Що там у кіно: документалки про зону ООС, переможці Канського кінофестивалю, "Дюна" Вільньова та "Гунда" Косаковського

Що там у кіно: документалки про зону ООС, переможці Канського кінофестивалю, Дюна Вільньова та Гунда Косаковського

У вересневому прокаті фестивальні хіти, вже знайомі українським кіноманам по Одеському МКФ, зустрічаються зі стрічками про зону ООС (Операції об'єднаних сил) та чи не найбільш очікуваною науково-фантастичною картиною останніх років.

З 2 вересня

"Зошит війни", режисер Роман Любий

Хоча прокатна прем'єра фільму відбулася на День незалежності, доречно нагадати про вихід на великий екран цієї непересічної стрічки, яка саме у вересні потрапила до репертуару деяких кінотеатральних мереж.

Повнометражний дебют Романа Любого, випущений під егідою об'єднання "Вавілон'13", відноситься до жанру так званого монтажного кіна.

Оповідь виткана з відеозаписів, зроблених за допомогою телефонів, фотоапаратів та інших девайсів українськими солдатами, що фіксують своє перебування у зоні ООС, розповідаючи про події кумедні, жахливі та безглузді, про реальність, яка так відрізняється від тієї, що знайома глядачеві, та яка до недавнього часу оточувала їх самих.

РЕКЛАМА:

Фільм отримав спеціальний диплом правозахисного журі Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA та став переможцем національного конкурсу МКФ Kharkiv MeetDocs.

З 9 вересня

"Казка про коника", режисери Уляна Осовська, Денис Страшний

Стрічка молодих, але вже добре знайомих фестивальним завсідникам документалістів, стала одним з найбільш оригінальних звернень до теми буднів прифронтових міст Донбасу.

Головний герой оповіді – Анатолій Лютюк, голова Українського культурного центру і греко-католицької громади Таллінна, який з початку російської агресії привозить гуманітарну допомогу у міста і села Донецької і Луганської областей, що страждають від війни.

Поєднуючи церковні, громадські та гуманітарні обов'язки з творчістю художника, Лютюк готує книгу, у якій конфлікт на Донбасі знаходить несподіване відображення – у розказаних місцевими жителями, волонтерами, бійцями української армії історіях про тварин, що опинилися втягнутими до драматичних перипетій ООС.

Прем'єра стрічки відбулася у рамках національної конкурсної програми Docudays UA.

"Аннетт", режисер Леос Каракс

Фільм знаменитого автора "Коханців з Нового мосту" і "Святих моторів", який, повернувшись у стрій після дев'ятирічної перерви, був удостоєний у Каннах нагороди за кращу режисуру, став чи не найочікуванішою прем'єрою з усіх фестивальних хітів, представлених на Одеському МКФ.

При цьому судження глядачів про фільм розділилися докорінно. У той час, як одні скаржилися на нудьгу і похмурий тон, інші висловлювали здивування, що така блискуча картина, яка у невибагливому музичному жанрі розкриває темні сторони нашої природи, була оцінена журі настільки скромно, хоча по справедливості мала отримати "Золоту пальмову гілку".

Мюзикл, що став результатом співпраці Каракса і американської групи Sparks, розповідає про взаємини стендап-коміка (Адам Драйвер) та оперної співачки (Маріон Котійяр), які стикаються з набагато більшими труднощами у своєму романі двох творчих особистостей, ніж персонажі "Ла-Ла Ленда" Дем'єна Шазелла.

Драматизм ситуації підсилює народження дитини, яку вони обидва, одержимі своїм марнославством та образами, схильні сприймати як засіб досягнення своїх цілей.

З 16 вересня

"Дюна", режисер Дені Вільньов

Один з найпопулярніших науково-фантастичних романів минулого століття користується репутацією книги, що приносить нещастя кінематографістам, які ризикують взятися за її адаптацію.

Знаменитий чилійський режисер Алехандро Ходоровський, захоплений твором Френка Герберта, у середині сімдесятих п'ять років возився з проектом екранізації, але у підсумку був змушений відмовитися від справи, не знайшовши спільної мови з продюсерами.

Десятиліття потому невдача спіткала Дейвіда Лінча, який, втім, зумів поставити свою "Дюну", проте фільм (як вважають, не тільки через екстравагантний підхід Лінча до матеріалу, а й через свавілля продюсерів, які відсторонили режисера від фінального монтажу) зазнав касового провалу та був осміяний кінокритиками і шанувальниками книги.

Згодом аудиторія стала більш прихильна до фільму 1984-го року, що, втім, навряд чи компенсувало творцям їх прикрощі.

За нову постановку взявся авторитетний канадський режисер Дені Вільньов, який наполягав, щоб екранізація 700-сторінкового роману була розбита на дві частини.

На цей раз обійшлося без фатальних розбіжностей з продюсерами (у всякому разі, про такі нічого невідомо), однак через пандемію COVID-19 вихід фільму був відкладений на рік.

Наразі не зрозуміло, який обсяг книги відтворений на екрані у першій картині, яка, у разі невдачі, може виявитися і останньою. Як би там не було, відправна точка сюжету відповідає зачину роману.

У центрі оповіді, дія якої розгортається у далекій-далекій галактиці – протистояння двох могутніх сімейств, Атрейдесів та Харконненів.

Черговим полем битви стає Арракіс, пустельна і дика планета, де видобувається речовина меланжа, чия цінність цілком виправдовує в очах зоряних володарів війни і експлуатацію місцевого населення (подібно до того, як наша цивілізація мириться зі звірствами, сполученими з видобутком колтана).

Але завдяки юному представнику роду Атрейдесів, вимушеному шукати притулку від підступів ворогів серед напівдиких племен, цьому відсталому куточку судилося зіграти визначальну роль у долі Всесвіту.

"Гунда", режисер Віктор Косаківський

Гучна американо-норвезька картина відомого документаліста виходить у вітчизняний прокат після прем'єри на Одеському кінофестивалі, де вона стала одним з найпопулярніших фільмів позаконкурсної програми.

Стрічка присвячена повсякденності свині і її поросят, наповненій чистою радістю існування. Заворожуюче видовище чарівних істот здається майже ідилічним через відсутність у кадрі людини, однак те, про що не підозрює Гунда, добре відомо глядачеві.

Фермерські будні перемежовуються кадрами за участю корів, що живуть у заміських маєтках англійців та іспанців, які викуповують тварин на бійнях, та курей, які провели життя у клітинах і вперше виходять на волю.

З 30 вересня

"Титан", режисер Жюлія Дюкурно

Вперше представлений українському глядачеві на Одеському кінофестивалі володар "Золотої пальмової гілки", яку одні завсідники ОМКФ вимагали відібрати у стрічки Дюкурно, щоб увінчати нею чоло Леоса Каракса.

Інші ж прославляли смак і сміливість членів журі, які нагородили настільки неординарну картину.

Фільм постає химерним змішанням боді-горрора і драми про відчуженість людини у світі сучасних технологій.

Оскільки ефект, вироблений оповіддю, багато в чому тримається на несподіванці сюжетних поворотів, обмежимося у його описі наступним: героїня "Титана", переживаючи кризу ідентифікації, змушена у зв'язку з досить незвичними проявами своїх потягів, яким вона дає волю, ховатися від караючої руки закону і повністю змінити спосіб життя.

Олександр Гусев, кінокритик, спеціально для УП.Життя

Більше про кіно:

7 фільмів "Молодості": гід ювілейним 50-м кінофестивалем

Пандемія відступає, кіно наступає: 5 очікуваних українських фільмів 2021 року

Переможці "Оскар-2021": тріумф Ентоні Гопкінса, "Землі кочівників" та "Душі"

ТОП-10 фільмів 2020 року, які варто переглянути всім

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.

Реклама:

Головне сьогодні