7 номінантів на "Оскар", які варто подивитися, щоб було про що поговорити після нагородження

14040
17 квітня 2021

Цього особливо року, драматичного і трагічного через насильницькі дії коронавірусу, Американська академія кінематографічних мистецтв і наук приділила більшу увагу соціальним темам, расовим питанням і фемінізму.

Минулорічний шквал критики про патріархальність "Оскара" і OscarSoWhite позначилися на фільмах і акторах, подекуди, як в номінації "найкращий актор другого плану", комічно міняючи полярність на OscarSoBlack.

Деякі фільми були проігноровані кіноакадемією, відкинуті на етапі переходу від longlist до shortlist, деякі отримали мінімум номінацій.

Варто згадати для більшої в подальшому уваги глядача такі стрічки, як "Манк", "Кращі дні" чи "Кріт" з "Колективом". Бо тут ми говоритимемо про інші.

"Батько" (The Father)

Цю драму, цікаво і оригінально вставлену в незвичний детектив, повний елементів трилеру, справедливо було б назвати найкращим фільмом серед 7 претендентів на головний приз.

Бо мова в ньому йде не просто про стосунки батька з донькою, не просто про хворобу забуття, як наслідок старості, а про природній людський жах самотності, коли людина, соціальна тварина, все життя прожила поруч з кимось, а під кінець життя втрачає пам'ять і розуміння, хто вона така є.

Фільм знятий з боку героя Ентоні Хопкінса, який живе у своїй квартирі (як він вважає) з донькою (як він вважає), але з кожним днем (годиною?  хвилиною?), стикається з метаморфозами буття – то з’являється чоловік (Марк Гетісс, "Шерлок"), що називається чоловіком його доньки і каже, що квартира – його, то його донька (Олівія Колман, "Королева") перетворюється на іншу жінку (Олівая Вільямс, "Зворотна сторона").

І тут незрозуміло – чи справді герой Хопкінса настільки впадає в маразм, чи з ним ведуть підступну гру, примушуючи збожеволіти?

Камерність фільму додає потрібного саспенсу, як у Хічкока.

"Земля кочівників" (Nomadland)

Красивий, трохи сумний, але розумний фільм, де героїня Френсіс Макдорманд ("Три білборди під Еббінґом, Міссурі") живе осмисленим антисоціальним життя за межами суспільства – маючи лише машину і працюючи тільки тоді, коли конче потрібно.

Вона переїздить зі штату до штату, заїжджає на великі кемпінги обездолених людей, які втратили роботу чи маєтність, слухає їх печальні розмови й часом гнівне обурення діями (бездіяльністю) країни та уряду, але вона і серед них – чужа. Бо не свариться, переважно мовчить, часто слухає, зрідка просить про допомогу.

Її доля – в подорожі, часом у коротких згадках про вмерлого чоловіка, але загалом – в житті заради життя.

Комусь це може здатися проявом егоїзму та втратою волі, але режисерці Хлої Чжао йшлося не про аналіз людини, а про змалюванням "іншої" людини.

От така є, як героїня Макдорманд, і вона по-справжньому особлива, ще й тому, що здатна давати раду собі, без особливої помочі, і живе вона посеред шаленої краси чистої природи.

Багатьом це незнайомо і незрозуміло, і само тому – цікаво.

"Звук металу" (Sound of metal)

В назві є гра слів, бо "метал" тут і узагальнена назва виду музики, і назва матеріалу "тарілочок" на барабанах – і "тарілочки", й саму музику перестає чути оглухлий головний герой, барабанщик гурту в стилі важкого року.

Для цієї ролі Різ Ахмед (субтильний хлопчина з серіалу "Одного разу вночі") півроку навчався грі на ударних і набирав м’язову масу.

І у фільмі, з вибіленим волоссям, розцяцькованим татуюваннями накачаним тілом і напором барабанів, він виглядає більш, ніж переконливо.

Втім, фільм не так про музику, як про драму музиканта. Але творці пішли настільки далеко в цій драмі, як ніхто ще не ходив: головна інтенція тих, до кого звертається по допомогу герой Ахмеда, що глухота – це не вада, і лікувати це не треба, і тим паче не треба застосовувати штучних підсилювачів звуків, прилаштованих до вух.

Цей доволі шокуючий кут зору на проблематику робить "Звук металу" надзвичайно доречним щодо нового ставлення в Америці і в Європі до минулих хвороб, збочень чи проблем, які тепер заборонено так називати.

Але, попри соціальний контекст, це справжнє кіно.    

"Ще по одній" (Druk)

Якщо і міг би якийсь фільм об’єднати людей супроти песимізму, навіяного пандемією, так це "Ще по одній".

Краща стрічка Європи 2020-го року за визнанням Європейської кіноакадемії, вона так тонко, проникливо і геніально розкладає тему "випивання" на складові, що під фінал починаєш сам танцювати разом з героями, немов сп’янілий від отриманої інформації.

Бо створюється чітке переконання – проблема не в алкоголі, а в тому, хто, коли і як п’є: деяким справді краще ніколи не пити, а деякі від алкоголю можуть (іноді) отримати (правильного) копняка, і перевернути нову сторінку життя.

Надзвичайність історії чотирьох друзів-вчителів, перенесеної на екран данцем Томасом Вінтербергом, в тому, що вона на прикладах показує, як поводитися в сім’ї, на роботі, в товаристві, щоб не просрати родину, професію, дружбу.

Це глибоко філософський фільм, хоч зроблений приземленими – в позитивному значенні, – методами, доступними для розуміння всіма.

Сумний і смішний, драматичний і трагічний, він надихає, а наприкінці, здається, в прямому сенсі, надає крила.  

"Грейхаунд: Битва за Атлантику" (Greyhound)

Недооцінений кіноакадемією, "Грейхаунд" номінується лише за "найкращий звук".

Між тим фільм Аарона Шнайдера справедливо включити до списку кращих "військових фільмів" початку XXI сторіччя, настільки він оригінальний за сюжетом, вражаючий за зйомками і спецефектами та майстерно зіграний.

В основі – справжня історія про супровід, який під час Другої світової надавали ВМС Сполучених Штатів торговим кораблям з військами і ресурсами, направленими до Великої Британії.

Кілька есмінців обороняли 37 цивільних кораблів від німецьких підводних човнів, і це драматичне протистояння впродовж півтори години вичавлює з глядача всі соки – піт і нерви.

Події відбуваються тільки в океані, і бій іде майже не вщухаючи, перебиваючись на короткі паузи, які забарвлює чудова гра Тома Хенкса (він ще й сам сценарій писав!). Він привносить людяність в цю гру заліза й вибухів, і військовий екшн стає ближче і відчутніше.

Те, як його герой молиться, як морщиться від болю стертих до крові ніг, як мучиться в сумнівах, допомогти своїм чи кораблю союзників, заслуговувало на акторську номінацію.  

"Душа" (Soul)

Фільм "Ще по одній" можна назвати щастям кінематографічним, а "Душу" – щастям анімаційним.

Ним обдаровує нас студія Pixar, але робить це не кожен раз і не щороку, саме тому воно таке цінне, бо рідкісне!

Три роки пройшло з часів "Суперсімейки-2" і чотири – від "Коко". Тому "Душа" – на вагу золота. Або цінніше, бо, здається, безцінна.

Піт Доктер ("Думками навиворіт") себе знову перевищив – він не просто створив черговий світ, а зробив його дуже схожим на реальний, живий, і при цьому самобутній.

Тут життя джазового піаніста (змальованого з реальної людини, Кемпа Паверса, вказаного як співрежисера мультфільму) відтворене з усією любов’ю до джазу і всім співчуттям за долю невизнаного, але дуже доброго і талановитого чоловіка. І його перебування у потойбічному світі долучає цю доброту і весь його музичний досвід до спочатку настанови невизначеної душі, а потім – до спасіння душі потопленої в депресії...

Нема слів описати чарівність цього мульту – просто обійняти і ридати. Тож є очевидним, що він стане лауреатом "Оскару".    

"Мій учитель-восьминіг" (My Octopus Teacher)

В номінації "найкращий документальний фільм", ймовірніше, переможе румунський "Колектив". Що не робить, принаймні, "Мого учителя-восьминога" гіршим.

Унікальна історія про дружбу людини і восьминіжки, має всі ознаки для потрапляння в історію і в серце глядача.

До сліз красивий і так само, до сліз, зворушливий, драматичний, він за 72 хвилини переконує у можливості цілковитого поєднання людини з природою.

Режисер Крейг Фостер з ПАР пірнав неподалік Кейп Тауна в зоні так званого морського лісу, де знайшов восьминіжку і вирішив припливати до неї щодня.

З часом восьминіжка не просто звикла до людини, а так здружилася, що почала до Крейга ластитися, здоровкатися і обійматися.

Протягом року цей зв'язок фільмували Піппа Ерліх і Джеймс Рід, паралельно збагачуючи науку, адже було виявлено багато речей, до того невідомих науковцям: хто, наприклад, знав, що восьминіг, втікаючи від свого затятого ворога, котячої акули, здатний вилізти на берег, перейти-переповзти по камінню, і пірнути з іншого боку атолу?

Ярослав Підгора-Гвяздовський, журналіст, кінокритик, редактор, спеціально для УП.Життя

Більше про кіно:

Хто отримав "Золотий глобус 2021": "Корона", "Душа", "Ферзевий гамбіт" та інші переможці

Ідеологічна вакханалія Golden Globe 2021, як реакція на "занадто білий Голлівуд" і "гендерне" питання

ТОП-10 фільмів 2020 року, які варто переглянути всім

Третє "Скажене весілля", байопіки про Девіда Боуї та Марі Склодовську-Кюрі + ще три фільми лютого

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".



powered by lun.ua