Конфлікт довкола Шевченківської премії
Шевченківську премію отримав ксенофобський роман? Саме таку тезу озвучив Олександр Красовицький ("Фоліо"). Видавець процитував декілька уривків з роману "Чорний ворон" Василя Шкляра, якому цього року мають присудити Шевченківську премію. Ця історія вже зацікавила Європарламент. "Українська правда. Життя" спробувала розібратись у скандальній (?) історії.
24 лютого директор видавництва "Фоліо" Олександр Красовицький публічно виступив із критикою рішення Шевченківського комітету. Мовляв, премію дали ксенофобському роману - звісно, йшлося про "Чорний ворон" Шкляра.
Перше повідомлення про цей інцидент з'явилося 25 лютого в блозі ЖЖ-користувача bank-ova. Його передрукували в своїх блогах інші користувачі ЖЖ та соціальних мереж.
Також цитати з виступу Красовицького траплялися на форумі УП та в блозі Олександра Чаленка. Сьогодні цю тему активно обговорюють на Facebook читачі в діапазоні від видавців до депутатів Верховної ради.
[L]Слова Красовицького могли би виглядати як безневинна суб'єктивна критика, що назавжди лишилася б на дні соціальних мереж.
Але історія може набути несподіваного міжнародного розмаху. Виступ директора "Фоліо" чув депутат Європарламенту Олександр Мирський. Є відео, на якому Мирський висловив занепокоєння змістом роману та заявив про бажання глибше розібратись у проблемі.
В цієї історії є суттєвий підводний камінь. Слова Красовицького про ксенофобію Шевченківського комітету та роману "Чорний ворон" прозвучали на доволі специфічному майданчику.
Це сталося 24 лютого на засіданні громадської організації "Собор громадянської згоди" на чолі з міністром Дмитром Табачником. Тема засідання: "Річниця президентства Віктора Януковича: успіхи та очікування".
Чи впливає на цінність думки майданчик, де вона вперше прозвучала? Олександр Красовицький очевидно міг обрати інший спосіб донести свою думку - виступити з відкритим листом, зібрати окрему прес-конференцію абощо. Але чомусь усе було сказане саме на засіданні, де головував скандальний міністр.
В мережі вже звучить критика виступу видавця. В блогах нагадують, що книжки Табачника видаються у "Фоліо", і що "відомі ксенофобські погляди" міністра. З іншого боку, частина юзерів поділяє погляди Красовицького та називає роман Шкляра "ксенофобським".
Олександр Красовицький підтвердив, що його виступ мав місце. В коментарі "Українській правді. Життя" він пояснив свою точку зору:
"З моєї точки зору, головним моментом у всій цій історії є не те, що Василь Шкляр написав ту чи іншу книжку, де висловив свою точку зору. У вільній країні він має на це право - тут свобода слова, поки що. Так само проблемою не є те, що його видали".
"Проблемою є те, що Шевченківський комітет, який представляє фактично офіційну точку зору держави, обрав цю книгу як головну книгу року. Тобто позиція держави висловлена цілком однозначно. За наявності інших творів, для преміювання обрали саме ксенофобський твір".
"Дати премію Шкляру - це те ж саме, що дати премію Олесю Бузині. Вони однаково контраверсійні та однаково багатотиражні. Водночас я поважаю їхні зусилля відверто говорити про те, що кипить всередині".
Голова Шевченківського комітету Борис Олійник відмовився коментувати ці слова: "Я не буду нічого коментувати, поки не підпише президент".
Натомість прокоментувати ситуацію погодився член Шевченківського комітету поет Василь Герасим'юк: "Я, коли чую про ксенофобію в Україні, то ніби перебуваю в театрі абсурду".
"У нас є роман Шкляра, де є наші герої. Але їх чомусь називають бандитами. Хто їх так називає? Самі українці. Як ми можемо бути ксенофобами, якщо називаємо героїв Шкляра бандитами. Навіть на Шевченківському комітеті один з представників називав їх бандитами".
"У нас є свої герої. Ми повинні бодай знати, де вони воювали, хто за ними полював, і чому їх на їхній території ті, що прийшли, назвали "бандитами", а після них і ми самі їх так почали називати. Яка ж це ксенофобія? Тут усе навпаки. В черговий раз це підтверджує нашу другосортність".
"Підстави називати роман Шкляра "ксенофобським" дає тільки наша другосортність. Вона вже в наших генах. Це спадковість. Це очевидні зрозумілі речі".
Письменник Василь Шкляр, чий роман "Чорний ворон" знаходить в центрі обговорення, тези Красовицького вважає провокативними:
"Це провокаційні заяви. Роман має свій художній рівень, має величезний резонанс у суспільстві. Це через ідеологічні акценти".
"Те, що там непривабливо показана ця московська навала - то її не могли в той час сприймати нормально. Це була орда, яка грабувала, вбивала, ґвалтувала. В якому привабливому світлі, та ще й через призму сприймання тодішніх людей, я міг показувати тих загарбників? В тій орді були і китайці, і латиші - всілякі найманці, які йшли тільки вбивати, грабувати й ґвалтувати".
"Якщо хтось хоче красивих побачити загарбників, то хай читає Фурманова. Я не погрішив супроти правди ніде. За кожним моїм епізодом стоїть документ. Я виправдовуватися ні перед якими красовицькими не збираюся".
"Мені казали, що за цей роман Шевченківську премію не дадуть, бо, мовляв, не та влада. А я був переконаний, що дадуть. Цей твір зважували за його художніми якостями, за його резонансом у суспільстві, за його запитуваністю. До Шевченківського комітету входять насамперед митці, а не політики".
Поруч із усім сказаним варто згадати, що не всі суперечливі тези Василя Шкляра можна пояснити історичним тлом доби.
На початку лютого 2011 письменник порівняв південні області України з гангреною: "Так, давайте погодимося, Крим ніколи історично не був українською територією, і якщо нація хвора й не може перетравити, освоїти цю територію, то її краще позбутися. Це все одно, коли в людини гангрена ноги, і щоб усе тіло не захворіло, - її просто відрізають".
Так само взимку 2009 року, незадовго після виходу "Чорного ворона", Шкляр порівняв східні та південні області України з раковою пухлиною: "Якщо націю пригнобили та зрусифікували, то треба за умов диктатури і тоталітарної національної системи все відроджувати. А за умов демократії в Україні лишилися чужинці та їхні нащадки. Уже немає сили, щоб подолати ці ракові пухлини - Донбас і Крим".
Видавець Шкляра не вважає роман "Чорний ворон" ксенофобським. Головний редактор видавництва "Клуб сімейного дозвілля" Світлана Скляр здивована висловлюваннями Олександра Красовицького:
"Клуб Сімейного Дозвілля видав роман Василя Шкляра "Залишенець. Чорний Ворон", бо ми побачили вартісний літературний твір, підтвердили свою думку рецензією В. Г. Гітіна, віце-президента Асоціації детективного та історичного роману, професора, лауреата літературної премії імені Івана Мазепи".
"Чи помилилися ми? Вважаю, відповідь у тому, що з 2009 року цей твір отримав кілька літературних премій: лауреат конкурсу "Ярославів Вал", переможець конкурсу "Книга року-2009" Всеукраїнського рейтингу Костянтина Родика, переможець премії "Айстра". Журі цих конкурсів - поважні, визнані в країні фахівці. І вони читали цей твір, і до цього випадку жодного разу не лунало висловлювань про ксенофобський характер роману. Впевнена, що високохудожність твору і важливість його проблематики лише підтверджує факт присудження пану Василю Шевченківської премії".
 |
Письменниця виключає ксенофобську складову роману: "Жодних звинувачень у ксенофобії я, наприклад, особисто досі не чула. Роман легітимізували читачі, а не, як дехто думає, Шевченківський комітет. І премію присуджено за якість, художність твору, як і повинно бути".
"На щастя, влада не має жодного впливу на вибір Шевченківського комітету, що дуже тішить, бо це Національна премія, а не Державна. І політики тут немає. Певно, панове євродепутати не бачать між ними різниці. А видавництво "Фоліо" зіпсувало собі репутацію вже самим сумнівом у виборі Шевченківського комітету. Гадаю, українські автори, в яких є почуття гідності, повинні перестати видаватися у Фоліо".
"Мої обидва діди разом із "жидами" воювали проти "москалів" і поляків у січових стрільцях. Я використовую цю лексику так, як використовували її в ті часи. Василь Шкляр веде розповідь від імені учасника й свідка подій, які описує, і це знімає з нього будь-які звинувачення в розпалюванні національної ворожнечі. Писати правду - це місія кожного письменника, що обирає історичну тематику".
"Я навіть не назвала б цей роман ідеологічним, а тим більше політичним. Це - відтворення історії. Василь Шкляр має прекрасне відчуття історії, це - великий дар. Тому я щиро радію разом із усіма його читачами, як колега і читач, і вітаю Шевченківський комітет з вдалим вибором".
Письменник Юрій Андрухович, як і Галина Пагутяк, свого часу говорив про небажання видаватись у "Фоліо" через його зв'язок із Табачником. Андрухович погодився прокоментувати висловлювання Олександра Красовицького:
"Чорного ворона" я поки що не читав, але це в обговорюваній ситуації особливого значення не має. Тут значно важливіше інше".
"Начальник видавництва "Фоліо" з видавця Табачника перетворюється на його праву руку чи принаймні на виконавця його, Табачника, спеціальних доручень. Суть цього спецдоручення полягає в тому, що треба б якось відмазати Януковича від неприємного для нього моменту - особистого нагородження найвищою в державі відзнакою за нібито ксенофобський твір. Начальник "Фоліо" постарався і старанно вирвані з контексту словосполучення зачитав. Йому в Табачника, як кажуть у їхніх колах, зачот".
"Що стосується євродепутата Мірского, то він насправді дуже навіть "русскомирский", а можливо навіть і "русскомерзкий". "Євро" він лише за своїм формальним статусом, насправді ж імпер-шовінюга ще той".
"Українських письменників тиранили століттями - царська охранка, цензура, міністри, чекісти, партійні секретарі, обурені колективи трудящих. Тепер ще й депутати Європарламенту за нас візьмуться? У кожному разі я обов'язково говоритиму зі знайомими євродепутатами про ганебну чекістьску риторику їхнього колеґи. Він тепер їхня проблема".
Літературний критик Кость Москалець зауважує, що звинувачувати в ксенофобії сьогодні звучать частіше:
"Я не читав роману Шкляра і навряд чи читатиму. Але хочу зробити одне зауваження: звинувачення у ксенофобії останнім часом стало надто вже стереотипним. Його неважко застосувати до будь-якого літературного твору, без різниці, вартісного, чи ні".
"Поляки видають і перевидають купу письменників, у яких та ксенофобія аж з-під нігтів крапає. У Шкляра, наскільки розумію, мова йде про події столітньої давнини, тому звинувачувати його (чи тих черкаських повстанців) у ксенофобії є абсолютно некоректною для історика, скажімо, аберацією зору".
"З тим самим успіхом ми можемо звинувачувати у ксенофобії давніх киян, бо вони не хотіли приймати християнство. Або сьогоднішній ЄС, який не хоче приймати до себе Україну".