Книжки червня: українські гріхи під чеське пиво

Червень в Києві традиційно потішив фестивалем "Країна мрій" і його літературною програмою. Важливим святом також стала "Коронація слова" та церемонія нагородження найкращих рукописів авторів-дебютантів.

Крім того, протягом червня українські автори міркували про проблеми авторського права в Україні та про сучасну українську молодь.

"Українській правді. Життя" червень приніс нового автора. Відтепер Таня Малярчук веде тут свою колонку.

Маріуш Щиґел. Зроби собі рай (Темпора - переклад Андрія Бондаря)

Уявіть собі non-fiction бестселер. Польський журналіст Маріуш Щиґел пише репортажі про життя в Чехії. Його статті та книжки користуються шаленим попитом Польщі.

Минулого року в Україні вийшла його книжка "Ґоттленд" у чудовому перекладі Богдани Матіяш. Цього року українською перекладено його книжку-лідер продажів у Польщі 2010 року - "Зроби собі рай".

"Зроби собі рай" - збірка історій, що написані в жанрі літературного репортажу. Години інтерв'ю та результати тривалих і кропітких досліджень архівних матеріалів викладено легко та науково-популярно.

Стиль Маріуша Щиґела підкуповує легкістю форми та дивує глибинами змісту. Забудьте про важковагові пафосні тези на теми національної ідентичності.

"Зроби собі рай" має два характерних побічних ефекти. По-перше, може розбудити ностальгію за Прагою.

По-друге, постійно тягне кидати читання та бігати в google. Навіщо? Перевірити чергову містифікацію Богуміла Ґрабала, пошукати переклад "Усіх чарів світу" Ярослава Сейферта, подивитися кліп Карела Ґотта чи скетчі Галини Павловської, скачати фільм "Я обслуговував англійського короля", погортати фото Яна Саудека, згадати празькі скульптури Давіда Черного...

"Зроби собі рай" - оптимістична, світла та сповнена любові до ближнього книжка. Тут немає героїв або ворогів. Є тільки факти.

Те, що пише Щиґел про чеську та польську національну ідентичність і специфіку, змушує замислитися про самих себе. Власне, ці роздуми виникають не лише за аналогією з історіями Чехії чи Польщі. Маріуш Щиґел пише і про Україну.

Щиґел розповідає свою власну сімейну історію про УПА. Ані ненависті, ані геройства, ані помсти. Тільки факт: "Кожна польська родина має трагічний досвід із росіянами або українцями".

Замість надривного плачу, журналіст переповів мамину казку. Казку, що її розповідали замість історії звірячого вбивства цілої польської родини, включно з новонародженою дитиною.

Ця історія - не про визвольну боротьбу українців і не про помсту поляків. Сам Маріуш Щиґел говорить: "Моя життєва філософія, яку я поволі формую, - не мати жодних сподівань".

Лейтмотивом текстів є думка про рукотворність земного раю. Хочеш жити в раю - ну то зроби собі рай.

Описані в Щиґела історичні деталі в підручниках історії зазвичай відсутні. Описані в Щиґела потаємні куточки Праги екскурсоводи зазвичай не показують.

"Зроби собі рай" - чудова книжка. Її легко "проковтнути" за вечір або ж читати порціями між станціями метро. Сподобається любителям якісного non-fiction і всім, хто зібрався в Прагу цього року.

Олена Печорна. Грішниця (Клуб сімейного дозвілля)

Здається, КСД знайшов другу Люко Дашвар. Її звати Олена Печорна.

Олена Печорна - авторка з Чернігівщини. Колишня вчителька української мови та літератури написала роман, поки була в декреті. За рукопис роману отримала міжнародну літературну премію ім. Олеся Гончара 2010 року. 2011 року роман "Грішниця" вийшов друком.

Події роману "Грішниця" відбуваються в сучасній Україні. Роман описує тіньову сторону сучасного українського життя.

Картинка виходить строката. Соціально неблагополучні діти. Поліщуки, що не покинули села під Чорнобильською зоною. Повії V.I.P. класу. Дитяча смертність і небезкоштовна українська медицина. Клубне життя та наркотики. Жіноче щастя та нещастя.

Сюжет обертається навколо долі Лариси. Лариса - донька алкоголіків. У неї не було справжнього дитинства. Бідність, зґвалтування, смерть сестри та інші жахи. Попри всі перипетії, Лариса стає на добропорядну стежку санітарки в лікарні та матері.

Але хвороба дитини змушує її стати повією. Далі - СНІД, втрата кохання, віднайдений спокій в селі десь у Чорнобильській зоні та happy-end. Несподіваних перипетій немає - всі сюжетні ходи більш-менш очікувані. Хоча кожен з них на своєму місці - чутливі читачки сміятимуться і плакатимуть в унісон.

Роман "Грішниця" написаний просто і без зайвих формальних викрутасів. Тут присутні два плани оповіді. Перший - в реальному часі описується життя та лікування Лариси в селі. Другий - записана Ларисою в товстому зошиті історія життя. Наприкінці роману цей щоденник Лариса топить у глибокому озері.

В романі використано чимало впізнаваних кліше-образів масової української свідомості. Неблагополучні діти, бомжі, наркомани, багаті держслужбовці. Власне, це реальність новин і кримінальної хроніки.

Сюжет роману близький до естетики телебачення. Десь між передачами типу "Женские истории", зйомками "Магнолії-ТВ" або документальними історіями злочинів із правдоподібною реконструкцією дій та мотивацій злочинців.

Пам'ятаєте, колись Микола Хвильовий писав: "Я повірю в існування мови, коли до мене і президент держави, і повія на вулиці звертатимуться українською мовою".

Роман "Грішниця" - із цієї ж опери. Він, як і тексти Люко Дашвар, Галини Вдовиченко, Міли Іванцової та ін. заповнює напівпорожню нішу жіночої україномовної літератури.

"Грішниця" точно сподобається всім, хто любить дивитися серіали про непрості жіночі долі, та читати Деніелу Стіл чи подібних.

Ольга Токарчук. Веди свій плуг понад кістками мертвих (Урбіно, переклад Божени Антоняк)

Ольга Токарчук - польська письменниця з українським корінням. Це одна з беззаперечних зірок сучасної польської літератури. Її книжки перекладено 27 мовами.

Письменницю однаково хвалять і читачі, і критики. Першу літературну премію здобула ще 1993 року, коли друком вийшов її дебютний роман. Напевно, найвідоміший роман - це "Бігуни" (2008). Цей роман отримав престижну польську нагороду "Бігуни" та став лідером продажів у Польщі.

Сюжет роману побудований за складною, але доволі прозорою схемою. Події роману відбуваються ніби в хронологічному порядку. Водночас постійні flash-back відправляють читача в мандрівку видіннями та життями більш і менш центральних персонажів.

Тон оповіді - спокійний і не надто голосний. Власне тон визначає голос оповідача Яніни Душейкова (незнайомці вимовляють це як "Душечка").

Їй за п'ятдесят, вона хвора неназваною Недугою, вегетаріанка, палкий захисник тварин, викладач англійської мови в місцевій школи, тонкий любитель природи та астролог-любитель.

Вона переконана, що долю людини визначають зорі. Саме тому у всіх нових знайомих запитує точні дату та час їхнього народження.

Пані Душейкова мешкає в глушині, майже на кордоні між Польщею та Чехією. В її будинку ловить чеське покриття, тому зв'язок із Містом тут непевний. Навколо її будинку - ліс і його мешканці. Суцільна гармонія, якби не місцеві мисливці, котрі полюють на все, що рухається.

Одного дня всіх високопосадових мисливців починають по одному вбивати. Способи вбивства жорстокі, відтак місцеві починають думати, що в глушину прийшов якийсь маніяк.

Пані Душейкова висуває фантастичну гіпотезу. Вбивства - це помста тварин. Мовляв, людей убивають саме вони - козулі, мурахи, лиси... Звісно ж, поліція не вірить і веде безплідне розслідування. Натомість місцеві починають говорити про лісового жахохозвіра (це як чупакабра, але в Польщі).

Вбивця був таки людиною. Деталі розслідування лишаються на задньому тлі. Фінал роману насправді озвучить те, про що було би соромно навіть думати. Буває злочин без кари? Роман варто читати бодай заради нагадування про непостійність поділу на "зло" та "добро".

Одних із інших стрижнів роману - поезія Вільяма Блейка. Чудові переклади Маріанни Кіяновської дозволять на повну відчути потрібний настрій. Спокій природи та її прихована сила, що легко може поглинути людину.

Власне, роман саме про це.

"Веди свій плуг понад кістками мертвих" - роман, цільову аудиторію якого я не можу окреслити. Він сподобається всім, хто любить читати.

Фото з livelib.ru, bukvoid.com.ua