"Ідеальне завершення вистави – коли глядачі побилися". Як і чому режисер фільму УП "Треба ще вижити" знімає про важливе

3328
15 листопада 2021

Зйомки документальних фільмів нагадують квест, бо запланований сценарій може бути скоригований життям.

Саме так і сталося зі стрічкою "Треба ще вижити", який "Українська правда" випустила у травні цього року. Чотири дні знімальна команда на чолі з режисером В’ячеславом Гармашем провела поруч з героєм фільму – лікарем Іваном Черненком.

На його зміні до лікарні потрапляє пацієнт, що загинув внаслідок ДТП — буквально на очах знімальної групи. Весь матеріал зняли усього лиш за 8 днів.

У результаті вийшов фільм, який показали на міжнародному кінофестивалі у Харкові. Наразі Гармаш займається іншим – не менш важливим і цікавим проєктом Look & See "Дивитися і бачити" – про людей з інвалідністю.

Для чого українському суспільству потрібні такі фільми-"пігулки", режисер В’ячеслав Гармаш розповів "УП.Життя".

Коли ви взялися знімати фільм, що ви очікували побачити і чи справдилися сподівання?

– Насправді, очікував, що все буде набагато гірше. Мені пощастило з героєм. Це документалістика: я намагаюсь зануритися і поглянути на світ очима героя – Івана Черненка.

Він інтелектуально розвинена людина, яка на все дивиться з розумінням проблем, але достатньо з позитивного ракурсу. До того ж, коли ми приїхали до Роздільнянської лікарні, там вже було відремонтовано перший поверх. Навіть у деяких київських медзакладів гірший стан. Головне, що я побачив – лікарі роблять свою справу з любов’ю і допомагають іншим.

Якщо оцінювати глобально, то всі твори – про любов або про смерть. Цей фільм – про любов. Конкретніше – про любов лікаря до життя, професії, дружини.

Це про людину – особистість в межах певної професії, соціального прошарку, її погляди, думки. Ми намагалися зробити узагальнений портрет наших лікарів: розкрити через такі актуальні теми, як COVID, медична реформа.

 В'ячеслав Гармаш на прем'єрі фільму УП "Треба ще вижити". Фото: Дмитро Ларін

Ви до цього орієнтувалися у медичній реформі?

– Абсолютно ні.

Як, на вашу думку, відбувається реформа?

– Погано. Я отримував другу вищу освіту у Штатах, підтримую безперервний процес реформ у будь-якій галузі. Але те, що я побачив у нашій медицині – дуже печально.

Часто пацієнти мають проблеми ще з самого початку, коли стикаються з сімейним лікарем. Якщо він, наприклад, звільнився (а наразі сімейні лікарі звільняються і йдуть працювати до приватних клінік), а іншого немає, то людина не може отримати медичні послуги.

Проблема у недостатньому фінансуванні медицини чи в самій структурі реформи?

– Реформа Супрун не доведена до кінця. Але якби ті, хто прийшов на її місце, мали прагнення продовжувати реформу, то можна було б модифікувати її. А у нас ця реформа, грубо кажучи, "зависла".

Довідка: Медична реформа, яку ще називають реформою Супрун, стартувала у 2018 році. В її рамках запровадили принцип "гроші ходять за пацієнтом" та перестали платити лікарям за ліжко-місця. Перший етап реформи "на первинці" уже відбувся. Із 2020 року реформа поширилася "на вторинку".

А що про медичну систему чи людей залишилося за кадром?

– За кадром завжди багато лишається. По-перше, на початку були проблеми з отриманням дозволу на зйомку – тільки через редакцію УП вдалося вирішити питання.

По-друге, коли ми приїхали у Роздільнянську лікарню, то до нас поставилися дещо вороже. На місці нас зустрів головний лікар, а також якісь місцеві чиновники під’їхали – напевно, хотіли пропіаритися. Ми пояснили головному лікарю свою мету і пішли знімати.

Деякі медики спочатку ховалися від камери, але ми чітко сказали, що ми не преса, і у нас немає політичного замовлення. Ми – документалісти, які просто хочуть з вами провести якийсь час, та ми навіть назви фільму ще не знаємо. Це спрацювало: поступово жорстка реакція з боку лікарів змінилися на теплішу і доброзичливішу. 

Особливо вороже ставлення спершу було з боку медиків швидкої допомоги. Але згодом вони навіть запрошували нас поїздити на виклики. Познімати, як вони висловилися, "справжню жесть". Але, на жаль, в нас було обмаль часу.

Лікарі часто, особливо у невеличких населених пунктах, неохоче розказують про реальні проблеми – дефіцит коштів, брак обладнання. Але у фільмі Іван говорить все, як є, тобто в нього немає страху.

– Насправді таких одиниці. Нам дійсно пощастило з героєм. І ця тема страху теж є у стрічці. Коли нам читають смс від лікаря, бо той боїться вголос розказати про гострі питання, інакше можуть звільнити.

Герой фільму каже, що до ковіду ставлення до лікарів було жахливим. Як пандемія вплинула на медичну систему?

– Перш за все, фокус громадськості спрямувався на медичну систему однозначно. Завдяки цьому такі люди, як Іван, отримали більше публічності. Це, напевно, позитивний момент, тому що у наш час без публічності важко чогось досягти.

У суспільстві вибудували образ лікаря як героя. І саме у фільмі йде мова про те, що подібна героїзація призводить до знецінення їхньої роботи, мовляв – навіщо тоді герою ще й платити. Що потрібно, щоб змінилося таке ставлення?

– Протиставлення "герой – професіонал" характерно не лише для лікарів. Наприклад, із вчителями така ж ситуація. Це має погані наслідки для соціуму.

Все залежить від особистості – наскільки освічена, інтелектуально розвинена людина спроможна виявити повагу до іншого, наприклад, до лікаря. На Заході теж є певні прошарки населення, які з неповагою ставляться до лікарів. Але там існують вже роками вибудовані зв’язки, де лікар має високу позицію у соціальній ієрархії.

Універсальна відповідь – це освіта кожного, у широкому сенсі – духовно-філософська освіта на творчому рівні.

Від чого насамперед, крім самих лікарів, залежить якість медичних послуг?

– Від менеджменту медичної галузі. Наразі, мені здається, що у нас медична реформа почалася, але з приходом нової команди – немає бажання її продовжувати, бо відсутнє цілісне бачення іншого шляху. І в цьому сенсі, як каже Іван, COVID сприяв "на руку" цій ситуації.

Що вас здивувало у медичній системі?

– Скрізь однакові люди – хтось керується більш благородними принципами, а інші – менше. Останні – здебільшого серед керманичів. Можливо, це здивувало найбільше, бо медицина – це все-таки історія про людяність.

А які відгуки були від лікарів?

– Чесно кажучи, з Іваном я після фільму не спілкувався. Медична експертка Катерина Булавінова позитивно сприйняла фільм. Особливо приємно, що є хороші відгуки від лікарів, які залишилися поза кадром. Вони зрозуміли що фільм не про те, хороша чи погана реформа, а саме про лікарів.

Про що ваш новий проєкт?

– Наша кінокомпанія Manifesto 18 займається не тільки кіно, але й іншими напрямами. Оскільки я ще викладаю в університеті ім. Карпенка-Карого (веду курс телеведучих), моя студентка Сельбі десь більше року тому на завдання "інтерв’ю з ровесником" зробила інтерв’ю з незрячою дівчиною Тетяною Антоненко.

В кадрі я побачив симпатичну, інтелектуальну, грамотну, цікаву людину. До того ж, вона сказала, що її мрія – стати телеведучою. Ця ситуація десь відклалася у мене в голові. І через місяці я запропонував своєму партнеру Миколі Короткому – давай зробимо проєкт з незрячою ведучою. 

Разом з дівчатами ми розробили концепцію проєкту – Look&See Дивитися і бачити: без обмежень, а згодом отримали грант від Українського культурного фонду.

Сенс у тому, що відбувається спілкування двох ведучих – зрячої і незрячої (Сельбі і Тетяни) – з різними людьми з інвалідністю про їхні успіхи та життя. Родзинкою проєкту стало те, що коли гості з інвалідністю усвідомлюють, що з ними спілкується ведуча, яка абсолютно розуміє їхній світ, вони починають більше довіряти і в результаті розкриватися.

Таким чином проєкт занурює нас у світ людей з інвалідністю. Та найголовніше, що атмосфера та інтонація піднесена, позитивна. Герої мають що сказати, вони надихають.

 В'ячеслав Гармаш на зйомках проєкту Look&See Дивитися і бачити: без обмежень

Що для вас було відкриттям у роботі над темою про людей з інвалідністю?

– Насамперед, Тетяна: її ставлення до життя. Вона абсолютно гідна співрозмовниця. Є дуже багато речей, які зближують людей з інвалідністю та без, але здебільшого ми цього не помічаємо. До того ж, це яскравий інсайт в інший спосіб співіснування з цим світом.

Наприклад, Тетяна каже: "Я можу з’ясувати, якого ти зросту". Я здивувався, а Тетяна пояснює: "Я чую звідки йде голос і можу визначити зріст людини".

Нам важко зрозуміти, як це – жити без зору чи без ніг. Ми, як глядачі, потрапляємо в інший паралельний світ. Це такі ж люди як і ми. Серед них теж є, як ті кому потрібна допомога, так і ті, хто можуть допомогти.

Це важливий проєкт не лише для самих людей з інвалідністю, а й для інших – щоб краще зрозуміти тих, з ким ми живемо поруч, а отже, і самих себе. Коли людина не може елементарно навіть до театру прийти чи перейти дорогу, то це вже історія про наш соціум.

Наша мета – показати героїв із позитивної точки зору: історії успіху серед людей з інвалідністю. Це є меседж для інших, хто, можливо, через це закрився вдома і боїться зробити кроки для досягнення своєї мрії. З іншої сторони, Look&See – це момент пізнання нашого соціуму. 

Наскільки люди з інвалідністю в нас є вразливими до дискримінації?

– На жаль, в українському соціумі здебільшого існує стигма щодо людей з інвалідністю.

Наприклад, неприємно вражає і дивує, коли до незрячої людини говорять – не торкайся мене, бо ще твоя сліпота перейде. Це настільки низький рівень обізнаності, що просто жах. Подібні історії може розповісти, напевно, кожна людина з інвалідністю.

Фільм про лікарів, а також проєкт Look&See – це не тільки про особистості, а ще й про соціум. Чому вас зацікавили такі історії?

– Це наш світ – не може бути любов без соціуму. Бертольд Брехт, вважав, що ідеальне завершення вистави – коли глядачі побилися. Тобто є такий підхід в мистецтві, де важливо підіймати гостро-актуальні соціальні теми і привертати до них увагу. 

Для вас – це мистецтво чи більше документування побаченого?

– Я б так не розподіляв. Тому що мистецтво – це і є документування реальності, її дзеркало.

Ірина Голіздра, спеціально для УП. Життя

Вас також може зацікавити:

Лікар з одеської районки, ковід і медреформа. УП презентує документальний фільм "Треба ще вижити"

Медреформа: зупинити не можна продовжити

Гроші загубили пацієнта: що насправді відбувається на другому етапі медреформи

15 років боротьби за права людей з інвалідністю

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.



powered by lun.ua