої рахунки ФОПу оплати від інших батьків за тренування їхніх дітей у спортивній школі. Фактично сім'я Кривопішиної і є головними бенефіціарами надприбутків та нульової відповідальності бізнесу.

Справа щодо інших посадових осіб, за нашими переконаннями, вже близько трьох років свідомо затягується слідчим відділом Обухівського районного управління поліції ГУНП у Київській області. За два роки так і не завершили експертизу умов безпеки життєдіяльності у цьому кримінальному провадженні. Нагадаю, що водойма, на якій загинув Іван, ніяк не пристосована для купання не тільки дітей, а навіть дорослих. Її глибина сягає дев'яти метрів, але жодних попереджувальних знаків про це не було.

Після зміни групи прокурорів Марії Кривопішиній повідомили про підозру у порушенні вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці, що спричинило загибель людини (частина 2 статті 271 Кримінального кодексу України). Наразі триває робота над оголошенням її у міжнародний розшук.

Ми вважаємо, що саме з такою принциповою позицією офісу Генерального прокурора щодо невідворотності покарання всіх причетних до загибелі Івана пов'язана маніпуляційна тактика захисту обвинуваченого та цивільних відповідачів. Вони двічі заявили відвід всій групі прокурорів, що є нічим іншим як зловживанням процесуальними правами.

Наразі суддя обидва рази відмовила у задоволенні цих клопотань як необґрунтованих. Проте сторона потерпілих вважає, що це не останні заявлені відводи групі прокурорів.

Окремої характеристики потребує погане технічне забезпечення судового провадження у Києво-Святошинському районному суді Київської області. Під час відеоконференцзв'язку із зали засідань, де відбувається слухання, погана якість звуку та відео, чим вдало користується сторона захисту. Адвокати виступають з трибуни, де немає мікрофону. Тому потерпілі змушені витрачати власні кошти, час та нерви, добираючись до суду з міста Балта Одеської області, щоб взять участь у засіданнях особисто. При цьому кожен раз вони наражаються на відкладення розгляду справи у зв'язку з клопотанням сторони захисту, що вже відбувалося неодноразово.

Одне з минулих засідань з технічних причин провели в іншій залі, де звук і відео були якісними. Тоді захист почав вимагати особистої участі представника потерпілих в судових засіданнях, називаючи участь через відеоконференцзв'язок зловживаннями, що само по собі є нонсенсом.

Ми вважаємо, що досягнути більшої неупередженості та прозорості процесу, уникнувши його затягування, можливо завдяки увазі медіа та громадськості, а також принциповій позиції органу обвинувачення про невідворотність покарання всіх причетних до злочину.

Олександр Муконін, адвокат, член Ради адвокаті Одеської області

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.