Українські "Схованки": чим бере справді крутий перший наш серіал

11491
14 грудня 2019

На 29-му році Незалежності в Україні нарешті з’явилися продукти, які відповідають назві "серіал", тотожно світовим стандартам.

Перший з них – "Схованки", показаний на телеканалі ICTV наприкінці жовтня.

Це в жодному разі не є імперативом для перегляду нашого телебачення, яке досі, як і раніше, знаходиться за межами цивілізаційних процесів, не маючи нічого спільного з якістю, культурологічним впливом чи максимально інформаційним охопленням, досі не будучи бізнесом, а виконуючи завдання своїх власників-олігархів.

Втім, ми вже маємо про що говорити. "Схованки" показали рівень, і він означає одне – ми можемо.

Звісно, серіал не варто порівнювати з великими представниками цього виду кіно, хоча б тому, що "Схованки" – лише добра стилізація, позбавлена власнеукраїнської ідентичності.

Режисерка Ірина Громозда, сценарист Симор Глосенко, художник-постановник Олександр Батєнєв і загалом вся студія Film.Ua зробили ту роботу, яку наші телевиробники мусили зробити ще десятки років тому – не видумуючи велосипеда, просто взяти його на озброєння у більш досвідчених і визнаних світом творців з країн Скандинавії.

При цьому перенести цей популярний "нордичний" настрій на наш ґрунт і вкласти його у відповідну, знову модну, нуарну форму, де було б багато відкритого простору, похмура атмосфера і жанр трилера з кримінальною драмою в парі.

Починаючи з самої заставки-титрів, ми бачимо перфектно виконану візуалізацію, повністю втілену й у самому серіалі – майже монохромні холодні сіро-сині кольори, кадри індустріального апатичного пейзажу, нечіткі образи людей в тумані, палаюча машина і будинки з розбитими шибками, похмурі графіті з Гамельнським щуроловом та м’які іграшки, що піднімає чиясь рука.

І цей міст у фіналі з висоти пташиного польоту, ніби чітка алюзія на знаменитий дансько-шведський серіал "Міст", офіційно демонстрований в понад 100 країнах світу і куплений як формат ще низкою країн, рахуючи однойменний рімейк, зроблений в Сполучених Штатах каналом FX.

В цих образах (частково взятих з фільму) нам натякають на сюжет – про викрадених дітей в місті заводів, а чудова, мінорна музика Євгена Філатова, налаштовує на душевні муки. Не випадково: серіал розповідає про викрадених дітей.

Відчуття печалі і навіть відчаю присутнє в кадрах серіалу "Схованки" постійно і надійно

Історія про люблячого батька, у якого вкрали доньку, через що він і намагається в своєрідний спосіб помститися нелюблячим батькам і загалом суспільству – через кіднепінг, – до болі актуальна.

Зважаючи на кількість викрадених в Україні дітей, на нікчемність дій і зухвалу поведінку поліції, слабо змінену з часів президенства Віктора Януковича, "Схованки" постають ще й потужним криком про сучасність, вимогою щось міняти, бо так жити не можна.  

В силу українського пуританства, яке вимагає від наших виробників триматися меж до рейтингу 16+ і не займатися натуралізмом, цілком дозволеним і ледь не обов’язковим в тих-таки скандинавських трилерах, на кшталт "Перевалу", "Вістінга" та інших, не кажучи вже про американські чи британські, "Схованки" використовують насильство в кадрі дозовано.

Тут абсолютно виключається насильство по відношенню до дітей – викрадені діти викрадалися легко, а їх доля – умовно страшна, коли для фантазії є мінімум інформації, і жах є зрозумілим розумово, але погано уявним.

Це сильно відрізняє серіал від західних аналогів. Втім, режисерка і художники наповнюють "Схованки" такою кількістю сумних пейзажів із занедбаними чи розваленими будинками, непроглядним свинцевим небом і монструозним заводом, який затуляє небосхил, що потрібне відчуття печалі і навіть відчаю присутнє постійно і надійно, не полишаючи глядача до самого фіналу 8-ї серії.

Часом такого стає забагато, і гіпербола спрацьовує в інший бік, сумніву в реалістичності зображеного.

Але ж хто не знає про стандартні півроку похмурого холоду в України?

Хто ледь не щодня бачить недобудовані чи зруйновані будівлі в центрі столиці, а не тільки десь там, в регіонах?

Монструозний завод у серіалі "Схованки" затуляє небосхил

Двоє поліцейських – новоприбула слідча Варта Наумова (Юлія Абдель Фаттах) і майор Максим Шумов (Петро Риков) – спочатку шукають дівчинку, містично зниклу з квартири, в якій її тато (Олександр Кобзар) грав з нею у хованки.

Потім починають шукати хлопчика, очевидно вже, викраденого тим самим маніяком з-під носа його недолугої мамочки, зірки поп-сцени (Дар’я Полуніна).

Невдовзі зникає і третя дитина, залишена на няню безтурботними батьками, що розважалися на вечірці.

І всі троє опиняються в одному місці, де стоїть камера і показує поліцейським дітей з плакатами в руках, на яких написані дивні номери.

Головні герої фільму – майор Максим Шумов (Петро Риков) та слідча Варта Наумова
(Юлія Абдель Фаттах)

Заплутана історія переплітається ще з іншими сюжетними лініями, виявляючи нечистих на руку слідчих, наркоторгівлю і скелети в шафі двох головних героїв.

І, оминаючи деталі, все це в "Схованках" грає як доволі злагоджений камерний оркестр, обмежений лише партитурою кількох локацій міста, але багатий на нюанси сюжетних мелодій та стилістичні новації.

Виконавці головних ролей, цікавого дуету спочатку недоброзичливих персонажів, створюють в кадрі потрібний для аудиторії бурхливий коктейль зі прямолінійності та, навпаки, безконтрольності.

Юлія з тонкими рисами обличчя і шапкою неслухняного рудого волосся є втіленням впертості і непослуху.

Петро, чиє обличчя, здається, вирубане з каменю, виглядає стоїчним службістом з підкресленим мачизмом в поставі та погляді.

Щоправда, Юлія переграє, показуючи вже надто закриту особу, через брак емоцій майже дерев’яну, чий образ прописаний доволі схематично, без бажаного нюансування. Але всю роботу проводить інформація про її невдале материнство і добровільно віддану нею доньку, що ідеально драматично пасує в серіалі про кіднепінг.

Більше того, у фіналі виникають вкрай дражливі й важливі питання – наскільки можливо всиновити у нас дітей, наскільки законно це відбувається і що психологічно станеться з дітьми, які, виростаючи, з’ясують про те, що росли не з біологічними батьками?       

Перша і головна відмінність і радість – в "повітрі", якого свідомо, продюсерською волею, позбавлені всі наші серіали. Герої в "Схованках" не весь час говорять, а часом безмовно "живуть" в кадрі, як звичайні люди, що і дозволяє глядачеві краще ототожнити себе з ними.

Камера показує деталі помешкання персонажів, і ця зйомка багата на плани і ракурси, на щастя, дотична до вимог сучасного кіно – коротко, часом крупно, через дзеркала чи скло машини, в русі та статично і навіть в рапіді.

 У серіалі "Схованки" багато "повітря"

Саме стиль, форма, побудова кадру – найбільший злет і найбільше падіння серіалу.

Нестандартна для українського серіалотворення композиція кадру робить честь Ірині Громозді та оператору Сергію Крутько, які сміливо і по-новаторські розташовують камеру, чи під кутом, чи виявляючи лише голову персонажа або зображаючи героїв в одній частину кадру, в деяких моментах домагаючись фотографічної, журнальної красивості.

Але, на жаль, ця краса – штучна, вибудувана, мов для фотосесії. В межах серіалу – це органічно, але не оригінально, бо відверто запозичено.

Саме тому "Схованки" є лише стилізацією під щось, конкретно кажучи – під скандинавські серіали (часом можна вловити заглядання творців в рота американському "Справжньому детективу").

За великим рахунком, претензії до стилю серіалу можна обізвати "вкусовщиною", і обговорити лише в полеміці.

 Стиль, форма, побудова кадру – найбільший злет і найбільше падіння серіалу

Інша справа – в приналежності "Схованок" до України, до якої цей вони мають стосунок не набагато більше, ніж Кірк Дуглас, народжений в Одесі, але все життя мешкаючи в США.

Незважаючи на те, що серіал знімався в українському Енергодарі, ви не почуєте і не знайдете в кадрі жодних ознак України – ні назв країни, ні назв міст чи інших географічних назв.

Мова серіалу – російська, в головних ролях – російські актори.

Поліція має нашивки англомовні, навіть поліційний відділок називається по-англійські – Police, ніби ми в Америці.

І все це зроблене з однією метою – продати серіал в РФ, де давно виставили нашим виробникам умови, що, як вони хочуть аби серіал купили, в головних ролях не можуть бути українські актори, а в кадрі не може бути Україна.

І Film.ua, яка давно і плідно працює для РФ і на замовлення РФ, зробила черговий продукт для РФ.

Практично це виправдовується ціною. Щоб зробити серіал, подібний до "Схованок" – з великою кількістю планів, – потрібно багато знімальних днів, а це означає значно більший бюджет, тобто ціна за серію, поширена від каналу до каналу від 35 тисяч доларів до 50 тисяч, мусить бути в 3-4 рази більша, а її наші канали не можуть собі дозволити.

Копродукційний метод із залученням іноземних партнерів на момент 2018-2019 років не встигли розробити добре, і поодинокими випадками є серіали, на кшталт "Маркуса" від каналу "Україна" і "Принципу насолоди" від "1+1".

Тому єдиний і вже зарекомендований спосіб відбити витрати і заробити – продати серіал до РФ (де за кожну прем’єрну серію дають від 200 тисяч доларів).

А наявний контракт з німецькою громадською телевізійною компанією ZDF став приємним бонусом, можливо, помноженим в майбутньому вразі продажу на інші території, що, зважаючи на якість "Схованок", легко передбачити.

Ярослав Підгора-Гвяздовський, журналіст, кінокритик, редактор, спеціально для УП.Життя

Вас може також зацікавити:

10 кращих серіальних екранізацій сучасності: The Walking Dead, Legion, "Ковбой бібоп", "Хранителі", "Титани" та інші комікси

Гра престолів: психолог пояснює, за що ми так полюбили серіал

Серіал "Чорнобиль" від HBO: коментують ліквідатори аварії на ЧАЕС

10 кращих серіалів осені: "Догори дригом", Criminal, "Захоплення", "Зізнання", "Розчарування" та інші

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua